28. Квітка-Основ'яненко та його гумористичні оповідання.

В історії вітчизняної культури визначне місце по праву належить Г. Ф. Квітці-Основ'яненку. Це — перший український прозаїк, один з видатних письменників до шевченківського періоду. Його творча спадщина заслужено користується широкою популярністю в народі.

У змалюванні дійсності Квітка-Основ'яненко широко використовував усну народну творчість — казки, прислів'я, приказки, повір'я та перекази. У сатиричних творах письменник висловлював народні погляди на всіляке лиходійство, жадібність, користолюбство.

Найкращим гумористично-сатиричним твором Квітки-Основ'яненка є повість «Конотопська відьма». У сюжеті твору майстерно переплітаються реалістичні картини із фантастикою. Для того щоб правдиво показати суспільне життя, взаємини українського панства і козацької старшини кінця XVIII століття, письменник вдало використав усну народну творчість, повір'я і звичаї українців.

У своїх творах письменник майстерно відобразив життя різних верств феодально-кріпосницького суспільства кінця XVIII — початку XIX ст.

Він мав велике бажання відтворити життя простого українського народу, заговорити його рідною мовою, показати звичаї і обряди селянина-трудівника.

Українські прозові твори Г. Квітки діляться на дві групи: сатирико-гумористичні і сентиментально-реалістичні.

До сатирико-гумористичних творів належать: «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «Пархімове снідання», «Конотопська відьма» та інші.

Сатирично-гумористичні твори Квітки мають народну основу. Письменник намагався писати свої повісті в дусі народних анекдотів і переказів. Крім того, він уносив до них побутово-етнографічні картини. Цим його сатирично-гумористичні твори нагадують оповідання М. В. Гоголя зі збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки», впливу яких зазнав Квітка.

В основу оповідання «Мертвецький Великдень» Квітка поклав фольклорно-фантастичні та побутові мотиви.

У творчому доробку Г. Ф. Квітки-О.снов'яненка є вісім бур-лескно-реалістичних творів, написаних українською мовою. Це оповідання: «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень» (1834), «От тобі і скарб» (1837), повість «Конотопська відьма» (1837) і невеличкі оповідання «Пархімове снідання» (1841), «На пущання, як зав'язано» (1841), «Купований розум» (1842) і «Підбрехач» (І843).

Гумористично-сатиристичні твори Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, не зважаючи на фантастичні сюжети, були побудовані на мотивах соціальної нерівності, критики побуту панів, сваволі судочинства, були близькими до народного життя і мали мудрого оповідача з народу. У цьому й полягав їх великий успіх у читача.

Розпочавши епоху прози в новій українській літературі, Квітка дав могутній поштовх для її розвитку, продемонструвавши своєю творчістю можливості української мови як мови літературної.

29. Художники – портретисти хvііі ст.

Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII століття. В цей же час багато талановитої української молоді починає навчаться та працювати в Петербурзькій академії мистецтв. Так, найвідоміші художники Росії того часу Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — із Миргорода. Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко (уродженець Глухова).

Портрет ХVIІІ ст. відрізняється ширшим, у порівнянні з попереднім століттям, соціальним різноманіттям портретованих – в Україні виконувалися портрети польських королів, російських імператриць, розповсюдилися портрети гетьманів, козаків, нащадків магнатських родів, місцевої шляхти, міщан, представників кліру, а в кінці століття – і новостверджуваного дворянства. Виконання портретів набуває масового характеру. Показовим фактом зміни світогляду в бік демократизації стала поява в середині ХVIІІ ст. зображень селян в інтер’єрах палаців Жевуських у Підгірцях і Роздолі. Селянські портрети, однак, в загальній мистецькій ситуації все ж були винятком – як дань моді у магнатському середовищі.

Від першої половини ХVIІІ ст. портретів збереглося менше, ніж від другої. Те ж спостері гається і з іменами майстрів – збережені до сьогодні твори першої частини століття донесли невелику кількість імен українських художників 1ї половини – Василь Кліковський, Петро Рогуля, Гіацинт Олексінський, Юрій Радивиловський – і трохи більше – 2-ї: Франциск Павлікович, Яків Головацький, Андрій Моклаковський, Федір Землюков, ігумен Арсеній, ієромонах Самуїл, Лука Долинський, Остап Білявський, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. Архіви ж містять імена не менше тисячі малярів, які працювали в Україні у ХVI – ХVIІІ ст., однак вирізнити серед них всіх тих, хто займався портретним малярством, є завданням нездійсненним.

Представлені художники – шотландець Сильвестр Августин де Міріс (вчився у Франції), угорець Адам Маніоки (вчився в Німеччині), італійка Марія Джованна Баттіста Клементі (Клементина), італієць Марчело Бачареллі, німці Генріх Хойзер, Філіп Якоб (?) Беккер, Йозеф Пічман, австрієць Йоган Лампі виступають конкретними носіями впливів окремих країн, а точніше – Академій мистецтв.

Блискучим портретистом другої половини XVIII - засади XIX століття був В.Л. Боровиковський. "Портрет дитини з яблуками" (1777) - одна з ранніх його робіт. Але в ній вже відчувається рука талановитого майстра, якому вдалося витончено підкреслити жвавий вираз обличчя дитини, передати фактуру тканини дитячого одягу, проявити майстерність в передачі перспективи.