221. Створення загрози життю, здоровю, майну фіз.Особи або майну юр. Особи

Фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує

небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека,

мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної

особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право

вимагати:

1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

2) відшкодування завданої шкоди;

3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю,

здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи,

відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

умовами виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, є:1) виникнення майнової (матеріальної) або немайнової шкоди. Можливі випадки, коли в результаті однієї і тієї самої дії може виникнути одночасно як та, так й інша шкода, а посягання на немайнове благо спричиняє, поряд з немайновою, матеріальну шкоду і навпаки; 2) протиправна дія або бездіяльність, якою створена загроза заподіяння шкоди. Протиправність є юридичним вираженням шкідливості поведінки (дії або бездіяльності) правопорушника. При створенні загрози заподіяння шкоди суб'єктивному праву, інтересу порушується норма об'єктивного права, що охороняє ці інтереси. Поведінка того, хто створив загрозу інтересам іншої особи, шкідлива тому, що порушує чужий майновий або немайновий інтерес. Крім того, вона протиправна, оскільки нею порушуються норми,які охороняють цей інтерес;

3) причинний зв'язок між протиправною дією або бездіяльністю,якими створено небезпеку, і шкодою, що її зазнала заінтересована особа. При цьому варто звернути увагу на те, що у даних зобов'язаннях умовою відповідальності є подвійний причинний зв'язок. По-перше, це причинний зв'язок між протиправною поведінкою і виникненням небезпеки завдання шкоди інтересам іншої особи. По-друге це зв'язок між створеною небезпекою і шкодою, що виникла внаслідок неусунення небезпеки; провина особи, що створила небезпеку заподіяння шкоди. При цьому вже саме по собі створення небезпеки протиправною поведінкою породжує презумпцію винуватості особи, яка її створила.

222. Поняття спадкування

спадкування як перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право спадкування у об'єктивному сенсі — це сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов'язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов'язків тощо. За своєю суттю воно співпадає з поняттям "спадкове право".

Право спадкування у суб'єктивному сенсі — це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи.

Спадкування породжує спадкові відносини, в яких є 2 сторони: спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення діяльності організацій порядок передачі їхнього майна іншим суб'єктам визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці — це зазначені у заповіті або законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця. Спадкоємцями можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи, а також держава та інші соціально-публічні утворення.

Спадкування настає у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою в установленому законом порядку. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу в спадкоємців права на прийняття спадщини, а в усіх інших осіб — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Після прийняття спадщини спадкоємець стає учасником тих самих правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець, тобто відбувається заміна суб'єкта в правовідносинах, учасником яких був спадкодавець.

Цивільне законодавство України розрізняє 2 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом (ст. 1217 ЦК).

Зокрема, згідно зі ст. 1277 ЦК окремим видом спадкування є спадкування на підставі рішення суду, котре має місце у випадку так званої "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом установленого законом строку жодною особою.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також їхньої відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява має бути подана після спливу 1 року з часу відкриття спадщини. За рішенням суду спадщина, яку він визнав відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Специфічним вадом спадкування можна також вважати спадковий договір, згідно з яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і у випадку його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

вітчизняне цивільне законодавство розрізняє 4 види спадкування: 1) за заповітом; 2) за законом; 3) за рішенням суду; 4) за договором.