6.Видатні діячі культури Київської Русі.

Володимир Святославич (д.-рус. Володимѣръ Святославичь, 958? — 15 липня 1015) — руський державний і політичний діяч з варязької династії Рюриковичів, князь новгородський (958—980), великий князь Київський (980—1015). Син Святослава Ігоровича, великого князя Київського.

Князь Володимир Великий був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі.

Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя.

Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досягла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з найбільших держав Європи. Вчені порівнювали її з великою Франкською імперією Каролінгів.

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріарха. Ярослав устійнив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначування митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов`янську мову, переписувано багато книг, був укладений літописний звод.Київська Русь за Ярослава I Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілість своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

(1113—25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у Києві, проводив політику консолідації руських князівств. Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором "Поучения" (1117), листа ("грамотиці") до Олега Святославича (1096—97) та молитви. Автобіографічне "Поучения" Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму. Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та художньо-естетичне значення і належать до видатних пам'яток письменства Київської Русі. Збереглися в складі "Повісті временних літ" за Лаврентіївським списком.

7. Що таке мозаїки та фрески? Мозаїки та фрески Софіївського собору У лютому місяці 1893-го року у київському соборі святої Софії заходилися робити невеликий ремонт. Почали з того, що зняли іконостас для перезолоти. І раптом позаду нього, на стовпах вівтарної арки побачили древні фрескові зображення. Газета «Кієвлянін» так описала подію: «До собору закликали професора Прахова, під керівництвом якого фрески обережно розчистили від нашарувань побілки і таким чином вивільнили з полону віків чотири древні зображення мучеників у червоних рамах. Ці святі зображення написані за князя Ярослава і збереглися вони досить добре.

Фрески давні майстри малювали на стінах водяними фарбами, пише автор «Кієвляніна», по сирій штукатурці. Такий живопис має порівняно з іншими ту перевагу, що може зберігатися впродовж тисячоліть». Науковці, яким доручили процес подальшого пошуку древніх фресок у соборі, постановили здійснити промивання стін храму. У результаті було виявлено понад двадцять фрескових зображень. Але не всі вони були повністю збережені. І домалювати втрачені частини зображень професор Прахов доручив молодому художнику Михайлу Врубелю. Який блискуче справився з завданням. Сьогодні в храмі святої Софії можна побачити три тисячі квадратних метрів фресок, а також 260 квадратних метрів мозаїк (це зображення, набрані з кубиків різнокольорової смальти). Це становить третину всього живопису, що прикрашав храм у давнину. До речі, зовсім недавно сучасні науковці зробили ще одне відкриття у древньому соборі. На одній з фресок вони знайшли графіті (це продряпаний напис), за яким вдалося встановити точні дати побудови Софії. Тож заклали храм 1011-го року і відбувалося це за князя Володимира Хрестителя, а завершили будівництво 1018-го за правління сина Володимира – князя Ярослава Мудрого. До цього офіційною датою заснування собору вважали 1037 рік. І тому за два роки Київ, Україна і вся Східна Європа можуть урочисто відзначати тисячоліття найдревнішого на цих теренах християнського храму.