21. Що таке козацький літопис, які літописи ви знаєте? Їх роль у культурному розвитку XVII ст.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

Самовидець розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов’язує їх із процесами в сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії. Висвітлюється діяльність сподвижників Б. Хмельницького, не залишаються поза увагою історичні діячі сусідів — російського царя Олексія Михайловича.

“Літопис Самовидця” має непересічну цінність для науковців. Він дає змогу грунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили.

що основна тема твору Г. Граб’янки — події визвольної війни 1648—1654 pp., він чільне місце відводить питанню походження козацтва.Він яскраво описує побут і життя козаків. Г. Граб’янка щиро вболіває за долю України. Літопис Г. Граб’янки й сьогодні є цінним першоджерелом. Найбільш фундаментальною працею є чотиритомний “Літопис” С. Величка. Незважаючи на пропуски, що стосуються 1649—1652 pp., автор доносить до читача багато джерел. У літописі використано цитати і посилання на іноземних авторів, подано великий обсяг інформації.Автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку Історичних

творів, що за тематичним спрямуванням (висвітлення головно Історії

Козацької держави.

22. Роль православної церкви в козацькому житті.

Взаємовплив волелюбних і національно-релігійних засад лежить не тільки в основі світобачення козаків, а є своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будови козацької держави. Глибока релігійність, ревний захист православної віри – характерні ознаки духовного життя Запоріжжя. Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебні. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, вмираючи, заповідав церкві ікону, медаль, злиток золота чи срібла.

Одним із найголовніших завдань для українського козацтва було захищати християнську віру та церкву. Недаремно відомі вчені, дослідники козацтва Аполлон Скальковський та Дмитро Яворницький, представляли козацтво у своїх наукових працях як лицарів і протекторів православної віри та церкви. Християнська релігія була пануючою формою ідеології в Запорозькій Січі. Відомо, що на території Січі існувала церква Богородиці (Діви Марії) Покрови, на гроші запорожців також були споруджені Трахтемирівський, Межигірський монастирі, де козаки заліковували свої рани і хвороби та доживали віку. Крім того, православні церкви та монастирі засновувалися на всій території Запоріжжя, у його паланках. Релігійні діячі листувалися з козацькою старшиною, щоб отримати дозвіл на збирання коштів для церкви, ремонт храмів у «вольностях запорозьких». У козацькому війську були священики, вони обслуговували своїх парафіян – козаків. Були і похідні козацькі священики, які відправлялися у морські походи. Але сам священик не мав права воювати. Вище духовенство (митрополит, єпископи) обиралися на козацьких радах, священики – на сільських сходах, їх обрання затверджував гетьман. Таким чином, церква входила до системи військово-адміністративної організації, а влада гетьмана певною мірою поширювалася на церкву, її духовенство. Проте це не знижувало ролі церкви в суспільно-політичному житті Запорізької Січі. Найважливіші акти гетьмана та інших посадових осіб освячувалися церквою, підтверджувалися церковними записами. Належність до православної християнської конфесії була найголовнішою умовою прийняття до братства козаків-запорожців. Якщо вступаючий виявлявся нехристиянином (іновірцем), – запорізька громада вимагала хрещення чи навернення його до православної грецької віри. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям, релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити та заспокоїти вируюче козацьке життя. Таким чином, між православ’ям і козацтвом існував глибинний зв’язок, козацький устрій мав демократичний характер, і тому Запорізьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати «християнською козацькою республікою». Козацька форма державності мала свої особливості – вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об’єднала не сила державної влади, а духовна спорідненість. Таким чином, в умовах посилення національно-релігійного гніту в Україні гарантом збереження давніх традицій передусім християнської віри, виступило козацтво. Завдяки запорожцям вдалося відновити православну церковну ієрархію і домогтися її офіційного визнання урядом Речі Посполитої, успішно протидіяти поширенню католицизму. Водночас конфесійний фактор відіграв важливу роль у формуванні свідомості козацтва.

23.Козацький живопис. Нові художні принципи поступово розповсюджувалися в іконописі.У розписах українських церков виразніше виявлялися народні мотиви.Іконописні образи набували рис, вихоплених з повсякденного життя, частково наближаючись до світських. Своєрідне об'єднання іконописних традицій з тодішніми художніми досягненнями спостерігалося у творчості Івана Рутковича і Іова Кондзельовича.

Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою, глибиною розкриття біблійних образів і збагненням всієї різноманітності людських відчуттів, багатством кольору, життєстверджуючим пафосом. Склалася нова іконописна традиція, якої українські майстри дотримувалися протягом наступного сторіччя. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. Велику популярність мав в ті часи ктиторський портрет — зображення меценатів,добродійників храму. У вівтарній частині Успенського собору Києво-Печерської лаври було зображено 85 історичних осіб. Серед них — портрети Острозьких, Вишневецьких,Сангушек, гетьманів Хмельницького і Мазепи. Розвивався і світський портретний живопис . Портрети замовляли представники козацької старшини, власне,тому їх і називають козацькими. У багатьох козацьких старшинських маєтках створювалися невеликі портретні галереї. Найбагатшим вважають зібрання портретів родовому маєтку полковника Сулими на Київщині. По всій Україні надзвичайною популярністю користувалося зображення козака Мамая. Впродовж ХVIII в. його можна було побачити в кожному українському будинку. Козака малювали масляними фарбами на полотні, стінах,дверях, віконцях, кахлі, скринях, посуді і навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом. Збереглася велика кількість варіантів народної картини. Дослідники одностайні у тому, що козак Мамай - втілення найголовніших рис української вдачі. Популярність цього художнього образу в ХУIII і навіть ХIХ в. виразний факт: з часів руйнування Української держави,знищення залишків державної незалежності український народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі — основна ідея народної картини.