2.3.ОХОРОНА І РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

План викладення та засвоєння матерілу

2.3.1. Водні ресурси планети, їх запаси і розподіл.

2.3.2. Ресурси води України, області.

2.3.3. Проблеми від зростання споживання води.

2.3.4. Проблеми водних ресурсів і заходи спрямовані на поліпшення джерел води. Забруднення води.

2.3.5. Екологічний стан водойм України.

2.3.6. Заходи , щодо зменшення ступеня забруднення води. Нормативні вимоги до якості води.

2.3.7. Правова охорона вод. Водний кодекс України 1995.

Ключові поняття та терміни:

• водні ресурси

• споживачі

• прямоточна система водопостачання

• оборотна система водопостачання

• водоємкість виробництва

• питоме водоспоживання

• самоочищення води

• очищення стічних вод

• механічне очищення

• хімічне очищення

• біологічне очищення

1. Водні ресурси планети їх запаси і розподіл.

Водні ресурси – це придатні для використання води Землі: річкові, озерні, морські, підземні, ґрунтові води, водосховища, лід гірських і полярних льодовиків.

Запаси води на Землі величезні – 1.46х10⁹ км³. Але це переважно гірко – солона морська вода, не придатна для пиття і технологічного використання. Прісна вода становить усього 2% від її загальної кількості на планеті, але значна частина її зосереджена в льодовиках Гренландії, Антарктиди та айсбергах і гірських льодовиках. І лише 1% прісної води містять річки, озера, підземні води і людина використовує саме їх для своїх потреб.

Морська вода – найпоширеніша на Землі речовина . Світовий океан займає 71% поверхні нашої планети. Але проблема водних ресурсів існує, тому що вона на Землі розподілена нерівномірно. Основне джерело водопостачання для людини – це річковий стік. Перше місце за цим показником посідає Бразилія, країна з гігантською річкою Амазонкою. За водозабезпеченістю на одну людину перше місце належить Австралії.

2. Ресурси води України, області.

Україна належить до регіонів не забезпечених у достатній кількості прісною водою за існуючих антропогенних навантажень. Запаси водних ресурсів на одного жителя України в середньому майже в 30 разів менші, ніж в Росії. Так, якщо в середньому по країнах СНД на душу населення припадає 19,6 тис. м³ на рік , у Росії – 30,6 тис. куб. м ,то в Україні – 1, 2 тис. м³ .

Річковий стік України становить у середньому 73,5 млрд. м³, а в посушливі роки зменшується до 49 млрд. м³ .Він розподіляється на території нашої держави нерівномірно: 70% стоку припадає на північно-західні регіони , де проживає 40% населення, а тільки 30% стоку припадає на південно-східні регіони, де проживає 60% населення і зосереджена промисловість сільське господарство. У зв’язку з цим у багатьох районах півдня та південного-сходу України відчувається гострий дефіцит води, для ліквідації якого доводиться перекидати її каналами, будувати водосховища.

Головне джерело води для України – річка Дніпро. Крім того потреби у воді забезпечуються річками Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повноводність цих артерій залежить в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок України сьогодні викликає тривогу . Понад 20тис. їх уже зникло , пересохло. Це веде до деградації великих річок, тому проблема їх збереження та оздоровлення - одна з найгостріших для нашої держави.

Підземні води України мають велике значення для забезпечення водою населення: близько 70% населення сіл і селищ міського типу задовольняють свої потреби в питній воді за рахунок ґрунтових вод чи глибших водоносних горизонтів. Стан підземних вод України в цілому кращий , ніж поверхневого стоку, хоча місцями вони забруднюються стоками промислових підприємств, тваринницьких комплексів тощо. В деяких промислових районах (Донбас, Кривбас) розробка шахт і кар’єрів негативно впливає на якість і запаси підземних вод. У результаті багаторічного відкачування води з цих об’єктів її рівень дуже понизився, а з деяких водоносних горизонтів вода зникла зовсім.

2.3.3. Проблеми від зростання споживання води.

Зростання чисельності населення світу призвело до різкого збільшення обсягів споживання води. Хронічна нестача прісної води спостерігається в більшій частині країн Африки, Близького Сходу , в Північному Китаї, в Індії, Мексиці і в країнах Центральної Азії. Інтенсивність використання водних ресурсів перевищує їх відновлення в біосфері, веде до забруднення водойм.

Всі галузі господарства стосовно водних ресурсів поділяються на споживачів і користувачів. Споживачі забирають воду з джерела водопостачання, використовують її для виготовлення продукції, а потім повертають, але вже в меншій кількості й іншій якості. Користувачі воду не забирають, а використовують її як середовище (водний транспорт, рибальство, спорт тощо.) або як джерело енергії (ГЕС).Проте й вони можуть змінювати якість води.

Основний споживач води – сільське господарство (70% її загального використання). Це зумовлено передусім збільшенням площ зрошуваного землеробства. Зрошувані землі набагато продуктивніші від незрошуваних. Сьогодні в світі площа зрошуваних земель становить 15% загальної площі сільськогосподарських угідь, а дають ці землі понад 50% усієї продукції.

Питоме водопостачання під час зрошення залежить від виду вирощуваних с/г культур, клімату, технічного стану зрошувальних систем і способів впливу. Так, норми поливу для зернових культур становлять 1500-3,500м³/га, для цукрового буряка - 2500-6000м³/га, а для рису - 8000-15000м³/га.

Більша частина води (20-60%), що використовується для зрошення безповоротно втрачається, її певна кількість повертається назад у водойми у вигляді так званих поворотних вод, сильно забруднених солями.

Промисловість використовує близько 20% води, споживаної людством. Кількість води, що споживається підприємством, залежить від того , яку продукцію воно випускає, від системи водопостачання (прямоточна чи оборотна) та від інших причин.

За прямоточної системи вода з джерела надходить на промисловий об’єкт, використовується в процесі виготовлення продукції, потім піддається очищенню й після цього скидається у водостік чи водойму.

За оборотної системи відпрацьована вода після очищення не повертається у водойму, а знову використовується у процесі виробництва. Витрата води за такої системи набагато нижча. Наприклад, ТЕС потужністю 1млн. КВт у разі прямого водопостачання (для охолодження агрегатів) споживає 1,5км³ води щорічно, а за оборотної системи – лише 0,12км, тобто в 12 разів менше.

Кількість води необхідної для виробництва 1 т продукції, називають водоємкістю виробництва. За цим показником різні виробництва дуже відмінні. Наприклад, для виробництва 1т металопрокату потрібно 10-15м³ води, 1т хімволокна – 2000-5000м .До найбільших споживачів води в промисловості належать атомні електростанції. Так, Хмельницька АЕС, розташована у верхів’ях річки Горинь, “випиває” всю воду з цієї річки , яка колись була основним джерелом водопостачання населення промисловості Рівненської області.

Водопостачання населення (близько 10% усієї споживаної людством води) задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи тощо). Є поняття питоме водоспоживання, тобто добовий об’єм води (л.), необхідний для задоволення потреб одного жителя міста або села. У великих містах світу питоме водоспоживання сьогодні таке (л добу): Нью-Йорк-600, Париж-500, Москва-400, Київ-333, Лондон-263. В країнах, що розвиваються (Центральна Африка, Близький Схід) , цей показник становить лише 10-15л\добу.