1. Соціальне партнерство в охороні праці та трудові норми Міжнародної організації праці.

Соціальне партнерство в охороні праці – це система пошуку рішень загальних проблем з охорони праці на підприємстві, а також система домовленостей між суб’єктами охорони праці.

Суб’єктами соціального партнерств є працівники в особі профспілок, роботодавці в якості об’єднань роботодавців та держави.

Основними завданнями соціального партнерства є:

1. Приймати колективні договори;

2. Утворювати спільні структури в організації формувань системи управління охороною праці.

Узгодження інтересів працівників і роботодавців у сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод, тобто колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин є невід'ємною характеристикою системи соціального партнерства.

Головний інтерес роботодавця в галузі охорони праці полягає в максимальному зниженні витрат і отриманні найбільшого прибутку, а основний інтерес працівників — у збереженні в процесі трудової діяльності життя, здоров’я та працездатності, тобто в мінімізації виробничих ризиків. Тож соціальне партнерство в галузі охорони праці можна визначити як послідовне поліпшення умов праці на всіх робочих місцях при максимальній економії виробничих і грошових ресурсів.

До Міжнародних організацій з ОП – Євросоюз (директиви) та Міжнародна організація праці (ООН).

Метою МОП є заохочення соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життєвого рівня трудящих, підвищення продуктивності.

Одна з найважливіших функцій МОП — прийняття тристоронньою Міжнародною конференцією праці (за участю представників урядів, роботодавців і трудящих) конвенцій і рекомендацій, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються, що встановлюють міжнародні трудові норми. Ратифікуючи конвенції, держави-члени беруть на себе зобов'язання послідовно проводити в життя їх положення. Рекомендації служать керівництвом у галузі політики, законодавства та практики.

2. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці

В 1994 р. було укладено Угоду про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС. Після укладення угоди:

1. Видано низку указів, постанов, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засад для виконання цієї Угоди;

2. Затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС;

3. Започатковано розроблення галузевих та національної програм інтеграції.

Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, виявлення й усунення окремих розбіжностей між нормативно-правовими актами¹.

Законодавство Євросоюзу з питань охорони праці можна умовно розділити на дві групи:

• директиви ЄС щодо захисту працівників;

• директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок.

Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

• загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров’я найманих працівників під час роботи»);

• вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я на робочих місцях» щодо робочого місця та інші);

• вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці та інші);

• вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами;

• захист на робочому місці певних груп робітників;

• положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу);

• вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо.