VII. Зміст теми (додається)

Речовини, що впливають на серцево-судинну систему та функцію нирок

Кардіотонічні засоби

Лікування серцевої недостатності — одна з найактуальніших проблем кардіології. Вважається, що понад 15 млн. людей в світі мають серцеву недостатність. Для лікування хронічної форми цієї патології в наш час використовують інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II, серцеві глікозиди, неглікозидні кардіотонічні засоби, діуретики, периферичні вазодилятатори, B-адреноблокатори, засоби метаболічної дії.

Із перелічених груп препаратів до кардіотонічних речовин, тобто тих, які здатні безпосередньо підсилювати серцеву діяльність, належать серцеві глікозиди та неглікозидні кардіотоніки.

Серцеві глікозиди — це лікарські речовини, які проявляють кардіотонічну активність: збільшують силу серцевих скорочень, ударний і хвилинний об’єм, без зростання потреби міокарда в кисні. До них належать строфантин К, корглікон, дигоксин, целанід, адонізид, дигітоксин та інші препарати. Здатність стимулювати серцеву діяльність є і в інших речовин, наприклад, в адреналіну, кофеїну, камфори тощо. Але, на відміну від кардіотонічних препаратів, ці засоби значно підвищують споживання серцем кисню та призводять до виснаження всіх запасів у міокарді, зокрема глікогену, макроергічних сполук. Їх називають кардіостимулюючими засобами.

Усі серцеві глікозиди є складними органічними сполуками типу ефірів, які в процесі гідролізу розщеплюються на аглікон, або генін, та глікон (цукристу частину). Носієм кардіотонічних властивостей є генін. Глікон не має специфічної кардіотонічної дії. Від нього залежить спорідненість глікозиду до білків плазми і міокарда, швидкість всмоктування і виділення з організму, ступінь його біологічної активності.

Усі серцеві глікозиди є препаратами рослинного походження. Так, строфантин К отримують із строфанту, корглікон — з конвалії, адонізид — із горицвіту весняного, решту перерахованих засобів — із різних видів наперстянки. На сьогодні з рослин виділено близько 350 серцевих глікозидів. У клініці застосовується лише декілька десятків.

Серцеві глікозиди проявляють чотири види дії на серце. Перша — позитивний інотропний ефект, або систолічна, або кардіотонічна дія, — здатність підсилювати серцеві скорочення. Друга — позитивний батмотропний ефект — зростання збудливості міокарда. Третя — негативний хронотропний ефект — зменшення частоти серцевих скорочень. Четверта — негативний дромотропний ефект — зменшення швидкості проведення імпульсів по провідній системі серця.

Механізм кардіотонічної дії серцевих глікозидів пов'язаний із їх здатністю, з одного боку, утворювати комплексні сполуки з іонами кальцію і транспортувати їх у цитоплазму міокардіоцитів, з іншого — стимулювати вихід цих іонів із саркоплазматичного ретикулуму в цитоплазму. Це призводить до активації взаємодії актину з міозином, яка лежить в основі серцевих скорочень. Токсичні дози серцевих глікозидів, крім того, блокують сульфгідрильні групи ферменту К⁺, Na⁺ —АТФ-ази, основною функцією якого є забез­печення процесів реполяризації клітинної мембрани, під час якої концентрація Са²⁺ в цитоплазмі клітин повертається до вихідного рівня. Під впливом серцевих глікозидів робота серця стає більш економною, оскільки препарати покращують використання кліти­нами макроергічних сполук (АТФ та ін.) і як уже зазначалося, вони не збільшують споживання кисню міокардом.

Негативна хронотропна дія препаратів цієї групи пов’язана з рефлекторними механізмами, які виникають, зокрема, при подразненні барорецепторів дуги аорти та каротидних синусів більш сильною ударною хвилею крові, яка виштовхується з серця під час систоли. Характерно, що в здорових людей частота серцевих скорочень під впливом серцевих глікозидів не змінюється, а в хворих із серцевою недостатністю може виникати брадикардія.

Позитивна батмотропна та негативна дромотропна дія препара­тів в основному пов’язані з їх безпосереднім впливом на міокард.

Крім кардіальної дії, серцеві глікозиди проявляють екстракардіальну дію: сечогінний та седативний ефекти. Сечогінна дія спо­стерігається при призначенні препаратів хворим із декомпенсацією серцевої діяльності та затримкою рідини в організмі. Вона пов’я­зана з покращанням ниркового кровообігу і гальмуванням реабсорб­ції іонів Na⁺ у ниркових канальцях. Седативна дія серцевих гліко­зидів, яка проявляється в препаратів конвалії, горицвіту, викорис­товується при лікуванні хворих з невротичними розладами, напри­клад, при неврозах серця.

Серцеві глікозиди за їх фармакокінетичними властивостями можна поділити натри групи: а) препарати короткої дії (строфан­тин, корглікон); б) препарати середньої тривалості дії (дигоксин, целанід, адонізид); в) препарати тривалої дії (дигітоксин).

Всмоктування серцевих глікозидів із шлунково —кишкового трак­ту значно варіює. Так, дигітоксин всмоктується на 100 %, дигоксин на 60 — 80 %, целанід — на 15 — 40%, строфантин — на 3 — 5%. Препа­рати, які всмоктуються добре, можна застосовувати всередину, ті, які погано, —тільки парентерально — внутрішньовенно. Разом зтим, всмоктування в шлунково — кишковому тракті навіть однакових доз одного препарату відбувається в різних людей неоднаково. Це за­лежить від багатьох факторів, передбачити які не завжди можливо.

Строфантин (Strophanthinum) — препарат, який містить су­міш глікозидів, що виділяють з насіння строфанту Комб . Випус­кається в ампулах по 1 мл 0,05 % розчину. Вводиться внутрішньо­венно повільно по 0,5 мл 0,05 % розчину на одну ін’єкцію, попере­дньо розчинивши цю кількість в 20 мл 0,9 % розчину натрію хло­риду. Швидкість розвитку ефекту — 5 — 10 хв, максимальна дія спо­стерігається через 30 хв — 1,5 год, тривалість дії — 1 — 3 дні. Призна­чається при гострій серцево-судинній недостатності, надшлуночковій пароксизмальній тахікардії, миготливій аритмії, іноді — на початку лікування хронічної серцевої недостатності.

Корглікон (Corglyconum) — препарат, який містить суму глі­козидів з листя конвалії. Випускається в ампулах по 1 мл 0,06 % розчину. Вводиться внутрішньовенно повільно, попередньо розчи­нивши 1 мл препарату в 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Ефект настає через 3 —5 хв, максимальна дія розвивається через 30 хв — 1,5 год, тривалість дії препарату — 8 —15 год. Застосовується при гострій та хронічній недостатності кровообігу, при миготливій ари­тміїта надшлуночковій пароксизмальній тахікардії.

Целанід (Celanidum) — глікозид наперстянки шерстистої. Ви­пускається в таблетках по 0,00025 г, у флаконах по 10 мл 0,05 % розчину для прийому всередину, в ампулах по 1 мл 0,02 % розчину. Латентний період при внутрішньовенному введенні препарату ста­новить 15 — 20 хв, при застосуванні всередину — 2 — 3 год. Тривалість його дії — 2 — 3 дні. Застосовується при всіх формах гострої і хроніч­ної серцевої недостатності, при надшлуночкових формах тахіаритмій. В екстрених випадках вводиться внутрішньовенно повільно, по 1 мл в 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. При хронічній сер­цевій недостатності призначається всередину в таблетках або кра­плями 0,05 % розчину, 10 крапель відповідає 1 таблетці.

Дигоксин (Digoxinum) — глікозид, який міститься у листі на­перстянки шерстистої. Випускається в таблетках по 0,00025 г і в ампулах по 1 мл 0,025 % розчину. Кардіотонічна дія препарату по­чинається через 30 хв — 1 год при внутрішньовенному введенні, че­рез 2 — 3 год — при застосуванні всередину. Ефект продовжується до 6 днів. Дигоксин призначають в основному всередину, іноді при важ­ких порушеннях кровообігу — внутрішньовенно. В останньому ви­падку 1 мл препарату розчиняють в 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду — для повільного струменевого введення або в 100 — 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду — для краплинного введення. Засто­совують дигоксин при всіх формах гострої та хронічної недостатно­сті кровообігу, при тахіаритміях передсердного походження.

Адонізид (Adonisidum) — новогаленовий препарат трави гори­цвіту весняного. Випускається у флаконах по 15 мл. Входить до складу комбінованого препарату “Кардіовален”. Добре всмокту­ється з шлунково-кишкового тракту. Тривалість дії становить добу. Призначають адонізид всередину по 20 — 30 крапель 2 — 3 рази надень при серцевих неврозах, вегето-судинній дистонії. При легкій формі хронічної серцевої недостатності дозу препарату збільшують до 30 — 40 крапель 2 —3 рази надень.

Днгітоксин (Digitoxinum) — глікозид наперстянки пурпурової. Випускається у таблетках по 0,0001 г і в ректальних свічках по 0,00015 г. Ефект при призначенні препарату розвивається через 2 год, максимальна дія спостерігається через 4 — 12 год, виводиться з організму протягом 2 — 3 тижнів. Призначається при всіх формах хронічної серцевої недостатності, особливо при наявності тахі­кардії, всередину в таблетках. У хворих із диспепсичними розла­дами, застійними явищами у системі ворітної вени препарат при­значають у свічках.

Характеризуючи швидкість виведення серцевих глікозидів з організму, необхідно зазначити, що за добу виводиться не визна­чена кількість препарату, а певна частина від тієї його кількості, яка була в організмі напередодні. Ця частина серцевого глікозиду, яка виводиться за добу, відносно його кількості, яка була в органі­змі на початку доби, виражена в %, називається коефіцієнтом елімінації (квотою елімінації). Коефіцієнт елімінації дигітоксину ста­новить 7 — 10 %, дигоксину, целаніду — 20 —30 %, строфантину – 40 — 60 %, корглікону — 100 %.

Основне показання до застосування серцевих глікозидів — сер­цева недостатність, незалежно від того, гостра вона чи хронічна, право — чи лівошлуночкова, зумовлена гіпертонічною хворобою, кардіосклерозом, уродженими чи набутими вадами серця тощо. Суть лікувальної дії серцевих глікозидів при цій патології полягає у збільшенні систолічного (ударного) і хвилинного об’ємів серцевої діяльності. Покращання роботи серця призводить до прискорення кровотоку у малому і великому колах кровообігу, зменшення кількості циркулюючої крові, виведення надлишку рідини з органі­зму, ліквідації гіпоксії і метаболічного ацидозу в тканинах. У кліні­ці при призначенні хворим серцевих глікозидів про розвиток їх те­рапевтичної дії лікар робить висновок за такими ознаками: покра­щання загального стану хворого (зменшення слабості, задишки, нормалізація сну, зникнення набряків, ціанозу та ін.); тахікардія пе­реходить у нормо- або навіть брадикардію; зростає діурез; вини­кають типові зміни на електрокардіограмі.

У лікуванні недостатності кровообігу серцевими глікозидами виділяють 2 періоди: початкова дигіталізація (період насичення організму будь-яким препаратом цієї групи) та підтримуюча те­рапія. Основною метою початкової дигіталізації є досягнення в організмі хворого такої кількості серцевого глікозиду, яка сприяє розвитку його терапевтичної дії. Ця кількість препарату отрима­ла назву повної дози дії, або ефективної терапевтичної дози.

Середня повна доза дії серцевого глікозиду — це така його кіль­кість, при якій досягається максимальний терапевтичний ефект у більшості декомпенсованих хворих без розвитку токсичних про­явів. Для строфантину вона становить 0,6 — 0,7 мг, целаніду — 2 мг (при внутрішньовенному введенні) і 5 мг (при застосуванні всере­дину), дигоксину — відповідно 2 і 3 мг, дигітоксину — 2 мг. Необхід­но пам’ятати, що реальні повні дози дії у різних хворих можуть на 50 — 200 % відрізнятися від середньої повної дози дії. Початкова дигіталізація може проводитись за трьома схемами. При, так зва­ній, швидкій дигіталізації досягнення в організмі хворого повної дози дії здійснюється за 1 —2 доби. При дигіталізації середньої швидко­сті та повільній цей термін, відповідно, становить 3 — 4 і більше 5 днів. Перша схема є небезпечною в плані розвитку токсичної дії серцевих глікозидів і використовується рідко.

При досягненні терапевтичного ефекту, основні ознаки якого описано вище, лікар повинен негайно перейти до наступного етапу лікування — підтримуючої терапії. Завдання цього періоду — під­тримання в організмі хворого досягнутої повної терапевтичної дози. Підтримуюча доза серцевого глікозиду розраховується, виходячи з повної терапевтичної дози і коефіцієнту елімінації препарату. Під­тримуюча терапія може проводитись довго, іноді навіть протягом усього життя хворого.

Якщо ж лікар пропустить момент настання терапевтичного ефекту і продовжить призначення серцевого глікозиду в дозі, яка застосовувалась під час початкової дигіталізації, це може швидко призвести до розвитку інтоксикації даним препаратом, що відбу­вається внаслідок високої здатності серцевих глікозидів до мате­ріальної кумуляції (накопичення в організмі). Причому, ця влас­тивість тим більша, чим менший коефіцієнт еїіімінації препарату. Найвища вона в дигітоксину, найменша — в строфантину. Вважа­ється, що корглікон взагалі не кумулює.

При гострій серцевій недостатності застосовуються серцеві глікозиди з коротким латентним періодом, які вводяться внутрішньовенно. Це строфантин, корглікон, рідше — целанід, дигоксин.

При хронічній серцевій недостатності можуть бути застосова­ні будь-які препарати серцевих глікозидів. Якщо в стаціонарі на­магаються досягнути швидкого ефекту, починають із внутрішньо­венного введення препаратів короткої або середньої тривалості дії. Такий шлях введення також обирають при погіршанні всмокту­вання із шлунково-кишкового тракту внаслідок застійних явищ. Частіше при хронічній серцевій недостатності віддають перевагу пероральному призначенню серцевих глікозидів середньої трива­лості дії (дигоксину, целаніду), рідше — тривалої дії (дигітоксину).

Серцеві глікозиди відрізняються один від одного також за сту­пенем вираженості позитивної інотропної і негативної хронотропної дії. Позитивний інотропний ефект найбільший у строфантину, менший у целаніду, дигоксину і найменший — в дигітоксину. Нега­тивний хронотропний ефект зменшується в ряду: дигітоксин > ди­гоксин > целанід > строфантин.

У наш час серцеві глікозиди вважаються засобами першого ви­бору в хворих із систолічною серцевою недостатністю, яка супро­воджується тахісистолічною формою фібриляції передсердь. У хво­рих із синусовим ритмом серцевої діяльності серцеві глікозиди по­казані при середньому та важкому ступенях хронічної серцевої не­достатності. При покращанні стану таких хворих лікування глікози­дами продовжується для попередження його погіршання.

Інша сфера застосування серцевих глікозидів — це суправентрикулярні тахікардія і тахіаритмія.

Якщо аритмія зумовлена недостатністю кровообігу, то після його нормалізації одразу нормалізується серцевий ритм. При від­сутності серцевої недостатності призначення серцевих глікозидів при різних формах надшлуночкових тахіаритмій переслідує за мету захистити шлуночки серця від потоку частих імпульсів, які надхо­дять з передсердь. Це досягається пригніченням провідності ім­пульсів через атріовентрикулярний вузол. Тобто у цій ситуації ви­користовується негативна дромотропна дія серцевих глікозидів. Необхідно зазначити, що ці препарати не нормалізують ритм у хво­рих із синусовою тахікардією, яка виникає при підвищеній темпе­ратурі тіла, гіпоксії, анемії, тиреотоксикозі. Призначення серцевих глікозидів у таких ситуаціях не проводиться.

Абсолютним протипоказанням до призначення серцевих гліко­зидів є інтоксикація, викликана цими препаратами. У більшості випадків поява симптомів інтоксикації зумовлена зниженням то­лерантності до серцевих глікозидів. Це спостерігається при знач­ному пошкодженні міокарда патологічним процесом — при міокар­диті, інфаркті міокарда, кардіосклерозі. У таких випадках вже не­великі дози серцевих глікозидів можуть спричинити отруєння. Ін­шими факторами ризику розвитку інтоксикації є гіпокаліємія та гіперкальціємія. При наявності в хворого печінкової, ниркової не­достатності порушуються метаболізм і виведення серцевих гліко­зидів, що також сприяє розвитку інтоксикації.

Гостре отруєння серцевими глікозидами характеризується кардіальними та екстракардіальними симптомами. Погіршується ско­ротлива функція міокарда, наростає недостатність кровообігу. По­рушується серцевий ритм. Внаслідок підвищення автоматизму під впливом токсичних доз серцевих глікозидів можуть виникати екстра­систолії, шлуночкова тахікардія. Водночас розвиваються синоатріальні, атріовентрикулярні блокади та ін. Характерні шлунково-киш­кові розлади: анорексія, нудота, блювання, пронос. Можуть спосте­рігатися безсоння, головний біль, депресія, марення, галюцинації, характерна також очна симптоматика: всі предмети здаються за­барвленими у жовтий або зелений колір, погіршується зір, можуть бути “мушки” перед очима, скотоми, макро- або мікропсія.

Якщо діагностована інтоксикація серцевими глікозидами, тре­ба негайно припинити їх призначення. Для прискорення їх виведен­ня із шлунково-кишкового тракту призначають вазелінову олію, магнію сульфат, холестирамін, очисні клізми. Це проводиться, в тому числі, при внутрішньовенному введенні препаратів, оскільки для серцевих глікозидів характерна ентерогепатична циркуляція. Для корекції гіпокаліємії хворому щоденно призначають 5 — 7 г ка­лію хлориду у вигляді 10 % розчину, столовими ложками. Можна проводити внутрішньовенне краплинне введення 0,4 % розчину ка­лію хлориду. Показані комплексні препарати калію і магнію (аспаркам, панангін). Для зв’язування іонів кальцію застосовують трилон Б, цитрат натрію. Вводиться унітіол внутрішньом’язово по 1 мл 5 % розчину на 10 кг маси тіла, 2 — 3 рази на добу. Препарат зв’язує серцеві глікозиди своїми сульфгідрильними групами і сприяє їх виведенню з організму. Для усунення серцевих аритмій викори­стовують анаприлін, верапаміл, лідокаїн, дифенін. При серцевих блокадах вводять атропіну сульфат. Показана оксигенотерапія.

Rp.: Sol. Strophanthini 0,05 % 1 ml

D.t.d. N. 10 in amp.

S. 0,5 мл препарату розчинити у 20 мл

0,9 % розчину натрію хлориду, вводити

внутрішньовенно повільно (протягом 3 —5 хв).

Rp.: Sol. Celanidi 0,05 % 10 ml

D.S. По 20 крапель 3 рази на день.

Rp.: Sol. Digoxini 0,025 % 1 ml

D.t.d. N. 10 in amp.

S. Вміст ампули розчинити у 20 мл

0,9 % розчину натрію хлориду, вводити

внутрішньовенно повільно.

Препарати горицвіту — настій трави горицвіту, адонізид

Чинять менш активну дію на серце, ніж препарати наперстянки, конвалії і строфанту; вони менш стійкі, з менш тривалою дією. Пре­парати горицвіту виявляють седативну (заспокійливу) дію, не кумулюють в організмі. Застосовують за нетяжкого перебігу хронічної серцевої недостатності (на початкових стадіях ХСН), при вегетосудинному неврозі, дистонії.

Протиаритмічні засоби

Протиаритмічні засоби — це препарати, які використовують для зняття та профілактики серцевих аритмій.

Патофізіологічні механізми аритмій бувають трьох видів: а) зу­мовлені порушенням автоматизму, тобто утворення імпульсу; б) зумовлені порушенням проведення імпульсу; в) при комбінації цих двох факторів.

Для того, щоб клітини синусового вузла —основного водія серце­вого ритму — пригнічували активність інших автоматичних клітин, потенціал дії, який виходить із цього вузла, повинен мати достат­ню потужність. Якщо він слабкий, то не зможе пройти по всій про­відній системі серця. Тоді може проявитися активність гетеротропно розміщеного вогнища імпульсоутворення. Виникнуть ектопі­чні аритмії. Вони можуть також розвиватися при порушеннях про­відності певних ділянок серця за механізмом повторного входу.

Аритмії поділяють на тахіаритмії та брадиаритмії. До перших належать екстрасистолія, миготлива аритмія, пароксизмальна та­хікардія та ін. Брадиаритмії виникають при порушенні проведення імпульсу у вигляді серцевих блокад: синоатріальної та атріовентрикулярної різного ступеня. Іноді спостерігаються комбіновані по­рушення ритму, наприклад передсердна тахікардія з атріовентрикулярною блокадою. За місцем розміщення ектопічного вогнища збудження тахіаритмії поділяються на передсердні та шлуночкові.

Крім ектопічних аритмій, розрізняють номотопні аритмії. Вони виникають у синоаурикулярному вузлі. Це синусові тахікардія і бра­дикардія, синусова аритмія, асистолія передсердь тощо.

Іноді призначення препаратів, які усувають причину аритмії (етіотропних засобів), буває достатнім для її зникнення. Напри­клад, призначення протизапальних препаратів при міокардитах, се­рцевих глікозидів — при порушеннях гемодинаміки може призвес­ти до повного усунення аритмій серця, спричинених цими патоло­гічними станами. У такому випадку немає необхідності признача­ти речовини, які впливають на патофізіологічні механізми розвит­ку аритмій. Останні називають власне протиаритмічними препа­ратами, або засобами симптоматичної терапії.

Сучасні протиаритмічні препарати, які використовують для лі­кування тахіаритмій, поділяють на 4 групи: 1) мембраностабілізуючі засоби (хінідину сульфат, новокаїнамід, дизопірамід, етмозин, лідокаїн, мексилетин); 2) B —адреноблокатори; 3) інгібітори реполяризації (аміодарон); 4) блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем).

Окремо виділяють препарати калію, магнію та серцеві глікози­ди, які можна віднести як до засобів етіотропної терапії, так і до власне протиаритмічних засобів.

Хінідину сульфат (Chinidini sulfas) є правообертаючим ізоме­ром протималярійного засобу хініну. Випускається в порошку і таблетках по 0,1 г і 0,2 г. Пригнічує автоматизм, збудливість, провід­ність в усіх структурах міокарда, в зв’язку з чим проявляє лікувальну активність при тахіаритміях, зумовлених підвищеним імпульсоутворенням. На сьогодні хінідину сульфат в основному використову­ється для лікування стійкої форми миготливої аритмії і для підтри­мання правильного ритму після електроімпульсової терапії, зрідка при шлуночковій екстрасистолії та тахікардії. Приймають його по 0,2 — 0,3 г кожні 2 — 3 — 4 год, але не більше 2,4 г на добу. Після нормаліза­ції ритму переходять на підтримуючу дозу — по 0,2 г 2 — 3 рази на день.

Препарат здатний викликати синусову брадикардію і зменшу­вати скоротливість серцевого м’яза, що може спричинити погір­шання стану хворого із серцевою недостатністю. Іноді він прово­кує розвиток синусової тахікардії, що пов’язано з ваголітичною дією препарату. Відновлення синусового ритму під впливом хіні­дину сульфату у хворих на миготливу аритмію може викликати відрив пристінкових тромбів з наступною тромбоемболією судин життєво важливих органів. Тому 2 тижні перед застосуванням пре­парату хворому призначають антикоагулянти. Хінідину сульфат може викликати гіпотензію, нудоту, блювання, дзвін у вухах, пору­шення слуху, зору, шкірні висипки тощо.

Новокаїнамід (Novocainamidum) є похідним параамінобензойної кислоти, в якого проявляються протиаритмічні властивості і від­сутня місцевоанестезуюча дія. Випускається в таблетках по 0,25 г і 0,5 г, в ампулах — по 5 мл 10 % розчину. Максимальна концентрація препарату в крові створюється через 1 год після застосування все­редину. Для її підтримання інтервали між прийомами новокаїнаміду повинні становити 3 — 4 год. Вводиться також у м’язи та внутрішньо­венно. Внаслідок малої широти терапевтичної дії препарату остан­ній шлях введення є небезпечним. При швидкому наростанні його концентрації в крові можуть спостерігатися падіння серцевої дія­льності і артеріального тиску, блокада і навіть зупинка серця. Тому вводити препарат внутрішньовенно необхідно дуже повільно, кра­ще краплинно, під контролем пульсу, артеріального тиску та ЕКГ.

За механізмом протиаритмічної дії новокаїнамід близький до хінідину сульфату, дещо більше впливає на електрофізіологічні про­цеси у шлуночках серця. Застосовують при пароксизмах мигот­ливої аритмії, тріпотінні передсердь, пароксизмальній шлуночко­вій тахікардії, екстрасистолії тощо.

При тривалому застосуванні новокаїнаміду можуть спостері­гатися лейкопенія, агранулоцитоз, симптоми системного червоно­го вовчаку. Ці прояви зникають після відміни препарату.

Препарат має кардіодепресивну дію, тому його не можна ком­бінувати з хінідину сульфатом. Характерні також диспепсичні роз­лади, алергічні прояви, зокрема перехресна алергія з новокаїном. Можуть виникати безсоння, збудження, психози, судоми.

Лідокаїн (ксикаїн) (Lidocainum, Xycainum) — місцевоанестезуючий препарат який проявляє протиаритмічну дію. Кси­каїн зменшує автоматизм і збудливість міокардіоцитів шлуночків. Не впливає на електрофізіологічні процеси в передсердях, не при­гнічує проведення імпульсів по провідній системі серця. Лідокаїн є засобом вибору при тяжких шлуночкових аритміях (екстрасисто­лії, пароксизмальній тахікардії, фібриляції) різного походження, у тому числі при гострому інфаркті міокарда. Препарат вводять вну­трішньовенно повільно струменем або краплинно, попередньо роз­вівши ампульований розчин до 0,2 % концентрації у 0,9 % розчині натрію хлориду. Дія препарату розвивається швидко, але вона ко­ротка (10 — 15 хв). При введенні ксикаїну може спостерігатися сон­ливість, дезорієнтація, м’язові фібриляції, судоми, гіпотензія, бра­дикардія. Ці прояви є ознаками передозування препарату.

Анаприлін (Anaprilinum) . Блокада (B₁ —адренорецепторів міокарда під впливом анаприліну призводить до гальмуван­ня автоматизму в синусовому вузлі та гетеротопних вогнищах збу­дження, до сповільнення проведення імпульсів по провідній систе­мі серця. Препарат здебільшого використовується при тахіаритміях, зумовлених підвищеним тонусом симпатичної нервової систе­ми. Він є одним з основних протиаритмічних засобів, які застосову­ються при синусовій тахікардії, наприклад при тиреотоксикозі, надшлуночковій екстрасистолії, пароксизмальній тахікардії. У таких ситуаціях анаприлін здебільшого призначається всередину, іноді — сублінгвально, попередньо подрібнивши таблетку. Доведена ви­сока ефективність анаприліну та інших B-адреноблокаторів при шлуночковій екстрасистолії після гострого інфаркту міокарда.

Верапаміл (Verapamilum) є антагоністом іонів кальцію, в яко­го виражена протиаритмічна дія. Випускається в таблетках по 0,04 г і 0,08 г, в ампулах по 2 мл 0,25 % розчину. Зменшує автоматизм синусового та атріовентрикулярного вузлів, ектопічних вогнищ збудження у передсердях, гальмує атріовентрикулярну провідність. За рахунок цього він зменшує частоту скорочень серця.

Верапаміл використовується при надшлуночкових аритміях (пароксизмальних тахікардіях, екстрасистоліях, миготливій аритмії). В екстрених випадках його вводять внутрішньовенно по 2 — 4 мл 0,25 % розчину. Для підтримуючої терапії призначають по 1 — 2 таб­летки 3 рази на день. При застосуванні верапамілу можуть спо­стерігатися нудота, запаморочення, закрепи, гіпотонія.

Аміодарон (Amiodaronum), або кордарон. Випускається в таблет­ках по 0,2 г, в ампулах по 3 мл 5 % розчину. Механізм антиаритмічної дії препарату пов’язаний з блокадою (B-, a- адренорецепторів та глюкагонорецепторів серця, а також з його мембраностабілізуючими влас­тивостями. Розширення вінцевих судин і покращання метаболізму в серці під впливом аміодарону також сприяє ліквідації аритмій. При цьому зменшується активність гетеротопних вогнищ збудження, га­льмується проведення імпульсів в атріовентрикулярному вузлі. Амі­одарон має широкий спектр протиаритмічної активності. Викорис­товується при передсердних і шлуночкових екстрасистоліях, тахікардіях тощо. В екстрених випадках вводиться внутрішньовенно по­вільно. Частіше призначають всередину по 0,4 — 0,8 г на добу 8 — 15 днів, потім по 0,2 г на добу 5 днів на тиждень з дводенною перервою.

Препарат викликає ряд побічних ефектів: фотодерматити, синьо — сіре забарвлення шкіри. Проявляє нейротоксичну дію: слаб­кість м’язів, екстрапірамідні розлади, головний біль, периферич­ні нейропатії. Препарат має гепатотоксичну дію, провокує розви­ток гіпо- або гіпертиреозу. При тривалому його застосуванні мо­жуть виникати дифузні інтерстиціальні інфільтрати в легенях з наступним формуванням фіброзу.

Етмозин (Aetmozinum) є похідним фенотіазину. Випускаєть­ся в таблетках по 0,1 г, в ампулах по 2 мл 2,5 % розчину. Пригнічує автоматизм і збудливість міокарда. Дещо зменшує провідність. Не впливає на скоротливу функцію серця і системний артеріаль­ний тиск. Призначається при передсердній та шлуночковій пароксизмальній тахікардії, екстрасистолії. Можливі запаморочення, при внутрішньом’язовому введенні — болючість.

Препарати, які містять іони калію (калію хлорид, панангін), є засобами етіотропноїта патогенетичної терапії аритмій.

При дефіциті іонів К⁺ та гіпокаліємії, гіпокалігістії міокарда вини­кають екстрасистолії, надшлуночкова пароксизмальна тахікардія, може спостерігатися фібриляція шлуночків. Препарати калію ефек­тивні і тоді, коли серцева аритмія не пов’язана з гіпокаліємією.

Калію хлорид (Каlii chloridum) випускається в порошку, ампу­лах по 50 мл 4 % розчину. Використовується всередину по 1 столовій ложці 10 % розчину 4 — 6 разів на добу, після їди, запивають обволікальними розчинами. У гострих випадках (важка інтоксикація серцевими глікозидами та ін.) калію хлорид вводять внутрішньовенно краплинно із швидкістю 20 —30 крапель/хв у вигляді 0,25 — 0,5 % розчину. Розчин калію хлориду в 5 — 10 % розчині глюкози з інсуліном (1 ОД на 3 — 4 г глюкози), або поляризуюча суміш, також використовується при гост­рих порушеннях ритму, наприклад при гострому інфаркті міокарда.

При прийомі калію хлориду всередину можливі нудота, блю­вання, парестезії, подразнення і виразкування слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. При швидкому наростанні концент­рації іонів калію в крові може спостерігатися зупинка серця.

Препарат протипоказаний при повній атріовентрикулярній бло­каді, при порушенні видільної функції нирок.

Панангін (Раnangin), або аспаркам, є комбінованим препара­том, який містить калію і магнію аспарагінат. Випускається в дра­же (таблетках) і в ампулах по 10 мл.

Застосовується при порушеннях ритму, зумовлених гіпокалі­ємією, при передозуванні серцевих глікозидів, пароксизмальній та­хікардії, екстрасистолії, інфаркті міокарда. Призначають всереди­ну по 2 драже 4 рази на день. Часто вводять внутрішньовенно краплинно, попередньо розчинивши вміст ампули в 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози.

Препарат протипоказаний при нирковій недостатності, при гіперкаліємії.

Для лікування брадиаритмій використовуються як засоби етіотропної, так і патогенетичноїтерапії. До останніх належать М — оліноблокатори (атропіну сульфат) та адреноміметики (адреналі­ну гідрохлорид, ізадрин, ефедрину гідрохлорид).

Атропіну сульфат використовується при серцево-удинних за­хворюваннях, які супроводжуються брадикардією та порушеннями атріовентрикулярноїпровідності функціонального походження (за ра­хунок підвищення тонусу блукаючого нерва). Перед тим проводять атропінову пробу: до і після (через ЗО хв) підшкірного введення 0,5 — 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату реєструють ЕКГ. Якщо ари­тмія зникає, це свідчить, що вона функціонального генезу. Препарат використовують також при гострому інфаркті міокарда для зняття синусової брадикардії. При цьому вводять підшкірно (можлива вну­трішньовенна ін’єкція) 0,5 — ,5 мл 0,1 % розчину препарату.

Ізадрин використовують при порушеннях провідності: різкій бра­дикардії, брадиаритмії, при атріовентрикулярних блокадах. Пре­парат призначають під язик в таблетках, 0,5 % ампульований роз­чин ізадрину показаний для підшкірного, внутрішньом’язового і вну­трішньовенного краплинного введення.

Протиаритмічні засоби застосовують за життєвими показан­нями при шлуночкових порушеннях серцевого ритму (екстрасис­толії, пароксизмальній тахікардії, фібриляції), при порушеннях передсердного ритму, якщо вони супроводжуються значними розла­дами гемодинаміки.

З іншого боку, існує точка зору, що, за відсутності скарг у хво­рого, антиаритмічну терапію проводити недоцільно, зважаючи на те, що в кожного з препаратів є кардіальні та екстракардіальні побічні ефекти, в тому числі аритмогенна активність. Зокрема, протиаритмічні засоби не призначають при рідких екстрасистолах без ознак органічного ураження серця, синусовій брадикардії, брадиаритмії з частотою серцевих скорочень 40 — 60 за хвилину, якщо немає розладів гемодинаміки, при синоаурикулярній та атріовентрикулярній блокадах І ступеня та у деяких інших випадках.

Rp.: Sol.Novocainamidi 10% 5 ml

D.t.d. N. 10 in amp.

S. Вміст ампули розчинити в 250 мл