Авторське право та суміжні права

1. Поняття і принципи авторського права

Авторське право — один з інститутів цивільного права, що регулює майнові і особисті немайнові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право вирішує конкретні задачі, що включають всесвітню охорону особистих і майнових прав і законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для створених добутків, а також умови для створення нових наукових і художніх творів. Забезпечує широке використання їх суспільством.

Поняття «авторське право» вживається в двох аспектах, оскільки слово «право» має два значення: в об'єктивному розумінні «право» є сукупністю правових норм, а в суб'єктивному значенні право розуміється як конкретні правомочності, що належать тій чи інші особі.

Авторське право в об'єктивному розумінні є сукупністю правових норм, що регулюють відносини, що складаються в зв'язку зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право — ті особисті майнові й особисті немайнові права, що належать особам, що створили твори літератури, науки і мистецтва.

Своєю спрямованістю на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближається з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності: з винахідницьким правом, що охороняє винаходи і раціоналізаторські пропозиції, із правом на наукові відкриття, із правом на промислові зразки і з правом на знаки для товарів і послуг.

Принципи авторського права схожі з принципами однойменного цивільно-правового інституту, у якому виявляються і конкретизуються як загальногромадянські, міжгалузеві, так і міжінститутські і специфічні принципи тільки цього інституту.

Єдиної думки, як показує найпростіше порівняння в авторів монографій по авторському праву, у відношенні принципів немає. Так, якщо В.В. Залеский до принципів авторського права відносить: «I) сполучення особистих інтересів авторів з інтересами всього суспільства; 2) оплату творчої праці відповідно до його якості і кількості; 3) широку охорону особистих немайнових і майнових інтересів автора».

На думку В.П. Мозоліна, це: «I) принцип свободи творчості; 2) принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства; 3) принцип матеріальної зацікавленості автора в створенні і використанні добутку; 4) принцип всебічної охорони прав і законних інтересів автора».

А.К. Юрченко, у свою чергу, вважає, що в основі правового регулювання авторського права лежать такі загальні принципи правий, як: «I) сполучення особистих і суспільних інтересів; 2) рівність прав і обов'язків; 3) гарантованість прав громадян».

Э.П. Гаврилов вважає, що авторське право засноване на наступних принципах: «Автор — творець твору — наділяється винятковими авторськими правами. Особисті немайнові авторські права, як правило, не можуть перейти до інших осіб, а майнові хоча і можуть перейти, але лише в обмежених межах і на певний строк. Законодавство докладне регламентує зміст авторських договорів. Розміри авторської винагороди за різні випадки використання добутків визначаються за розсудом сторін, однак вони не повинні бути менше ставок, встановлених у нормативних актах».

З усього вищесказаного можна вивести основні принципи авторського права, що і лягли в основу нині діючого закону:

1. Принцип свободи творчості.

2. Принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства.

3. Принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання добутків.

4. Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів.

Принцип свободи творчості дозволяє автору вибирати тему що його цікавить, метод створення, форму майбутнього твору, а також використовувати твір будь-якими дозволеними законом способами. Конституція гарантує свободу літературної, наукової і технічної творчості.

Принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства відображений у нормах діючого законодавства, що допускають використання добутку автора для задоволення особистих і суспільних інтересів. Закон України «Про авторські права і суміжні права» передбачає можливість використання, без згоди автора і сплати йому авторської винагороди, для створення нового, творчо самостійного твору. Однак обов'язково необхідно вказувати ім'я автора, джерело запозичення.

Принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів. На практиці існують різні форми морального заохочення: присудження почесних звань, перевидання творів, що здобули визнання народу. Моральним і матеріальним заохоченням є присудження авторам творів науки, літератури і мистецтва різних державних і іменних премій. Встановлення авторської винагороди у виді гнучких ставок за різного роду твори також є способом матеріального стимулювання.

Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів відображено не тільки в нормах права, що встановлюють права й обов'язки учасників авторських правовідносин, закріплюють гарантії реалізації суб'єктивних прав, визначають компетенцію державних органів, але й у нормах, що забезпечують захист порушених авторських прав.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для визнання твору його об'єктом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) і означає, що автор­ське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких ін­ших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охо­рони «соруright» © сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доказувати їх приналежність, оскільки законом передба­чена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження приналежності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.