79. Поняття представництва

Представництво є цивільним правовідношенням, змістом якого є вчинення однією стороною (представником) правочинів від імені іншої сторони (яку представляють), в результаті чого цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються безпосередньо для особи, яку представляють. Інститут представництва сприяє більш повному здійсненню прав та обов'язків суб'єктами цивільних правовідносин в тих випадках, коли вони в силу різних обставин не можуть здійснити необхідні юридичні дії особисто. Особливістю відносин представництва є те, що представник, хоча і безпосередньо вчиняє правочин, проте не стає його стороною. Права та обов'язки за правочином, укладеним представником, виникають не у нього, а у особи, яку він представляє, за умови, що правочин укладений представником у точній відповідності з вимогами цієї особи і при цьому представник не перевищив свої повноваження, передбачені законом, договором, довіреністю або іншою підставою представництва. У відносинах представництва прийнято розрізняти три суб'єкти - що представляється (представлюваний), представника і третю особу, з яким у того, що представляється виникає правовий зв'язок завдяки діям представника.Представлюваними можуть бути фізичні та юридичні особи. Однак стосовно випадків представництва фізичної особи має значення та обставина, про яке представництво йдеться: добровільне — основане на волевиявленні представлюваного, чи таке, що ґрунтується на приписах закону. У відносинах добровільного представництва, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, представлюваною може бути лише дієздатна фізична особа, котра в змозі вільно сформувати свою волю і адекватно виразити її зовні. У випадках представництва за законом представлюваною може бути будь-яка правоздатна фізична особа від моменту її народження.Представниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому фізичні особи можуть бути представниками, якщо вони досягли повноліття, тобто 18 років, а також особи, які набули повної цивільної дієздатності Представниками не можуть бути повнолітні особи, які перебувають під опікою або піклуванням. Юридична особа може бути представником, якщо це не суперечить цілям її створення. Крім того, представництво щодо окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).Як третя особа, з яким що представляється за допомогою представника укладає цивільно-правову угоду або скоює іншу юридичну дію, може виступати також будь-який суб'єкт цивільного права. Закон лише забороняє представнику скоювати операції від імені того, що представляється відносно себе особисто, а також відносно іншої особи, представником якого він одночасно є, за винятком випадку комерційного представництва. Наприклад, представник не може сам купити майно, яке доручив йому продати той, що представляється. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. З цього випливає, що норми ЦК,які регулюють представництво не поширюються на правовідносини, що виникають з договору комісії, оскільки одна сторона (комісіонер) укладає правочин хоча і в інтересах другої сторони (комітента), якій вона зобов'язана передати усе одержане за правочином, але сам правочин вчиняється комісіонером від власного імені, а не від імені комітента. Аналогічно, не є представником особа, що виконує функції посередника. Посередницька діяльність яка має на меті надання посередником консультацій, порад, тобто хоча і спрямована на сприяння укладення правочину, проте волевиявлення, необхідне для укладення правочину, від посередника не виходить. Іншими словами, сам посередник здійснює не юридичні, а фактичні дії. Від представництва слід відрізняти також інститут рукоприкладача, який здійснює підписання правочину в тих випадках, коли сам його укладач не може підписати правочин у зв'язку з хворобою або фізичною вадою. Рукоприкладач сприяє в оформленні правочину, але виконує суто технічну дію - підписання правочину, а відтак не висловлює своєї волі, яка б була спрямована на його укладення.