60. Удк. Правила написання індексів.

УДК

Універсальна десяткова класифікація (УДК) - система класи­фікації інформації, що широко використовується у всьому світі для систематизації творів науки, літератури і мистецтва, періодичних видань, різних видів документів й організації картотек. Усі! права на УДК належать організації OCLC (англ. Online Computer Library Center, Inc., - Мережевий комп’ютерний бібліотечний центр), яка удосконалює її відповідно до розвитку науки і техніки. Це велика некомерційна організація, комп’ютери якої об’єднують більше 21 тис. бібліотек у 63 країнах світу. OCLC також займається дослід­женнями і технічними розробками в галузі електронних бібліотек.

Уперше систему десяткової класифікації запропонував американський бібліограф Мелвіл Дьюі (Melvil Dewey) 1873 р., опублікована вона 1876 р. На початку XX ст. концепцію УДК розвинули бельгійські бібліографи Полемо Отле (Otlet) та Анрі Лафонтен (Lafontaine).

У нашій країні УДК тривалий час вважали ідеологічно неприйнятною через її “буржуазне” походження і прийняли тільки у 1962 р. як єдину обов’язкову класифікацію. З 1963 р. у всіх науково-технічних видавництвах, редакціях науково- технічних журналів, в органах науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотеках уведено обов’язкове індексу­вання усіх публікацій за Універсальною десятковою класи­фікацією, тобто всі інформаційні матеріали в галузі природ­ничих і технічних наук публікують з індексами Універсальної десяткової класифікації (УДК).

На сьогодні маємо 22 видання таблиць УДК. Ця класифікація одна з найбільш використовуваних у світі: бібліотеки більше 135 країн використовують УДК для організації фондів, обов’язкове присвоєння індексу УДК прийнято в понад 60 країнах світу, таблиці УДК перекладені на більш ніж 30 мов світу.

За цією самою системою організовані довідково-інфор­маційні фонди (ДІФ). УДК можна використати для організації і вузькоспеціапізованих ДІФ, і багатогалузевих; це єдина міжнародна універсальна система, що дає змогу достатньо детально розкрити зміст довідково-інформаційних фондів і забезпечити швидкий пошук інформації. Можливість єдиної систематизації інформаційних матеріалів робить систему УДК найзручнішою в процесі обміну інформацією між країнами.

УДК відповідає найбільш істотним вимогам, що пред’являються до класифікації: міжнародності, універсаль­ності, мнемонічності, можливості віддзеркалення нових досягнень науки і техніки без якихось серйозних змін у її структурі. УДК охоплює всі галузі знань, її розділи органічно пов’язані так, що зміна одного з них спричиняє зміну іншого.

Десятковою УДК називається тому, що для її побудови використаний десятковий принцип.

Для позначення класів (розділів) застосовано арабські цифри, які абсолютно однозначні для всіх людей незалежно від того, якою мовою вони говорять і яким алфавітом користуються. Мова цифр усім зрозуміла, легко запам’ятовується, тому це робить УДК загальнодоступною міжнародною системою.

Десятковий принцип структури УДК дає змогу практично необмежено розширювати її завдяки додаванню нових цифр до уже наявних, не руйнуючи системи в цілому. Індекси УДК можуть пов'язуватися один з одним у найрізноманітніших комбінаціях, завдяки чому в схемі класифікації; можна відобразити незліченну кількість понять.

Структура УДК ієрархічна. Основу складають десять різних галузей науки та культури. Кожен розділ, своєю чергою, ділиться ще на десять підрозділів; кожен підрозділ ще на десять і т. д. У міру руху ієрархічним деревом, зміст поняття звужується від більш загального до конкретного, так уточнюючи зміст документа.

Кожен клас (перший ступінь ділення) містить групу більш- менш споріднених наук, наприклад, клас 5 - математику і природничі науки, клас 6 - прикладні науки: техніку, сільське господарство, медицину.

Усього існує 10 основних розділів УДК.

Індекси УДК побудовані так, що кожна подань цифра не міняє значення попередніх, а лише уточнює, познзначаючи більш конкретне поняття.

Наприклад, індекс поняття «Хімічна корозія» 620.193.4 складається так:

6. Прикладні науки;

62. нженерна справа. Техніка в цілому;

620. Випробування матеріалів. Товарознавство;

1. Випробування матеріалів. Дефекти матеріалів .Захист матеріалів;

620.19. Дефекти матеріалів і їх виявлення. Корозія

620.193. Корозія. Корозійна стійкість;

620.193.4 Хімічна корозія. Дія різних агресивних середовищ.

ТИПОВІ ЗАКІНЧЕННЯ. На початку деяких розділів може міститися перелік цифрових позначень, які починаються багато крапкою. Це закінчення, які можна за потреби приєднувати до індексів цього розділу для отримання пнодальшої однотипної стандартної деталізації. Наприклад, при розділі 661.8. Сполуки металів. Солі. Мінеральні фарби'' - на додаток до індексів основного ряду, що позначають сполуки окремих металів:

832. Сполуки калію;

833. Сполуки натрію;

661.847.9. Сполуки цинку;

• поміщений перелік типових закінчень:

661.8…1 Особливо важливі сполуки;

...2. Оксиди;

...3. Галогенові сполуки. Ціанисті сполуки. Гідриди,

...32. Сполуки хлору;

...321. Хлориди.

Далі зазначено типові закінчення для позначення різних сполук металів з азотом, фосфором, сіркою й іншими елементами, а також органічних солей.

Будь-яке із закінчень, поданих у переліку, можна використати для отримання індексу сполуки конкретного металу у спосіб безпосереднього приєднання (з дотриманням правила простановки крапки через кожні три знаки) до індексу, що позначає сполуки цього металу. Наприклад, маючи: з одного боку з іншого боку

661.8…321 Хлориди 661.832 Сполуки калію

532 Сульфат 661.833 Сполуки натрію

і так далі 661.847.9 Сполуки цинку

і так далі

можна утворити індекси:

661.832.321Хлорид калію;

661.833.321Хлорид натрію;

661.847.932Хлорид цинку;

661.832.532Сульфат калію;

661.833.532Сульфат натрію;

661. 847.953.2Сульфат цинку.

Використовуючи перелік типових закінчень, можна побудувати потрібну деталізацію для сполуки кожного з металів, причому ця деталізація буде стандартною і мнемонічною.