8. .Учасники цивільних відносин

ЦК України визначає коло учасників цивільних відносин, до якого входять два види учасників: приватні особи (фізичні та юридичні), та суб'єкти публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права). Фізичні та юридичні особи мають цивільну правосуб'єктність, що обумовлює їх здатність виступати учасниками цивільних відносин. Фізичною особою вважається людина, яка виступає як учасник цивільних відносин (). Залежно від приналежності певної держави фізичні особи можуть бути громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства. Всі вони рівні в здатності мати громадянські права та обов'язки - цивільну правоздатність. Юридичні особи - це організації, створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, які наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, можуть бути позивачем і відповідачем у суді (). Юридичні особи можуть мати такі самі права та обов'язки, які фізична особа, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини 2. Учасниками цивільних відносин можуть бути також публічно-правові утворення: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні утворення, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права. За вітчизняним законодавством такі утворення визнаються учасниками цивільних відносин, хоч і не є особами. Вітчизняний законодавець закріпив ідею, згідно з якою публічно-правові утворення не потребують наділення їх статусом юридичної особи, оскільки участь в цивільних відносинах для них не є основною функцією, а лише обумовлено потребами здійснення публічних інтересів. Вважається, що зазначені публічно-правові утворення є суб'єктами публічних правовідносин і носіями публічних повноважень, юридично відокремлених внаслідок наділення їх власною, відмінною від інших суб'єктів публічного права, компетенцією. У зв'язку з цим такі суб'єкти в принципі не потребують наділення їх правами юридичної особи.Однак в цивільних відносинах на публічно-правові утворення багато в чому фактично поширюються положення про юридичні особи. При цьому особи і публічно-правові утворення в цивільних відносинах знаходяться в рівному становищі. Це означає, що в цивільно-правових відносинах публічно-правові утворення не здійснюють владних повноважень; тут вони підкоряються загальним принципам цивільного права, виступають на рівних засадах з іншими їх учасниками - фізичними та юридичними особами, не мають права використовувати ніяких своїх владних повноважень щодо інших учасників (контрагентів) і не мають будь-яких переваг та пільг порівняно з іншими учасниками цивільних відносин.

9.Метод цивільного права

Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбу¬вається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Су-купність таких способів та заходів називають методом цивіль¬ного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання виз¬начає, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - яким чином регулю¬ються відповідні суспільні відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законо¬давства); особливим способом вирішення спорів між учасника¬ми цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідаль-ності сторін.Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як само¬стійні, не залежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Осно¬вою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-яких протиправних посягань, обмежити від зовніш¬нього втручання. Відносини, що засновані на владному підпо¬рядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини зазвичай є адміністративно-правовими, фінан¬сово-правовими та ін.З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визна¬чити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених за¬коном, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам цивільного права мож¬ливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульо¬вувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов´язки. Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридични¬ми фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов´язків.Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не озна¬чає відсутність у ньому імперативних норм. Але вони не є визна¬чальними. Цивільно-правові відносини формуються, переваж¬но, під впливом диспозитивних норм.Ґрунтуючись на засадах рівності та незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості, або спе¬ціально створеним для розгляду таких спорів державним ор¬ганам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не має бути пов´язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв´язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учас¬никами цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, господарським судом, третейським судом після подачі відповід¬ного позову однією із заінтересованих сторін.Оскільки учасники цивільно-правових відносин пов´язані між собою, як правило, тільки правочином, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов´язання і не ви¬конала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, яких зазнала ця сторона внаслідок невиконання правочину. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов´язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідаль¬ність. Така відповідальність носить майновий характер. Цивіль¬но-правова відповідальність наступає також при порушенні прав власника або носія інших абсолютних прав.Таким чином, цивільне право - це галузь права, що на заса¬дах юридичної рівності учасників регулює майнові відносини (власності й товарообігу), відносини у сфері інтелектуаль¬ної діяльності, а також особисті немайнові відносини.