3. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може запроваджуватися в разі спільного виконання працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, та коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність (ст. 135² КЗпП).

Колективна матеріальна відповідальність установлюється власником за погодженням із профспілкою підприємства, а рішення роботодавця про встановлення колективної матеріальної відповідальності оформлюється наказом по підприємству.

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу.

Перелік робіт, під час виконання яких може запроваджуватися колективна матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також форма Типового договору про колективну матеріальну відповідальність затверджені наказом Мінпраці від 12.05.1996 р. № 43.

Підставою для притягнення членів колективу до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна розкраданням, нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, а також їх знищенням або зіпсуттям через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами.

Заподіяна колективом шкода підприємству, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

У випадках, коли в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з яким укладено договір, винні службові особи, суд обговорює питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, яка відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на нього покладається. Решта шкоди розподіляється між членами колективу (бригади) згідно з Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Білет№7

1.До суміжних правових галузей належать галузі права, які мають схожі з трудовим правом предмет і метод правового регулювання. Се­ред них: цивільне право, адміністративне, право соціального забезпе­чення тощо. У цивільному праві з працею пов'язані договори: підряду, дору­чення, комісії; розмежування його від трудового права здійснюється за предметом договору; підляганням правилам внутрішнього трудо­вого розпорядку, а також за тим, хто зобов'язаний організувати пра­цю і охорону праці . З адміністративним правом трудове право суміжно пов'язано, наприклад, наявністю працівни­ків, які навчаються без відриву від виробництва. Відносини ці регу­люються нормами адміністративного права, а надання пільг у зв'яз­ку з навчанням — трудовим законодавством. Трудове право співвідноситься з правом соціального забезпечен­ня там, де йдеться про державне соціальне страхування. В КЗпП України є глава XVII "Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення", яка передба­чає його поширення на всіх працівників, визначає види забезпечен­ня по соціальному страхуванню. Саме ж забезпечення визначається нормами права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення регулює суспільні відносини, які виникають у процесі матеріального забезпечення громадян, якщо вони втратили працездатність або досягли пенсійного віку. Розмір матеріального забезпечення громадян залежить, як правило, від роз­міру заробітної плати й трудового стажу працівника. Різниця між правом соціального забезпечення і трудовим правом полягає в тому, що: 1) предметом регулювання права соціального за­безпечення є суспільні відносини, які виникають внаслідок реалізації громадянами права на матеріальне забезпечення, а не права на пра­цю, проголошеного Конституцією України; 2) право соціального за­безпечення передбачає виплату грошових сум громадянам у вигляді пенсії та допомоги із спеціальних фондів, трудове ж право регулює оплату праці з фондів конкретної організації. Існують відмінності і в методах правового регулювання. Так, право соціального забезпечення не має договірного характеру виникнення правовідносин.

2.

Режим робочого часу — це порядок розподілу норми робочого часу протягом відповідного календарного періоду. Елементами режиму робочого часу є: час початку та закінчення роботи; тривалість перерв для відпочинку і харчування; тривалість і порядок чергування змін.

 Залежно від сфери застосування режими робочого часу поділяються на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого часу відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: 5-денний робочий тиждень, 6-денний робочий тиждень та сумований облік робочого часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена законом тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Норма робочого дня при 5-денному чи 6-денному робочому тижні становить однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізується в рамках кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів.

При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпорядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня.

Найбільш поширеним є п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Вахтовий метод - це особлива форма організації робіт, що грунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.

Вахтовий метод організації робіт застосовується за значного віддалення виробничих об’єктів від місця розташування підприємства, організації( якщо на проїзд до місця роботи і назад працівники витрачають більше як три години) Рішення про запровадження вахтового методу організації робіт приймає керівник підприємства за погодженням з профспілковим комітетом на підставі техніко – економічних розрахунків з урахуванням ефективності його застосуванн6я порівняно з іншими методами ведення робіт. Регулюється типовим положенням про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Держкомпраці, Секретаріату ВЦРПС та мінохорони здоровя від 31.12.1987р. До виконання робіт вахтовим методом можуть залучатися робітники, а також майстри, виконроби, начальники дільниць, зміни, інші працівники, які належать до категорії лінійного персоналу, що здійснюють безпосереднє керівництво на об’єкті. Проїзд працівників від місця постійного проживання чи місця розташування підприємства до місця роботи і назад здійснюється за рахунок роботодавця. Працівники, яких залучають до робіт вахтовим методом, підлягають попередньому і періодичному медичному огляду. Не можуть залучатися до таких робіт неповнолітні, а також жінки, які мають дітей у віці до 3 років, або особи, які мають медичне протипоказання для виконання цих робіт. Тривалість облікового періоду за вахтового методу організації робіт може становити один місяць. У виняткових випадках на окремих об’єктах робіт з дозволу міністерства чи відомства і відповідного центрального комітету профспілки тривалість вахти може бути збільшена до двох місяців. Тривалість робочого дня не може перевищувати 10 годин. До обілкового періоду зараховується час роботи на вахті і час між вахтового відпочинку. Час перебування в дорозі ( до місця роботи) не зараховується до робочого часу. Тривалість щоденної роботи за вахтовим методом організації праці не може перевищувати 12 годин. У зв’язку з подовженою тривалістю щоденної роботи і наданням працівникам днів щоденного відпочинку є невикористані години відпочинку. Їх підсумовують і надають працівникам у вигляді додаткових вільних від роботи днів протягом облікового періоду. Крім зп, за кожен дкнь перебування в місцях роботи виплачують надбавку до тарифних ставок і посадових окладів у розмірі не вище граничної норми добових, встановлених для відряджень у межах України. Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку працівники зобов’язані вчасно з’являтись на роботу, дотримуватися встановленої тривалості робочого часу, використовувати весь робочий час для продуктивної праці. Невиконання цих об’єктів розглядається як порушення трудової дисципліни і передбачає дисциплінарну відповідальність. У робочий час забороняється відволікати працівників від безпосередньої роботи, викликати або знімати їх з роботи для виконання громадських обов’язкіів, не пов’язаних із виробничою діяльністю ( семінари, наради громадських справ, спортивні змагання).