225. Прийняття та оформлення спадщини.

Здійснення права на спадкування полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Прийняття спадщини можливе у 2 способи:

1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадко¬ємця);

2) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини (активна поведінка).

Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки передбачена ст. 1268 ЦК, згідно з положеннями якої спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим та протягом строку для прийняття спадщини не відмо¬вився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також мають подати заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно — свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Прийняття спадщини шляхом подання нотаріусу заяви про її прийняття передбачене ст. 1269 ЦК.

Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадко¬ємців, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно разом зі спадкодавцем. Оскільки роздільне проживання не створює презумпції прийняття спадщини, такі особи зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець з'являється до нотаріуса особисто і подає документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадко¬давця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце від¬криття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, чи прийняли вони спадщину.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа,

цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що

прийняли спадщин.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість

місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від

неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими

спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у

три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або

відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він

продовжується до трьох місяців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати

свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про

право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є

нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею

йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про

право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням

імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям

після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не

народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і

розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після

народження дитини. також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.

До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може

видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця

у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які

мають істотне значення.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є

нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на

спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого

майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з

моменту державної реєстрації цього майна.

1. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за

рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане,

не мала права на спадкування, а також в інших випадках,

встановлених законом.