16) Психологія в період античності

Широкого застосування у виробництві отримує рабська праця. Відбувається інтенсивне зростання торгово-ремісничих елементів, виникають поліси (міста-держави), ремесло відокремлюється від сільського господарства. Широко розгорнулася класова боротьба між старою аристократією і новими соціальними групами, що призвело до встановлення нового типу рабовласницького суспільства - рабовласницької демократії.

Радикальні суспільні зміни, розвиток товарно-грошових відносин, швидке розширення економічних зв'язків, установлення морської гегемонії - усе це робило значні перетворення в житті і свідомості древніх греків, від яких нові обставини вимагали енергії, ініціативи. Розхитуються колишні вірування, швидкими темпами йде акумуляція знання - математики, астрономії, географії, медицини. Ускладнюється критичний склад розуму, прагнення до самостійного логічного обґрунтування думок. Мислення індивіда спрямовується до філософських узагальнень, що охоплюють світобудову в єдиному образі. Виникають перші філософські системи, автори яких намагаються пояснити першооснову всесвіту, що народжує все невичерпне багатство явищ, той чи інший вид матерії: воду (Фалес), невизначену нескінченну речовину «апейрон» (Анаксимандр), повітря (Анаксимен), вогонь (Геракліт).

Виникає не тільки нове розуміння світу, але й нова людина. Індивід виводився з-під влади міфологічних істот, що живуть на Олімпу. Перед ним відкривалася перспектива розуміння законів буття через спостереження і логіку. Приймаючи рішення, індивід вже не міг покладатися лише на надприродні сили. Йому залишалося керуватися власним планом, цінність якого визначалася ступенем близькості до розуміння всесвіту.

Гераклітові ідеї про нерозривний зв'язок індивідуальної душі з космосом, про процесуальний характер (плину, зміни) психічних станів у поєднанні з допсихічними, про різні перехідні один в інший рівні душевного життя (зачатки генетичного підходу), про підпорядкованість усіх психічних явищ непорушним законам матеріального світу - назавжди вплелися в тканину науково-психологічного знання.

Нові вчення виникають не в континентальній Греції з її сільськогосподарським укладом, а в грецьких колоніях на узбережжі Малої Азії: у Мілеті й Ефесі - найбільших торгово-промислових і культурних центрах того часу. З втратою цими центрами політичної самостійності Схід давньогрецького світу перестає бути осередком філософської думки. Ним стає Захід. Виникають вчення Парменіда (кінець VI ст. до н.е.) в Елеї та Емпедокла (490-430 pp. до н.е.) в Агригенті на острові Сицилія, поширюється філософія напівлегендарного Піфагора з острова Самое.

Після греко-персидських воєн (V ст. до н.е.) економічний підйом і розвиток демократичних інститутів сприяли новим успіхам філософії і науки. Найбільш великі з них пов'язані з діяльністю Демокрита із Абдер, що створив атомістичну теорію, Гіппократа з острова Кос, погляди якого на природу морганізму мали значення не тільки для медицини, але й для філософії, Анаксагора, уродженця Клазомен, який, з приходом в Афіни, проголошував, що природа побудована з дрібних матеріальних часток, що упорядковуються внутрішньо властивим їй розумом.

Афіни V-го століття до н.е. - центр інтенсивного розвитку філософської думки. У цей період розгорнулася діяльність «вчителів мудрості» - софістів. їхня поява була обумовлена розквітом рабовласницької демократії. Виникли установи, які вимагали красномовства, освіченості, мистецтва доводити, спростовувати, переконувати, тобто ефективно впливати на громадян не зовнішнім примусом, а шляхом впливу на їхній інтелект і почуття.

Проти софістів, що довели відносність і умовність людських понять і встановлень, виступив Сократ. Він учив, що в поняттях і цінностях повинен бути загальний і непорушний зміст.

Два великих мислителі IV ст. до н.е. - Платон і Аристотель - створили системи, що протягом багатьох століть впливали на філософсько-психологічну думку людства.