1.3. Класифікація та кодування економічної інформації

Для забезпечення організації та формалізованого подання економіч­ної інформації, її пошуку і опрацювання, а також для скорочення обсягів опрацьованих даних потрібна її попередня класифікація та кодування.

Класифікація — це поділ множини об'єктів на підмножини за їх схожістю або згідно певному методу чи правилу. Сукупність методів і правил класифікації та її результат становлять систему класифікації.

Об'єкт класифікації — це елемент класифікаційної множини, що має ті чи інші властивості, ознаки класифікації, за якими класифікують­ся об'єкти.

До основних систем класифікації економічної інформації належать ієрархічна, фасетна та змішана.

Ієрархічна система класифікації — це система, в якій поділ мно­жини об'єктів на підмножини виконується послідовно згідно зада­ним ознакам. Тобто первинна множина об'єктів спочатку ділиться на підмножини, утворені за однією ознакою, яка може набувати різних зна­чень. Далі кожна одержана підмножина ділиться на групи за значення­ми наступної ознаки. Ці групи, в свою чергу, діляться на підгрупи за наступними ознаками і т. д. Отже, між виділеними групами об'єктів встановлюється певна ієрархія. При цьому кожна підмножина, а отже, і об'єкт належить лише одній вищій множині.

При використанні ієрархічного методу класифікації для віднесен­ня конкретного об'єкта класифікації лише до одного класифікаційного угрупування необхідно дотримуватись таких правил: поділ кожного угрупування виконується лише за однією основною ознакою;

одержані на кожному рівні класифікації угрупування не повинні повторюватися;

класифікація виконується так, аби сума частин утворювала мно­жину, яка ділиться.

Ієрархічна система класифікації характеризується глибиною, тобто кількістю ступенів поділу первинної множини, або, що те саме, кількістю заданих ознак класифікації. Ієрархічній системі класифікації притаман­ні простота, наочність, логічність побудови, пристосованість до ручного опрацювання. Проте ця система не позбавлена недоліків. Насамперед це жорсткість структури, зв'язана з фіксованістю ознак і порядком їх роз­міщення, складністю включення нових ознак, необхідністю великого ре­зерву для розміщення нових об'єктів.

Фасетна класифікація полягає в паралельному поділі множини об'єктів на незалежні підмножини (класифікаційні угрупування). Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, яка є списком значень певної ознаки класифікації. Отже, система класифікації може бути по­даною переліком незалежних фасет (списків), які містять значення ознак класифікації. Множинний опис об'єктів техніко-економічної інформації виконується формулою, яка утворюється з послідовності ознак класи­фікації, що використовуються в задачі. Кількість фасетних формул ви­значається можливим поєднанням ознак. Для кожної фасетної формули можна утворити ієрархічну класифікацію, в якій на кожному рівні по­ділу використовується одна ознака, що відповідає окремій фасеті, а по­слідовність ознак визначається фасетною формулою.

Переваги фасетної системи класифікації полягають у гнучкості її структури, можливості включення нових фасет і виключення старих. До недоліків такої системи можна віднести нетрадиційність і складність її використання в разі ручного опрацювання інформації і недостатньо по­вне використання місткості з огляду на те, що багато можливих комбіна­цій фасет не мають практичного застосування.

Змішана система класифікації передбачає використання обох що­йно згаданих систем.

Зауважимо, що в ієрархічній системі класифікації на будь-якому рівні підмножини елементів не повинні перетинатися, а сума елементів усіх множин кожного рівня дорівнює кількості елементів первинної (по­чаткової) множини. Для фасетної класифікації це не є обов'язковим, а отже, сума елементів підмножин може бути більшою за кількість еле­ментів початкової множини. Для фасетної системи обов'язковим є не по­вторюваність ознак.

Вибраний метод класифікації має задовольняти такі вимоги:

• бути достатньо містким і повним;

• характеризуватися достатньою та економічно обгрунтованою гли­биною (кількість ознак має бути виправданою);

• гнучкістю та надмірністю (можливість подальшого розширення номенклатури);

• забезпечувати розв'язування всіх задач;

• характеризуватися лаконічністю, чіткістю та ясністю класифіка­ційних ознак.

У процесі кодування об'єктам класифікації та їх групам присвою­ються цифрові, літерні або цифрово-літерні позначення — коди. Отже, код — це знак або сукупність знаків, які використовуються для позначен­ня об'єктів класифікації та їх класифікаційних угрупувань. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угрупувань і об'єктів кла­сифікації даної множини є системою кодування.

Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт коду — це сукупність знаків, які використовуються для його створення. Основа коду — це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодованими цим кодом без порушення його структури.

Існують чотири системи кодування економічної інформації.

1. Порядкова, або реєстраційна, система створення коду з чисел натурального ряду. Алфавіт цього коду становлять числа 0, 1,..., 9; основа коду дорівнює 10. Місткість коду А, коли задано його довжину /, визначається формулою:

А= 10 х l

1. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій кодів за об'єктами з однаковими ознаками.

2. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послі­довно розміщених класифікаційних угрупувань, одержаних у ре­зультаті застосування ієрархічної системи класифікації.

3. Паралельний метод утворення коду .з кодів незалежних угрупу­вань, одержаних із використанням фасетної класифікації.

Поряд із кодуванням економічної інформації застосовується шиф­рування, але не з метою спростити її опрацювання (шифрування як тех­нологічна операція в цілому ускладнює процес опрацювання і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифруван­ня), а для того, аби приховати зміст інформації.

Зібранням кодів і найменувань класифікаційних об'єктів та їх угру­пувань є класифікатор. Позиція класифікатора містить, як правило, на­йменування об'єкта і його код.

Кожний класифікатор має своє призначення та сферу дії. Класифікатори за сферою дії діляться на:

а) особисті — особистого користування;

б) локальні — використовуються під час розв'язування задачі чи комплексу задач;

в) галузеві — використовуються в установах та на підприємствах однієї галузі;

^г) загальнодержавні — обов'язкові для використання в усіх установах та на підприємствах держави.

На рівні держави існує «Єдина система класифікації та кодування техніко-економічної інформації. Основні положення» (ГОСТ 6.01.1-87). Вона містить комплекс загальнодержавних класифікаторів техніко-еко­номічної інформації, автоматизовану систему їх ведення та нормативні документи з їх розробки та ведення.

Економічна інформація — це сукупність відомостей про соціально-економічні процеси, що слугують для управління цими процесами і колективами людей у виробничій і невиробничій сферах.

Характеристики економічної інформації:

1) великі обсяги;

2) багаторазове повторення циклів її отримання і перетворення у встановлені часові періоди (місяць, квартал, рік і т. ін.);

3) різноманіття джерел і споживачів;

4) значна питома вага рутинних процедур під час її опрацювання.

Класифікація економічної інформації:

1) за функціями управління: планова, нормативна, облікова, аналітична

2) за відношенням до об’єкта управління: вхідна (зовнішня і внутрішня), вихідна (зовнішня і внутрішня)

3) за моментом виникнення: первинна, похідна

4) за сталістю змісту: умовно-стала, умовно-змінна

5) за характеризованими сутностями: інформація про предмети (деталі, вироби, устаткування), інформація про процеси (технологія опрацювання, технологія виготовлення);

6) за елементами логічної структури: символ, реквізит, показник, масив, інформаційний потік, інформаційна база.

З погляду логіки управління та розміщення інформації на носіях розрізняють такі структури інформації:

1) фізична - визначається типом відповідного носія (папір, магнітна стрічка, магнітний диск тощо).

2) логічна - структура, яка враховує погляд користувача (управління). Приклад, процес природного спілкування (обміну інформацією) між людьми. Серед елементів та рівнів такого спілкування традиційно виділяють такі: літера  склад  слово  речення  абзац тощо.

Логічна структура економічної інформації може бути подана таким чином (від меншого до більшого):

1) символ – елементарний нетрадиційний сигнал інформації, яка не має самостійного значення (літера, цифра, знак).

2) реквізит – це найпростіша структурна одиниця інформації, яка є неподільною на смисловому рівні і яка відображає кількісну чи якісну характеристику сутностей (об’єктів, процесів тощо) предметної області.

Реквізит-ознака (R_оз) містить якісну характеристику суттєвості, що дозволяє виділити (ідентифікувати) об’єкт із множини різних об’єктів.

Реквізит-основа (R_ос) містить кількісну характеристику об’єкта, що визначає його стан.

Рис. 1 Поділ реквізитів на кількісні та якісні

Розрізняють форму і значення реквізитів. Форма реквізиту виявляється в його назві (наприклад професія), а значення реквізиту «професія» — це назва конкретної професії (наприклад токар, фрезерувальник, технолог тощо).

У процесі опрацювання інформації реквізити-основи і реквізити-ознаки мають різне призначення, а саме: над реквізитами-основами виконують арифметичні операції, над реквізитами-ознаками — логічні.

3) економічний показник – це інформаційна сукупність з мінімальним складом реквізитів-ознак (R_оз) і реквізитів-основ (R_ос), достатнім для створення елементарного документа. Символічна формула для утворення показника має такий вигляд: .

Зазначимо, що характер дій над R_ос і R_оз визначає і правила позначення їх за побудови відповідних показників, а саме:

а) реквізити-основи позначаються великими літерами алфавіту (зазвичай латинського) і слугують основними елементами під час побудови формули;

б) реквізити-ознаки групуючі позначаються маленькими літерами і слугують в якості індексів у формулах;

в) реквізити-ознаки довідкові ніяким чином не позначаються і виконують роль, що випливає з їхньої назви (довідкові).

4) масив –

5) інформаційний потік –

6) інформаційна база –

Процес перетворення економічної інформації у відповідні дані можна подати таким чином:

Рис. 2 Схема перетворення інформації в дані

Під класифікацією розуміють поділ множини об’єктів на частини за їхньою подібністю чи розбіжністю згідно з прийнятими методами.

Під кодуванням розуміють процес створення кодів (набору цифр, букв та цифр і букв) та присвоєння їх підмножинам об’єктів, отриманих у ході класифікації.

У процесі перетворення інформації для управлінських цілей часто використовують такий метод наочної інтерпретації, як моделювання елементів інформації. Моделювання дозволяє умовно відобразити реальні об’єкти і процеси за допомогою мовних, графічних та інших засобів, аби полегшити сприймання та аналіз їх людиною. Моделі допомагають абстрагуватися від деталей та усвідомити суть проблеми.