1.Першовитоки культури Київської Русі Культура Київської Русі при всій її неповторності є плодом загальнолюдської цивілізації. У різні часи ця культура зазнала індоєвропейських, іранських, праслов’янських, античних, німецьких, візантійських та інших впливів. Ще до прийняття християнства, на Подніпров’ї, існували широкі торгівельні зв’язки з Іраном, арабами та Візантією. Отже, уже попередня культура ввібрала в себе традиції й впливи як східної, так і західної цивілізацій, але притому не втратила культурно-етнічних особливостей.

Ще в епоху воєнної демократії у східних слов’ян існувала язичницька релігія – політеїзм (багатобожжя). Слов’яни вірили в злих та добрих духів (упирів та берегинь), поклонялися богу сонця – Даждьбогу, богу блискавки – Перуну, приносили жертви озерам, річкам та колодязям, оскільки вірили в очисну силу води. Особливо шанували Рода по завершенні циклу земляних робіт та Велеса, або Волоса, – покровителя худоби.

У дохристиянський період на Русі зароджується писемність. Виникнення писемності у східних слов’ян було зумовлене необхідністю у спілкуванні торгівельному, дипломатичному та культурному. Про поширення писемності серед населення Київської Русі ще в язичницькі часи свідчать написи на різних побутових речах: горщиках, глечиках, мечах та ін. Ця гіпотеза підтверджується реальними історичними свідченнями – берестяними грамотами і розповіддю християнських просвітителів, творців слов’янської абетки Кирила та Мефодія про зустріч в Корсуні з мужем руським, який показав їм книгу, написану руською мовою. Можливо Кирило та Мефодій лише вдосконалили слов’янську систему письма на базі існуючої раніше. Першими значними пам’ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією – 911, 945, 971 років, написані двома мовами – грецькою та руською.

Скарбницею духовної культури дохристиянської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Ще в дохристиянський час склалися перекази, що пізніше ввійшли до “Повісті временних літ”: про Кия, Щека, Хорива та сестру їхню Либідь, про помсту княгині Ольги древлянам за вбивство її чоловіка – князя Ігоря, про одруження князя Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, Стародавні русічі були неперевершеними майстрами дерев’яної скульптури та архітектури. У ”Повісті временних літ” згадується про існування у Києві кам’яного князівського палацу Святослава. Розкопки фундаменту палацу показали, що стіни його були прикрашені мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфіру, вапняку, мармуру, а також фресковим розписом. Про розвиток скульптури свідчить скульптура збруцького ідола – частина унікальної язичницької споруди – святилища біля гори Богит, у гирлі річки Збруч на Тернопільщині.Виняткової витонченості досягли ювеліри Київської Русі у VI-IX ст. У басейні річки Рось був знайдений скарб речей VI-VII ст., багатий на ювелірні вироби. Популярним на Русі було музичне мистецтво. Всі найбільш важливі події давньоруського життя були тісно пов’язані з музикою. Сімейні свята, весілля, землеробські свята супроводжувалися обрядовими піснями, музикою, танцями та своєрідними виставами. Отже, духовна культура дохристиянської Русі не була примітивною. Вона ввібрала специфічні риси своєї епохи й пізніше чимало її досягнень були запозичені християнством.

2. Суть язичництва та його вплив на сферу культурного життя давніх словян . Язичництво давнiх слов’ян саме по собi не є унiкальним явищем у свiтовiй iсторiї релiгiй, це — слов’янський варiант загальнолюдського язичницького масиву, однак варiант неповторний. Цю неповторнiсть язичництву давнiх слов’ян додає перетинання в ньому кiлькох вiдносно самостiйних релiгiйних шарiв, на основi яких воно, власне кажучи, i сформувалося.Перше релiгiйне нашарування в давньослов’янському язичництвi складають обряди i вiрування прадавнього населення лiсостепової смуги Украни (середня течiя Днiпра —Десна), що заселяло цю територiю ше з кам’яного вiку (з VI тисячорiччя до н.е.). Цей шар вiдповiдав розвинутому анiмiзму i складався бiльшою частиною з духiв природи , першоосновою їх виникнення є страх, формується демонологічний світ. Головними його представниками виступють упирі, вампіри, русалки, домовики, великої уваги набувабть культи лісів та дерев тощо Мiцно зачепився в народнiй свiдомостi i функцiонував досить автономно щодо культiв пiзнiших язичницьких богiв.Другий шар у язичництвi давнiх слов’ян, деякі дослідники, пов’язують iз впливом трипiльської культури кiнця IV—ІІІ тисячолiть до н.е. у межирiччi Днiпра — Днiстра, яку вважається однiєю з найбiльш високорозвинених для свого часу. Цей шар вiдбивав релiгiйнi вiрування i культи, пов’язанi з раннiм землеробським господарством, з шануванням божеств родючості та врожаю, що уособлювали собою Всесвіт, а щодо кожної окремої людини виступали як бог чи богиня долі. Тут мають місце обряди та ритуали сезонного господарського циклу (свято приходу весни як початку нового року, свято дозрівання та збору врожаю, і таке інше). Представниками цього шару є боги Рід (Святовид) з рожаницями, Коляда, Ярило, Жива і Морена, Купайло.Нарештi, центральним шаром язичництва є коло релiгiйних уявлень i практик iндоєвропейцiв ІІІ—ІІ тисячолiть до н.е., прабатькiвдиною яких були пiвденнi степовi регiони Росiї, Молдови, України. В iндоєвропейських народiв склалися загальнi погляди на свiт, його трискладову структуру; вiра в богiв — творцiв неба, землi, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предкiв i поховальна обрядовiсть [30; с. 4-6].Таким чином, язичництво давнiх слов’ян має витоки з тисячолiтньої iсторiї, протягом якої воно перебувало в процесi постiйних видозмiн. В цьому і полягає головна особливiсть еволюцiї слов’янського язичництва — впродовж усього перiоду iснування якого рiзноякiснi релiгiйнi нашарування в ньому не асимiлювали, не замiнювали один одного, а спiвiснували, взаємодоповнюючись, змiшуючись один з одним.Язичникам були відомі багато видів мистецтв. Вони займалися живописом, скульптурою, музикою, розвивали ремесла. Розкопки на територіях древніх міст показують все розмаїття побуту у міському житті. Безліч знайдених скарбів і розкриті могильники донесли до нас предмети домашнього побуту та ювелірні прикраси. Велика кількість жіночих прикрас у знайдених скарбах, зробило доступним вивчення ремесел. На діадема, колтах, сережках стародавні ювеліри відбили свої уявлення про світ, за допомогою витіювато рослинного орнаменту вони могли розповісти про "Кащеєвої смерті", про зміну пір року, про життя язичницьких богів ... Невідомі звірі, русалки, грифони і Семаргл займали уяву тогочасних художників. Велике значення язичники надавали одязі. Вона несла не тільки функціональну навантаження, але і деяку обрядовість. Одяг прикрашалися зображеннями берегинь, Рожаниця, символами сонця, землі і відображала многояростность світу. Верхній ярус, небо зіставлялося з головним убором, земле відповідала взуття і т. д. На жаль, майже вся поганська архітектура була дерев'яною і для нас майже втрачена, але в збережених ранніх кам'яних християнських храмах можна побачити в обробці і орнаменті язичницькі мотиви. Це типово для періоду двовір'ї, коли художник міг зобразити поруч християнського святого і яического божества, звести разом у ветувати орнаменті хрест і стародавні слов'янські символи. Великим розмаїттям відрізнялися язичницькі обряди і свята. Численні свята, коляди, ігрища, святки скрашували побут давнього слов'янина. Багато їх цих обрядів живі в народі і до цього дня, особливо в північних областях Росії, саме там християнство приживалося довше і важче, на півночі особливо сильні язичницькі традиції, що привертає підвищену увагу з боку етнографів.

3.Писемність, освіта, літ-ра Київської держави

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.

Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії

Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Література

Поява літератури у Київській Русі було важливим явищем культурного життя. Її виникнення та розвиток пов’язані з соціально-економічними та культурними успіхами, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя.

З прийняттям християнства з’являється красне письменство, у якому взаємодіють церковно-слов’янська і давньоруська мови, сакральний і світський писемні стилі. Усна народна творчість зберігала події багатовікової дописемної історії. Фольклорні джерела використовувалися при написанні літописів. З виникненням писемності почалося записування історичних фактів у хронологічному порядку. З’явилося літописання – вид історичної літератури.

Яскравою пам’яткою давньоруського літописання є «Повість минулих літ» (кінець ХІ – початок ХІІ ст.), створена ченцем Печерського монастиря Нестором. Це історико-художній твір, що розповідає про виникнення держави Київська Русь,.

Важливе культурно-історичне значення має Київський літописний звід, укладений ігуменом Матфеєм у Видубецькому монастирі ( ХІІ ст.), який розповідає про події 1118–1198 рр., що відбулися у Київській землі. Він є безпосереднім продовженням «Повісті минулих літ». До Київського літопису увійшли матеріали переяславського та чернігівського літописання.

За київським зразком створювалися літописи у Новгороді, Переяславі, Володимирі на Клязьмі, Володимирі-Волинському, Галичі та інших містах.

Унікальною пам’яткою давньої історичної літератури є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події на Галицьких та Волинських землях від 1202 до 1292 рр. Він є важливим джерелом знань про внутрішнє життя князівств, а також про міжнародні зв’язки того часу. У ньому широко використано тогочасну епічну поезію.

В ХІ–ХІІ ст. Київська Русь переживала період бурхливого розвитку. У цей час були створені пам’ятки агіографічної, філософсько-публіцистичної та художньої оригінальної літератури. Це – «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Послання» Климента Смолятича, твори Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха, «Києво-Печерський патерик» та інші.

Найвидатнішою пам’яткою давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім» (1185 – 1187 рр.), у якому відбиті патріотичні ідеали і поетична культура Київської Русі.

Твір ораторського мистецтва «Слово про закон і благодать» є цінною історико-літературною пам’яткою, в якій проголошується повна культурна і церковна автономія Русі, похвала хрестителю Володимиру та його сину Ярославу Мудрому.

Авторами так званої «учительної» літератури ХІ – ХІІ ст. були Феодосій Печерський, Лука Жидята, Климент Смолятич, Кирило Туровський та інші проповідники й оратори того часу.

В ХІ–ХІІІ ст. у Київській Русі важливого значення набула агіографічна література, або «житія». Пам’ятками такої літератури є «Чтеніє о житії и о погубленії блаженную страстотерпцю Бориса і Гліба» Нестора, «Житіє преподобного отца нашего Феодосія, ігумена Печерського

Цінною літературною пам’яткою є «Поученіє» Володимира Мономаха. Воно адресоване дітям – спадкоємцям державної влади. У ньому Володимир Мономах подає для нащадків образ ідеального князя і правителя, досвідченого господаря і зразкового сім’янина. У Київській Русі існувала паломницька література, яскравим зразком якої є «Житіє і хождєніє Данила, руськія землі ігумена”. Тут відтворено топографію середньовічної Палестини, подано багато легендарних і апокрифічних оповідань.