10. Видатні архітектурні споруди Київської Русі

Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого) Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст..Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

Золоті ворота – головна брама стародавнього Києва. Знаходиться у Золотоворітському сквері, на розі вулиць Володимирської та Ярославового Валу. Після завершення консерваційно-реставраційних та будівельних робіт у 1982 р. є домінантою у навколишній забудові. Золоті ворота – одна з трьох брам у потужному земляному валу, що оточував “місто Ярослава”. Поєднували функції головного парадного в’їзду до Києва і оборонної споруди. Назву отримали за аналогією з константинопольськими Золотими воротами. Будувалися водночас із Софією Київською у 1017 або 1037 р. в роки князювання Ярослава Мудрого. В кін. XVI – серед. XVII ст. перебували у зруйнованому стані. У 1682 р. оборонні споруди Верхнього міста реконструюються. На Золотих воротах спеціальними дерев’яними конструкціями були підтримані склепіння, вали підсипані землею, відновлено міст через рів з підйомним устаткуванням. У серед. XVIII ст. аварійний стан склепінь пам’ятки викликає занепокоєння адміністративних і військово-інженерних відомств Києва. Військовий інженер Д. де Боскет подає висновок про неможливість укріплення та використання Золотих воріт, запропонувавши засипати їх землею, а нові однойменні кам’яні ворота збудувати поряд, що й було зроблено. 1832 р. залишки проїзної частини воріт було розкопано археологом К. Лохвицьким. Він же здійснив обмір, уточнений 1858 р. академіком Ф. Солнцевим.

Успе́нський собо́р (Собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці) — головний соборний храм Успенської Києво-Печерської Лаври.Побудований у 1073—1078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Наприкінці XI століття до собору здійснено ряд прибудов — зокрема, з північного боку хрещальню у формі малої церковці св. Івана. У XVII столітті надбудовано додаткові бані, а також здійснено декорування в стилі українського бароко. В основі собор був шестистовпним хрестовокупольним одноверхим храмом з трьома навами, які назовні закінчувалися гранчастими апсидами. Стовпи у прорізі мали форму хреста.Пропорції ширини до довжини храму (2:3) стали основними для інших храмів княжої доби.Фасади були розмежовані пласкими пілястрами, з півкруглими вікнами між ними.У зовнішньому декорі — орнаменти з цегли (меандрові фризи)Внутрішня центральна частина була оздоблена мозаїками (серед інших — Оранта), решта стін мали фресковий розпис. За Києво-Печерським Патериком, одним з авторів мозаїк мав бути чернець Аліпій Печерський. Після багатьох перебудов ці твори не збереглися.

Видубицький чоловічий монастир -Один з найдавніших київських монастирів, що зберігся до нашого часу. Видатний архітектурний ансамбль українського бароко.Заснований близько 1070 р. Всеволодом Ярославичем (на той час ще не київським, а переяславським князем) в урочищі Видубичі, поблизу дніпровської переправи і особистої резиденції-замку — Красного двору. Головним храмом монастиря була церква св.Михаїла. Щоб врятувати монастирський храм від зсувів, 1199 р. майстер Милоніг-Петро спорудив на замовлення князя Рюрика Ростиславича грандіозну підпірну стіну. Монастир був одним з важливих осередків давньоруської культури. Його ігумен Сильвестр 1116 р. створив другу редакцію "Повісті минулих літ", а інший ігумен, Мойсей, був видатним оратором і, як вважають, укладачем Київського літописного зводу (1200). Ігумени монастиря систематично призначалися переяславськими єпископами. На відміну від більшості інших київських монастирів, чернече життя у Видубицькій обителі не згасло і після монгольської навали. Про це свідчить літописна розповідь про поїздку Данила Галицького до Батия у 1245 р.: перед тим, як переправитися через Дніпро, князь зупинився у Видубицькому монастирі, де за нього було проведено молебень. Далі свідчення про монастир обриваються і з'являються знову лише з 1504 р. У XVI—XVII ст. він став власником великих земельних володінь. Після Берестейської унії монастир перейшов до рук уніатів з ордену василіан. Ігуменом і водночас уніатським митрополичим намісником був Антоній Грекович, якого 1618 р. козаки втопили у Дніпрі.