43. Твори українських радянських письменників.

Після революції літературний процес відзначався особливим драматизмом і складністю в Україні, як і в усьому СРСР. З одного боку українська література у цей час отримала підтримку держави і переживала небачений розквіт. На багатій літературній палітрі співіснували різні художні школи, стилі і напрями – відрадикального пролеткультовства, теоретики якого пропагували створення "лабораторним шляхом" "чисто пролетарської культури» (Еллан-Блакитний, ГнатМихайличенко (на укр.), Микола Хвильовий) до футуризму з одного сторони (Михайло Семенко) і неокласицизму, представники якого орієнтувалися настворення високого гармонійного мистецтва на основі освоєння класичних зразків світової літератури, з іншого (группа неокласиків на чолі з Миколою Зеровим).

Однак багато представників хвилі українського відродження загинули в роки Громадянської війни, голодомору 1932-1933 років та більшовицьких репресій 30-хроків. В 1938-1954 рр.. були репресовані близько 240 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. Деякі з них були розстріляні, деякі так і померли в ув'язненні, доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою. Піддавався арешту і визнаний радянською владою поет Максим Рильський, 10років провів у таборах за обвинуваченням в участі в міфічний Української військової організації Остап Вишня, були розстріляні Григорій Косинка (на укр.), Микола Зеров, Микола Куліш, Євген Плужник, Михайло Семенко. Покінчив життя самогубством Микола Хвильовий, який намагався врятувати багатьох товаришів. Опинився під забороною і експериментальний театр «Березіль», а його керівник – всесвітньо відомий режиссер Лесь Курбас – був арештований і розстріляний.

Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянський період стилю соціалістичного реалізму, українським письменникам вдалося творити літературу, яка не втратила своєї актуальності і сьогодні. Це, перш за все, твори Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Олександра Довженка, Олександра Гончара та інших. У 1960-і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно-політичного життя на Україну зародилося потужне художнє рух, представники якого згодом отримали назву «шістдесятників». «Шістдесятники» шукали нові форми творчості, нове осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи.До цього покоління належали Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григорій Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч та інші. Активна громадянська позиція привела В. Стуса, як і багатьох інших його колег по перу, до лав «дисидентської» інтелігенції, що, в свою чергу, вилилося в арешти і заслання. У 1970-х роках прокотилася нова хвиля масових арештів української інтелігенції, багато провідних письменників були засуджені за «антирадянську агітацію». Деякі з них були реабілітовані (в тому числі посмертно) на початку 1990-х років. Ось відомі письменники з зарубіжжя: У 2011 році в американському видавництві CreateSpace (дочірня компаніяAmazon.com) вийшла книга лірики Ігоря Павлюка та Юрія Лазірко «Catching Gossamers» («Ловлячи осінні павутинки») на трьох мовах: українською, англійською та російською. Один з перекладачів на російську – Євгенія Більченко[6]. Книгу «Catching Gossamers» взяла на реалізацію найбільша світова роздрібна мережа книготоргівлі Barnes and Noble [7].Два українських письменника (Андрій Курков, Ігор Павлюк) представлені в книзі «European writer Introduction» Строката і багата література письменників української діаспори, яка творилася впродовж XX століття вихідцями з Україною. Серед найбільш яскравих її представників – Іван Багряний, Василь Барка, Богдан Бойчук (на укр.), Віктор Домонтович, Улас Самчук, Євген Маланюк, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська і багато інших.