47. Розвиток творчого мислення студентів у процесі навчання

Творчість - це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних та духовних цінностей. Вона передбачає наявність у особистості цінностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю й унікальністю.

Зафіксовані первинні відстрочені креативні прояви дітей в експериментальній ситуації свідчить про те, що переважаючій більшості досліджуваних потрібно достатньо довгий час, щоб креативність проявилась. Тому можна говорити про існування інкубаційного періоду, в процесі якого відбувається формування креативності, обумовлене накопиченням дітьми нового особистісного досвіду.

Виділені Дж. Гілфордом основні параметри креативності: *оригінальність - здатність продуціювати незвичні відповіді; *семантична гнучкість - здатність запропонувати нове використання об'єкта; *образна гнучкість - здатність бачити в об'єкті нові ознаки; *спонтанна гнучкість - здатність продуціювати різноманітні ідеї в нерегламентованих ситуаціях.

Аналогія в мисленні людини відіграє велике значення. І.М. Біла розглядає аналогію як засіб розвитку творчої діяльності. Аналогія є для дитини ключем до розуміння дійсності, загальним принципом пояснення світу. Явища природи й людської поведінки дитина пояснює за аналогією з тим, що їй відомо. Перша загальна ідея, яка спрямовує і регулює роботу мислення - це ідея подібності, ідея аналогії між усіма елементами дійсності.

Моляко говорить, що стратегія пошуку аналогів: "являється однією із самих розповсюджених і ефективних". [16. 138]. "...творча сутність таланту вирізняється саме через реалізацію творчих стратегій реконструювання, рекомбінації та окремих аналогій як механізмів розумової діяльності високообдарованої особистості.

Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. Творчість вивчається різними науками. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення поняття "творчості". Одні вчені вважають, що процес творчості протікає за строго визначеними законами - логічний варіант; інші вважають, що творчий процес не доступний для пізнання, непередбачуваний і некерований - інтуїтивний варіант.

Психологічні знання про формування стратегій творчої діяльності, мало використовуються у педагогічній практиці. Отже необхідні наукові дослідження в цьому напрямку, а головне необхідно хоча б спробувати вводити ці системи в педагогічну практику вищої школи.

48. Дидактична система у вищій школі.

У дидактиці на основі теорії пізнання й сучасних досягнень психологічної та педагогічної наук розроблено й активно використовують низку концепцій навчання, опанування знань, навичок та вмінь.

Деякі автори, наприклад В. Оконь та І. П. Підласий, визначають ці концепції як дидактичні системи, що їх розуміють як комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів організації роботи педагога та студентів. Дидактичні системи характеризуються внутрішньою цілісністю структур, створених єдністю цілей, організаційних принципів, змісту, форм і методів навчання.

Педагогічні поняття "концепція" і "дидактична система" тотожні за змістом. У зв'язку з цим правомірно використовувати і перше, і друге поняття. І. П. Підласий виокремлює такі дидактичні системи, які принципово відрізняються одна від одної:

- дидактична система Й. Ф. Гербарта; Її називають традиційною, У традиційній системі навчання розглядають здебільшого з погляду педагога, де він - суб'єкт навчання, а студенти - об'єкти його педагогічних впливів. Основні положення традиційної системи обгрунтував Й.Ф. Гербарт, який виокремив чотири формальні ступені навчання: зрозумілість, асоціація, узагальнення, застосування.

- дидактична система Дж. Дьюї. Її називають педоцентричною У цій системі навчання розглядають з погляду студента - як процес учіння. Назву педоцентричної вона отримала тому, що Дьюї пропонував будувати навчання на основі потреб, інтересів та здібностей вихованця.

Дидактичний підхід Дж. Дьюї критикують також за: неекономічність "навчання через відкриття"; антиінтелектуалізм, недооцінку значення теоретичних знань у навчанні; перебільшення ролі випадкових інтересів студентів. Проте саме в руслі цього підходу розвиваються популярні в наш час концепції особистісно орієнтованого, розвивального, проблемного, евристичного навчання.