200 Відшкодування шкоди, завданої органами держ. Влади арк або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними

рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу

влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого

самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень,

відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом

місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними

рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи

органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим

або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх

повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим

або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї

особи.

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті

прийняття органом державної влади, органом влади Автономної

Республіки Крим або органом місцевого самоврядування

нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і

скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим

або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових

і службових осіб цих органів.

201 Відшкудування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства або суду.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного

засудження, незаконного притягнення до кримінальної

відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу,

незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного

стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується

державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових

осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове

розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі

незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову

діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає

у випадках, передбачених законом.

Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону

про амністію або акта про помилування, право на відшкодування

шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або

судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню

істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному

притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному

застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню,

незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді

арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок

постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі,

відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в

діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного

рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав

законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок

іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення

органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу

досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на

загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними

рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює

оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування,

прокуратури або суду, встановлюється законом.

202 Відшкудування шкоди, завданої малолітньою і неповнолітньою особою Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК). Аналогічний порядок поширюється і на заклади, які за законом здійснюють щодо малолітніх функції опікуна (ч. 3 ст. 1178 ЦК).

Окрім цього, законодавець встановлює також і відповідальність навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору (ч. 2 ст. 1178 ЦК), за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб.

Протиправність діяння полягатиме в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них, згідно із законом чи договором, обов'язок здійснювати виховання та/чи нагляд за малолітнім.

Причому, якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладено на обох, незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для них обох. Однак у разі, якщо батьки були позбавлені батьківських прав, то обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще впродовж трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК).

У ЦК вперше введено можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та/чи нагляд за малолітніми на правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), зокрема, на підставі договору.

Законодавець визначає перелік юридичних осіб, які є відповідачем за шкоду, завдану малолітнім: навчальний заклад (наприклад, школа та дитячий садок), заклад охорони здоров'я (наприклад, лікарня, поліклініка) чи інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (наприклад, літній табір відпочинку, приймальник-розподільник тощо), а також заклад, який за законом здійснює щодо малолітнього функції опікуна (наприклад, дитячий будинок, інтернат тощо). При цьому, протиправним діянням цих юридичних осіб вважаться саме невиконання чи неналежне виконання законного обов'язку здійснювати нагляд за малолітніми.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за цей вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкоди завдано не з її вини, тобто, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.

Однак, якщо встановити вину конкретної особи неможливо, то всі винні в цьому заподіянні шкоди особи несуть дольову відповідальність. Розмір часток, у межах яких ці особи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. Такий самий принцип дольової відповідальності встановлено законодавцем і у випадку, якщо шкоди завдано спільними діями кількох малолітніх осіб.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобов'язаних осіб відшкодовувати шкоду, яку завдано малолітніми, не припиняється навіть у разі досягнення малолітніми повноліття. Однак по досягненні повноліття особу може бути зобов'язано судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а зобов'язані до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.

Відшкодувавши шкоду, завдану малолітніми, жодна з фізичних та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за цим видом делікту, не має права зворотної вимоги (регресу) до малолітньої особи (ч. 4 ст. 1191 ЦК).

За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатними, тобто такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Однак якщо неповнолітня особа немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, то цю шкоду відшкодовують субсидіарно її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, а у разі, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цей заклад (ч.2 ст.1179 ЦК). Субсидіарність цієї відповідальності полягає в тому, що основна вимога про відшкодування завданої шкоди пред'являється до неповнолітнього, і лише якщо у неповнолітньої особи немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, як співвідповідачів буде факультативно притягнуто до відповідальності вказаних осіб. Протиправність поведінки вказаних осіб полягає в тому, що вони неналежно виконали покладений на них обов'язок виховання та нагляду за неповнолітнім. При цьому, вина батьків (усиновлювачів), піклувальників та закладу, що виконує функції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вони відповідатимуть за завдану неповнолітнім шкоду, якщо не доведуть, що її завдано не з їхньої вини. У разі, якщо а) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, досягнула повноліття; б) неповнолітня особа, яка завдала шкоди, стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди до досягнення повноліття, - то зобов'язані особи звільняються від обов'язку додатково відшкодовувати завдану шкоду. Натомість, коли ж повної дієздатності неповнолітній не набув, а йому надали, в порядку ст.35 ЦК, то до уваги береться наявність згоди на це батьків (усиновителів) або піклувальників. Якщо такої згоди не було, то неповнолітній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах. Якщо ж батьки (усиновлювачі) або піклувальники дали свою згоду на набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності, то вони продовжують нести субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім, до досягнення ним повноліття. Однак, у разі, якщо неповнолітня особа, яка набула повної цивільної дієздатності, не має майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, цю шкоду відшкодовують у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки (усиновлювачі), піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника позбавляються права зворотної вимоги (регресу) до неповнолітньої особи (ч.4 ст.1191).

За загальним правилом, відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою, здійснюється опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо). Протиправним діянням, за яке настає відповідальність зобов'язаних суб'єктів, є невиконання покладеного на них обов'язку здійснювати нагляд за недієздатним. Вина опікунів або закладу, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, презюмується, тобто вони відповідають за завдану недієздатним шкоду, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини. Причому обов'язок відшкодувати шкоду опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, не припиняється в разі поновлення недієздатної особи в цивільній дієздатності. Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатним, опікун та заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч.4 ст.1191). За загальним правилом, шкода, завдана фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено, відшкодовується нею на загальних підставах.