53. Наукові журнали, їх структура.

Наукові журнали

Розвиток журналів як особливої форми видання триває і нині. їх поділяють на: вузькоспеціалізовані й багато- дисциплінарні; національні та міжнародні; авторитетні й маловідомі. Справжній науковий журнал (journal) від його імітації, а також від науково-популярного журналу (magazine) відрізняє не тільки орієнтація на читацьку аудиторію (включно з професіоналами у відповідній науковій галузі), не лише специфічний “науковий” стиль викладу матеріалу, а й принцип його відбору. Ще в середині XVIII ст. запроваджено систему рецензування (peer review) наукових робіт: статтю, яку подав автор, направляють декільком (як правило - двом) авторитетним у цій галузі фахівцям, які мають засвідчити її новизну, наукову достовірність, а також стиль викладу і відповідність, тематики профілю журналу. Лише після позитивного висновку рецензентів редакція допускає статтю до публікації.

Такий підхід, окрім очевидних переваг (відсівання псевдо­наукового і неякісного матеріалу), має й недоліки (не кожне відкриття знаходить розуміння і підтримку в сучасників). Відомо, наприклад, що Ньютон, образившись на колег за недоброзичливе ставлення до його робіт у галузі оптики, взагалі відмовився публікувати свої статті в наукових журналах. Розуміючи недосконалість системи рецензування, редакції іноді досить поблажливо ставляться до робіт дискусійного характеру і допускають їх до друку, сподіваючись, що істину з часом встановлять інші автори, які зможуть відтворити експеримент в інших умовах або з використанням нових методик.

Читаючи наукову статтю, потрібно пам’ятати: факт її публікації сам по собі ще не с доказом того, що все написане в ній є абсолютною істиною. Лише аналізуючи роботи різних авторів, наукових шкіл, що застосовують різні підходи до вивчення певного явища, можна зробити висновок про ступінь достовірності й усієї статті, й окремих її фрагментів.

Ще більшу обережність потрібно проявляти, оцінюючи резуль­тати, опубліковані в нерецензованому інформаційному джерелі.

Структура наукового журналу

Кожен науковий журнал має власну унікальну назву (Publication Title, Publication, Title), в якій зазвичай вказано його тематику і/або найменування організації-видавця.

Приклад 2. Назви наукових журналів:

Journal of Analytical Chemistry;

Український хімічний журнал;

Оскільки назва журналу може бути довгою, у статтях для зручності використовують стандартні скорочення.

Приклад 3. Скорочені назви наукових журналів:

JACS — Journal of American chemical society;

Журн, аналит. хіш. - Журнал аналитической химии;

У кожному з журналів правила скорочень можуть суттєво відрізнятися, тому в разі потреби потрібно звертатися до вимог опублікування статей, що наводяться зазвичай на початку чи в кінці номера.

Періодичність виходу журналів варіюється - від тижневиків і двотижневиків до номерів, що виходять раз у декілька років. Зазвичай видання одного року називають томом (Volume) і приписують йому порядковий номер. Кожна книжка журналу в межах тому називається випуском (Issue) і теж має свій порядковий номер.

Як правило, в межах тому застосовують суцільну нумерацію і трійок від першого випуску до останнього; рідше нумерація сторінок починається заново в кожному з випусків. Деякі журнали, що публікують рецензовані та нерецензовані матеріали, використовують складнішу систему.

Приклад 4. Складна система нумерації сторінок:

сторінки А 1-А 10 — новини, реклама; сторінки 1-146 - наукові статті; сторінки I-V- анотації книжкових новинок.

Той набір відомостей, за яким конкретну статтю можна відшукати в бібліотеці, називається бібліографічним описом.

54. Дисертації їх структура. Автореферати дисертацій, їх структура.

Дисертація (від лат. dissertatio — твір, обговорення, розсуд, доповідь, рос. диссертация, англ. thesis, dissertation; нім. Dissertation f) — наукова праця, яку виконують для прилюдного захисту на здобуття наукового ступеня. В Україні розрізняють дисертацію для здобуття наукового ступеня кандидата наук (кандидатська дисертація) та доктора наук (докторська дисертація). Як правило, дисертація включає висвітлення стану вивчення проблеми (огляд та аналіз), результати теоретичних та експериментальних досліджень автора, висновки та рекомендації. У дисертації з технічних наук окремим розділом подаються авторські розробки технології або технічних конструктивних рішень.

Основні результати, викладені у дисертації, публікуються у вигляді автореферату.

Структура рукопису дисертації включає: титульний аркуш, зміст, перелік умовних позначень, вступ, основну частину, висновки, практичні рекомендації, додатки (за необхідності), список використаних джерел.

Автореферат дисертації — стислий виклад кандидатської та докторської дисертації, який виконується після її фактичного завершення. Виконується, як правило, накладом 100—150 прим. і розсилається відповідно до спеціальних списків розсилки у спеціалізовані наукові організації задля апробації та отримання відгуків на автореферат.