87 Поняття права власності та права власності

Ст 316. Термін "право власності" традиційно використовується у двох значеннях: в об'єктивному і в суб'єктивному.Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження матеріальними благами, що існують в суспільстві Право власності в суб'єктивному розумінні становлять такі правомочності — право володіння, користування і розпорядження1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Право власності набувається і припиняється на підставі певних юридичних фактів.Юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення права власності, називають способами набуття права власності.Вони поділяються на первинні і похідні. Первинні — коли право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попередніх власників (створення речі, збір плодів, конфіскація, безгосподарне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба та ін.).Похідні — коли право власності виникає на основі угоди, укладеної між попереднім власником і набувачем речі (договір купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування за законом чи заповітом тощо). Відповідно до Конституції України існує власність Українського народу, комунальна та приватна власність.Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин(фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.) Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Ст322. Тягар утримання майна Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

88 Зміст суб’єктивного права власності

Ст 317. 1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.Термін "право власності" традиційно використовується у двох значеннях: в об'єктивному і в суб'єктивному. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження матеріальними благами, що існують в суспільствіПраво власності в суб'єктивному розумінні становлять такі правомочності — право володіння, користування і розпорядження. Право володіння означає можливість власника мати майно у своєму віданні, у своєму господарстві. Право користування — це можливість використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.Право розпорядження — це можливість власника самостійно визначати юридичну і фактичну долю речі (продати, викинути, знищити). Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин(фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.) Ст 319. 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. 3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. 4. Власність зобов'язує. 5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства,

погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. 6. Держава не втручається у здійснення власником права власності. 7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.