80. Які основні завдання вирішує контролінг інвестицій?

1.аналіз планування інвестиц.проектів

2. розрока системи портфелів для офінки ефективності інвестиційних проектів

3.координація процесу планування бюджетування інвестиційних проектів

4.економічний аналіз

5.збір поточної інформації та поточний котроль ходу проекту

6.аналіз впоиву зовн. І внутр середовищ й оцінка їх впливу на хід проекту

7.коригування планів інвестиційних проектів згідно зі змінами умов

8.контроль проект за змістом робіт

9.аналіз причин відхилення від плану

10.оцінка майб.вартості ефективності проетку з урахуванням зміщення

11.розробка рекомендацій для прийняття управлінських рішень

81. Розкрити особливості контролінгу інвестиційних проектів

Контролінг інве.проектів за своєю суттю є стратегічн. Контролінгом тому що оррієнтований на досягнення стратег цілей.

Контролінг інв.проектів здійснюється за проектами, а контролінг оперативної діяльності за центрами відповідальності

82. Розкрити зміст процесу створення системи контролінгу інвестицій.

Щодо процесу створення системи контролінгу інвестицій на підприємстві чи в організації, то в економічній літературі описані два напрямки, які цілком придатні для того, щоб вибрати один з них для його впровадження. Кожен із цих напрямків складається з ряду послідовних етапів.

Зупинимось на більш детальній характеристиці запропонованих варіантів. Згідно з першим варіантом до складу створення системи контролінгу включають п'ять етапів:

Перший етап — вибір і обґрунтування інвестиційного проекту відповідно до цілей і стратегій підприємства. Для цього встановлюється мета проекту і виявляється характер та ступінь впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на досягнення цієї мети. Відзначимо, що цілі здійснення інвестиційних проектів можуть бути різними: одержання прибутку, підвищення добробуту акціонерів, завоювання стратегічно нового ринку, "підстрахування" існуючих напрямків діяльності підприємства та ін.

Другий етап — вибір критерію досягнення мети проекту (ціллю проекту можуть бути, наприклад, поточна вартість майбутніх грошових потоків, частка ринку, темп росту, ступінь зменшення ризику існуючих напрямків діяльності та ін). Якщо проект переслідує кілька цілей, можливе використання системи критеріїв. Корисно заздалегідь з'ясувати, які параметри впливають на вибрані критерії і, послідовно, які існують важелі керування досягненням поставлених цілей.

Третій етап — розробка критеріїв досягнення цілей і підконтрольних показників для кожного центру відповідальності з урахуванням можливостей і повноважень менеджерів таких центрів.

Четвертий етап — пророблення організаційних сторін контролінгу інвестицій і, насамперед, організаційних аспектів моніторингу і контролю. Для цього розробляється структура системи звітності по інвестиційному проекту. Така звітність повинна фіксувати планові і фактичні показники за етапами робіт, термінами, витратами. У ній також повинні бути зазначені відхилення фактичних значень підконтрольних показників від планових і визначений ступінь впливу відхилень, що відбулися, на досягнення мети всього проекту.

П'ятий етап — розробка і впровадження системи документообігу, що дозволяє здійснювати поряд з наступним попередній і поточний контроль за відхиленнями.

83. Охарактеризувати традиційні критерії оцінки інвестиційних проектів

До найчастіше застосовуваних в практичній діяльності підприємств і організацій критеріїв оцінки інвестиційних проектів, як зазначалося, належать окупність та рентабельність. Окупність Інвестицій (капіталовкладень) — це термін, протягом якого будуть повернуті капітальні вкладення у вигляді прибутку. Якщо щорічний прибуток приблизно однаковий, то окупність витрат можна розрахувати за формулою:

О = К / С ,

де К – капіталовкладення; С – середньорічний дохід;

Якщо ж доходи надходять нерівномірно, то окупність можна знайти, послідовно додаючи доходи кожного періоду доти, поки отримане значення не зрівняється з початковою сумою капіталовкладень:

де Сі – чистий дохід за і-ий рік.

Термін окупності можна також вирахувати як відношення вартості використаного капіталу до середньої суми повернення капіталу.

Згідно з цим методом більшу перевагу матиме той інвестиційний проект, період повернення капіталу якого не перевищує встановленого наперед періоду.

Критерій окупності, крім серйозних переваг, має і серйозні недоліки, тому в якості єдиного критерію його використовувати аж ніяк не можна. У багатьох джерелах його використовують в якості допоміжного критерію поряд з показниками, що характеризують ефективність або ефект проекту.

Іншим традиційним критерієм оцінки інвестиційних проектів є рентабельність капіталовкладень, який визначають відношенням прибутку, що очікується від реалізації проекту, до суми капіталовкладень. Даний прибуток виникає як відносна економія витрат. Відповідно до даного критерію більш вигідними вважаються ті інвестиції, у яких рентабельність не є нижчою наперед визначеного мінімального рівня. З двох проектів вибирають проект з найвищою рентабельністю.

Таблиця 1.2. Переваги і недоліки критерію окупності

Переваги	Недоліки
Простота розрахунку	Прив`язка до облікових даних(як правило, дохід визначають не за грошовими потоками, а за даними бухгалтерського обліку )
Простота для розуміння і традицій використання	Інвестиції здійснюють для отримання вигод, які перевищують витрати. Критерій окупності показує , коли інвестор зможе "повернути своє", і нічого не говорить про те, яку вигоду принесе проект за межами терміну окупності, внаслідок чого інвестиційна пропозиція з меншим терміном окупності може здатися більш кращою, ніж варіант, який може принести більший сумарний дохід.
Відповідність загальноприйнятим методам бухгалтерського обліку і, як наслідок, доступність вихідної інформації	Ризик враховується лише непрямо (різниця між тривалістю життєвого циклу проекту і терміном окупності – це "запас часу", для того, щоб проект став економічно вигідним). Не враховується альтернативна вартість використовуваних для проекту ресурсів (грошових, кадрових, інформаційних, тощо). Неадитивність (окупність проекту не дорівнює сумі окупностей його етапів).

Таблиця 1.3. Переваги і недоліки критерію рентабельності

Переваги	Недоліки
Простота розрахунку	Не враховується вартість грошей в часі
Відповідність загальноприйнятим методам бухгалтерського обліку, і, як наслідок, доступність вихідної інформації	Прив`язка до умовних бухгалтерських величин (прибуток замість грошових доходів)
Простота для розуміння і традиційність використання	Показник враховує відносні, а не абсолютні величини (рентабельність може виявитися великою, в той час як прибуток – маленьким). Ризик враховується тільки непрямо (перевищення розрахункової рентабельності над мінімально прийнятою величиною – це "запас", який показує, наскільки ми маємо право помилятися). Не враховується альтернативна вартість використання для проекту ресурсів (грошових, кадрових, інформаційних, тощо). Неадитивність (рентабельність проекту не дорівнює сумі величин рентабельності його його етапів).

84. Охарактеризувати такі критерії оцінювання інвестиційних проектів, як: чиста приведена вартість і внутрішня норма рентабельності.

У практиці фінансового аналізу інвестиційних проектів використовуються насамперед два основних показники оцінки ефективності інвестицій, що базуються на методі дисконтування грошових потоків у часі — “чиста приведена вартість” (net present value, NPV) та “внутрішня норма доходності” (internal rate of return, IRR). Особливості застосування кожного з цих показників оцінки ефективності інвестиційних проектів полягають у наступному.

Показник чистої приведеної вартості дає змогу порівняти між собою теперішню вартість майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту (у фазі його експлуатації) з інвестиційними витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Інакше кажучи, чиста приведена вартість являє собою різницю між теперішньою вартістю суми чистого грошового потоку (що визначається згідно з фінансовою концепцією цього терміну) та сумою інвестиційних витрат за проектом. При цьому сума чистого грошового потоку має дисконтуватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок реалізації інвестиційного проекту, а відповідно і здійснення інвестиційних витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за постійною ставкою процента, обраною для проведення розрахунків, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається).

Для того, щоб отримати загальну суму чистого грошового потоку у приведеній вартості, необхідно скласти окремі розраховані його суми за різними інтервалами часу протягом усього періоду експлуатаційної фази життєвого циклу інвестиційного проекту.

Показник внутрішньої норми доходності також широко використовується в процесі оцінки ефективності окремих інвестиційних проектів. Цей показник характеризує ставку дисконту, за якої дисконтована вартість чистого грошового потоку за інвестиційним проектом дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат за ним. Отже, внутрішня норма доходності являє собою таку ставку дисконту, за якої показник чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом набирає нульового значення.

Значення показника внутрішньої норми доходності за конкретним інвестиційним проектом може бути інтерпретоване як рівень чистого грошового потоку, який може бути отримано на інвестований капітал у процесі реалізації цього проекту. Але слід мати на увазі, що одне і те ж значення показника внутрішньої норми доходності може бути отримано за інвестиційними проектами з різною структурою чистого грошового потоку як за обсягом, так і в часі (кількості досліджуваних інтервалів часу реалізації інвестиційних проектів). Тому в процесі фінансового аналізу і розрахунків цього показника завжди мають розглядатись і зіставлятись структура та розподіл у часі дисконтованих чистих грошових потоків за різними інвестиційними проектами — тільки в цьому разі порівняння показників внутрішньої норми доходності за ними буде коректним.

85. Охарактеризувати такі критерії оцінювання інвестиційних проектів, як: термін приведеної окупності та індекс прибутковості.

Різниця між тривалістю життєвого циклу інвестицій і терміном приведеної окупності — це період, коли проект приносить економічну вигоду, а крім того, це непряма оцінка "запасу міцності" інвестиційного проекту: чим більша ця різниця, тим менший ризик. Недолік даного критерію полягає в тому, що, як і проста окупність, він не показує, яку економічну вигоду принесе інвестиційний проект після настання моменту окупності. Для обчислення показника необхідно визначити ставку дисконтування, що викликає деякі труднощі.

Індекс прибутковості, або індекс рентабельності (Profitability Index, PI)— це відношення приведеної вартості всіх грошових доходів по інвестиційному проекту до приведеної вартості інвестованого капіталу:

PV=PI/K

де К — капіталовкладення.

Індекс прибутковості показує, яку економічну вигоду принесе інвестиційний проект на кожну затрачену гривню. Недолік критерію — труднощі трактування грошових потоків: одні й ті ж самі витрати можна віднести як до поточних, так і до капітальних.

86. Розкрити суть такої критерії оцінювання інвестиційного проекту, як ануїтет

Ануїтет (annuity)— це послідовність однакових регулярно повторюваних грошових потоків. На практиці часто зустрічаються інвестиційні проекти, грошові потоки від яких надходять рівномірно.

Для розрахунку приведеної вартості послідовності з п грошових потоків однакової величини використовується така формула:

На практиці часто зустрічаються інвестиційні проекти, грошові потоки від яких надходять нерівномірно, однак для оцінки таких проектів у багатьох випадках бажано визначити, якому уявлюваному ануїтету еквівалентний даний інвестиційний проект.

Таким чином, якщо ануїтет проекту приведеної вартості PV дорівнює С і якщо інвестор може вкласти свій капітал під відсоток r, то інвестору байдуже, чи вкладати гроші в даний інвестиційний проект, чи у кожний з n періодів та одержувати однакові платежі в розмірі С.

Згідно з методом ануїтету, інвестиція вважається ефективною, якщо ЇЇ ануїтет більший або дорівнює нулю.

Розрахунок ануїтету буває корисний при порівнянні проектів з нерівномірними грошовими потоками, оскільки дозволяє привести всі грошові потоки до масштабу одного року. Ануїтет застосовується також у контролінгу лізингових операцій (при розрахунку розміру оптимальних лізингових платежів).

Перевага критерію ануїтету — можливість порівняння проектів різної тривалості (тоді як для методу приведеної вартості це неприпустимо). Недоліки методу - ті ж, що й у методі приведеної вартості.

87. Охарактеризувати переваги і недоліки критеріїв дисконтування.

Перевагами критеріїв дисконтування є те, що:

• враховується альтернативна вартість використовуваних ресурсів;.

• у розрахунок приймаються реальні грошові потоки, а не умовні бухгалтерські величини, тобто оцінка інвестиційних проектів проводиться з позиції інвестора і не залежить від облікової політики;

• оцінка інвестиційних проектів відбувається виходячи з мети забезпечення добробуту власника підприємства — акціонера.

Недоліки критеріїв дисконтування (випливають з вихідних припущень):

• підвищення акціонерної вартості фірми — не єдина мета підприємства (крім того, існують маркетингові, соціальні, науково-технічні, психологічні й інші цілі), отже, обмежуватися винятково фінансовими критеріями не можна: на додаток до них у системі контролінгу повинні використовуватися й інші критерії, що оцінюють фактори психологічного, соціального, науково-технічного плану;

• менеджери не завжди діють раціонально і не завжди прагнуть до цього; цілі менеджерів не завжди збігаються з цілями фірми;

• деякі з використовуваних ресурсів важко оцінити в грошовому виразі (наприклад, такі, як час висококваліфікованих співробітників).

Критерії дисконтування грошових потоків дещо складніші у застосуванні, ніж традиційні критерії (окупність і рентабельність) і пред'являють більш високі вимоги до кваліфікації аналітика. Серед них слід зазначити такі:

- важко підібрати ставку дисконтування, яка б адекватно відображала альтернативну вартість ресурсів;

- прогноз грошових потоків не завжди досить точний (іноді він відображає суб'єктивні переваги експерта);

— важко збирати вихідну інформацію, оскільки існуюча система бухгалтерського обліку не в повній мірі пристосована для відображення реальних грошових потоків;

— відносна складність розрахунків;

- критерії не традиційні для вітчизняної економіки, тому гірше сприймаються.

88. Розкрити сутність такого підходу щодо визначення ставки дисконтування, як середньозважена вартість капіталу.

Середньозважена вартість капіталу — це середній відсоток, що підприємство сплачує за використання капіталу (залучених і власних коштів). Використання середньозваженої вартості капіталу в якості ставки дисконтування має переваги:

• вартість капіталу можна точно розрахувати;

• по вартості капіталу можна оцінювати принаймні один з можливих варіантів альтернативного використання ресурсів — повернення грошей акціонерам і кредиторам пропорційно до їхніх внесків у капітал підприємства.

Однак є в цього підходу і недоліки, що зводяться до наступного:

• середньозважена вартість капіталу розраховується на основі відсотка по залучених коштах і дивідендах, але і відсоток, і дивіденди містять у собі поправку на ризик; у ході дисконтування поправка на ризик враховується при розрахунку складного відсотка, тому ризик як би наростає рівномірно з часом (однак це відбувається не завжди);

• середньозважена вартість капіталу не є постійною величиною (в результаті здійснення інвестицій вона може змінитися за таких умов:

— якщо ризик планованого інвестиційного проекту сильно відрізняється від ризику діяльності фірми в даний час;

— якщо для здійснення проекту підприємству необхідно залучити додатковий капітал з одного конкретного джерела (наприклад, узяти кредит);

• середньозважена вартість капіталу усереднює усі ризики підприємства, тому що для всіх інвестиційних проектів використовується та сама ставка дисконтування, але різні інвестиційні проекти того самого підприємства можуть достатньо відрізнятися за ступенем і характером ризику;

• використання середньозваженої вартості капіталу як cтавки дисконтування припускає, що внутрішня норма рентабельності будь-якого інвестиційного проекту підприємства має бути вище середньозваженої вартості капіталу, але це не обов'язково: в одного проекту вона може бути вища, в іншого нижча, важливо лише, щоб внутрішня норма рентабельності всього інвестиційного портфеля підприємства була не нижчою від вартості капіталу (з урахуванням можливої зміни вартості капіталу в результаті здійснення інвестиційного проекту).

89. Розкрити сутність такого підходу щодо визначення ставки дисконтування, як відсоток по позичковому капіталу.

Відсоток по позичковому (залученому) капіталу — це поточна ефективна ставка відсотка по довгостроковій заборгованості, тобто процент, під який підприємство може взяти в борг у даний час. Дійсно, якщо капітал можна інвестувати, або повернути позикодавцям, то відсоток по залучених (позичених) коштах дорівнює альтернативній вартості капіталу. Слід підкреслити, що в якості ставки дисконтування необхідно використовувати тільки ефективну ставку відсотки, що може відрізнятися від номінальної, оскільки період капіталізації відсотків може бути різним. Однак у такого підходу є свої недоліки.

Розмір ефективної ставки відсотка по позикових коштах обумовлений комбінацією трьох факторів (і, можливо, не відображає зміни вартості грошей у часі):

перший — вартість грошей у часі;

другий — рівень відсотка, обумовлений контрактом; утім, через непевність у надходженні платежу очікувана сума відсотка може виявитися нижчою, ніж встановлена контрактом;

третій — небажання інвесторів ризикувати; внаслідок з їхньої позиції, цінність грошових потоків в умовах визначеності менша, від цінності грошових потоків в умовах невизначеності, навіть якщо їхні математичні очікування рівні між собою.

Останні два фактори накладають певні труднощі використання ставки дисконтування, яка дорівнює розміру відсотка по позикових коштах.

90. Розкрити сутність аналізу критеріїв оцінки інвестиційних проектів в умовах невизначеності.

Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких принципів:

перший – оцінка повернення інвестованого капіталу повинна здійснюватися на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів;

другий – обов’язкове приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку;

третій – вибір диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

У процесі прийняття інвестиційних рішень щодо реалізації окремих з альтернативних проектів вирішальну роль відіграє оцінка їхньої ефективності. З метою отримання результатів такої оцінки за кожним з проектів, що розглядаються, має бути проведено відповідний фінансовий аналіз. У процесі такого аналізу зіставляють між собою ефект та витрати за кожним проектом, що розглядається, з урахуванням рівня інвестиційних ризиків за ними.

Існує значна кількість показників і методів визначення ефекту та витрат за інвестиційними проектами різних видів. Використання цих показників і методів передбачає, що в процесі розробки інвестиційного проекту вже проведено необхідні технологічні, маркетингові, організаційні та інші дослідження і складено капітальний бюджет за ним, який включає всі види необхідних інвестиційних витрат у кожному інтервалі часу. При цьому показники як доходів, так і витрат, які розглядаються в процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів, повинні мати безпосереднє відношення до інвестиційного процесу. Для того щоб впевнитись у наявності такого безпосереднього зв’язку, достатньо відповісти лише на таке запитання: “Чи зміняться ці витрати і доходи підприємства внаслідок прийняття інвестиційного рішення за проектом, що розглядається?”

У практиці фінансового аналізу інвестиційних проектів в умовах невизначеності використовуються насамперед два основних показники оцінки ефективності інвестицій, що базуються на методі дисконтування грошових потоків у часі — “чиста приведена вартість” (net present value, NPV) та “внутрішня норма доходності” (internal rate of return, IRR).

91. Розкрити сутність аналізу існуючих підходів щодо формування інвестиційного портфеля підприємства на підставі контролінгових досліджень

При проведенні контролінгових досліджень інвестиційних про-ектів не можна забувати, що кожен інвестиційний проект цікавить підприємство не сам по собі, а в комплексі з усіма іншими. Тому в рамках контролінгу інвестиційних проектів постає питання про методику формування інвестиційних портфелів.

1. Класичний підхід полягає в тому, що якщо капітал можна за-лучити й інвестувати під ту саму ставку відсотка, то варто схвалюва-ти всі інвестиційні проекти, чиста наведена вартість яких позитивна за ставкою дисконтування, рівною r. Однак у реальних умовах такого ніколи не буває, тому такий спосіб формування інвестиційного портфеля має лише теоретичну значимість і на практиці в контро-лінгу інвестицій майже не застосовується.

2. Подвійний бюджет. Для захисту стратегічної роботи деякі фірми розділяють свій бюджет на два: поточний і стратегічний. По-точний бюджет забезпечує безперервне одержання прибутку від ви-користання діючих потужностей фірми, капіталовкладення в збільшення потужностей, капіталовкладення заради збільшення при-бутку за допомогою зниження собівартості. Стратегічний бюджет передбачає капіталовкладення в підвищення конкурентноздатності підприємства в стратегічних зонах господарювання, освоєння нових ринків, освоєння нових напрямів діяльності й припинення капіта-ловкладень у неприбуткові напрями діяльності.

Відповідно й складання інвестиційного плану також розбиваєть-ся на дві частини:

— стратегічний інвестиційний план розробляється на тривалу перспективу, на підставі аналізу зовнішнього й внутрішнього середовищ, балансування життєвих циклів різних стратегічних зон господарювання, аналізу синергизму, стратегічної гнучкості та ін. (при цьому фінансові показники відіграють підлеглу роль);

— при складанні поточного бюджету орієнтуються на показники рентабельності з урахуванням обмежень на ліквідність, структуру капіталу й т.п.

3. Процедура формування інвестиційного портфеля для прий-няття в умовах обмеженості фінансових ресурсів така:

1) затверджуються всі неминучі інвестиційні проекти (які при-носять і які не приносять грошовий доход);

2) прогнозуються прибутки від неминучих уже прийнятих інве-стиційних проектів;

3) розраховується капітал, що залишився після кроків по пп. 1, 2 — це та сума, яку підприємство може дозволити собі вкласти в інвес-тиційні проекти, що приносять прибуток;

4) визначаються мінімально прийнятна прибутковість частини, що залишилася, інвестиційного портфеля й мінімально прийнятний ризик;

5) аналізуються наявні альтернативи (прибуткові інвестиційні проекти);

6) відбір інвестиційних проектів проводиться за критерієм максимі-зації чистої наведеної вартості портфеля з урахуванням обмежень на ре-сурси й ризик (якщо це неможливо,

92. Наведіть основні цілі та задачі діагностики фінансово-господарського стану підприємства.

Діагностика (від грец. diagnosis - розпізнавання) передбачає визначення суті та особливостей проблеми на основі всеохоплюючого аналізу, застосовуючи певний набір принципів та методів його проведення.

Сутність діагностики фінансово-господарського стану під­приємства полягає у визначенні показників, за допомогою яких можна проаналізувати розміщення і використання засобів вироб­ництва, платоспроможність підприємства, забезпеченість влас­ними обіговими коштами, стан виробничих запасів, власних і по­зичених джерел їх утворення, а також виявити шляхи підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Основні цілі діагностики фінансово-господарського стану підприємства:

• об'єктивне оцінювання результатів комерційної діяльності підприємства;

• комплексне виявлення невикористаних резервів та їх мо­білізація для підвищення економічної ефективності виробництва в майбутніх планових періодах;

• досягнення повної відповідності матеріального й мораль­ного стимулювання за результатами праці і якістю роботи;

• постійний контроль раціональності функціонування госпо­дарських систем, контроль за виконанням планів та бюджетів, а також контроль за процесами виробництва й реалізації продукції;

• прогнозування господарської діяльності, наукове обгрун­тування перспективних планів та оцінка очікуваного виконання плану.

Таким чином, основною метою аналізу фінансово-господарсь­кого стану підприємства є підготовка інформації для прийняття важливих стратегічних рішень на всіх рівнях управління.

Основні завдання, які розв'язують підприємства при прове­денні діагностики фінансово-господарського стану:

• з'ясувати забезпеченість підприємства фінансовими ре­сурсами та дати комплексну оцінку господарської діяльності;

• дати оцінку ефективності функціонування виробничих під­розділів;

• проаналізувати ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів;

• проаналізувати ефективність використання основних фон­дів підприємства;

• виявити резерви та можливості економного використання фінансових ресурсів;

• розробити заходи для мобілізації фінансових ресурсів тд надати пропозиції для ефективного прийняття управлінських рі­шень.

93. Наведіть основні джерела інформації для діагностики фінансово-господарського стану підприємства.

Діагностика потребує вибору певних джерел інформації, а також її збору та обробки з використанням відповідних методів аналізу.

Джерела інформації для діагностики поділяють на облікові й позаоблікові.

Облікові джерела:

• баланс підприємства;

• фінансовий план;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про наявність і рух основних коштів і амортизаційного фонду;

• основні показники діяльності підприємства;

• первинна бухгалтерська документація.

Позаоблікові джерела:

- матеріали внутрішнього та зовнішнього аудиту;

- акти ревізій;

- акти та результати перевірок контролюючих органів;

- матеріали виробничих засідань, зборів трудового колективу;

- переписка з організаціями;

- засоби масової інформації.

94. Як здійснюється діагностика ефективності стратегії підприємства?

Діагностика ефективності стратегії підприємства передбачає:

1. Виявлення місця компанії серед конкурентів - чи намага­ється вона захопити лідерство за рахунок низьких витрат, дифе­ренціації продукції або концентрує свої знання на певних групах споживачів і ринкових нішах.

2. З'ясування межі конкуренції компанії у галузі — скільки рівнів каналів розподілу вона використовує (один, декілька або всі), розміри і відмінності географічних ринків, на яких працює фірма, і груп споживачів, на які вона орієнтується.

Оцінка ефективності діючої стратегії здійснюється:

- щодо якісної характеристики: закінченість, внутрішня уз­годженість, обгрунтованість, відповідність ситуації;

- щодо кількісної характеристики: стратегічні і фінансові результати діяльності.

Чим міцнішим є стратегічне і фінансове становище підпри­ємства, тим більш імовірно, що його стратегія достатньо проду­мана і чітко реалізується.

Найбільш очевидними показниками стратегічного і фінан­сового становища підприємства є:

• ринкова частка підприємства і його місце в галузі;

• збільшення або зменшення розмірів прибутку, порівняння з аналогічними показниками конкурентів;

• тенденція зміни чистого прибутку та інвестицій;

• як зростає продаж компанії (швидше чи повільніше) від ринку в цілому;

• розмір кредитів;

• репутація підприємства серед споживачів, його імідж;

• чи є підприємство лідером у технології, інноваціях, якості обслуговування споживачів тощо.

Таким чином, найбільший ефект досягається в тому випад­ку, коли рішення, прийняті в межах кожної зі складових стратегії підприємства, узгоджені за часом і ресурсами та не суперечать один одному, коли діюча стратегія не ігнорує макро- і мікроекономічну ситуації в країні й за її межами та не визначає правила й прийоми функціонування підприємства поза зв'язком із зовніш­нім середовищем.

95. У чому сутність методу SWOT? Яке його основне призначення?

Діагностика стратегічної позиції підприємства на ринку та в галузі здійснюється за допомогою спеціальних методів стратегіч­ного аналізу, серед яких - SWOT-аналіз.

SWOT-аналіз — це аналіз зовнішнього та внутрішнього сере­довища організації. Аналізу підлягають сильні сторони (strengths), слабкі сторони (weaknesses) внутрішнього середовища, а також можливості (opportunities) і загрози (threats) зовнішнього середо­вища організації (рис. 6.1).

SWOT-аналіз здійснюється з метою визначення цільових орієнтирів підприємства, стратегій і конкретних заходів, що да­ють змогу пристосувати потенціал підприємства до тенденцій та умов ринку.

Потенційні внутрішні сильні сторони • Повна компетентність з ключових питань Адекватні фінансові ресурси Наявність власної технології Переваги у витратах. Ефективніші рекламні заходи Досвід у розробці нових товарів Апробований менеджмент Більші можливості виробництва Досконалі технологічні навички та інше • Позиція визнаного лідера ринку Наявність добре відпрацьованих функціональних стратегій Економія на масштабах виробництва Уміння уникнути тиску з боку кон­курентів

Потенційні внутрішні сильні сторони Брак чіткого, стратегічного напряму розвитку Застаріле устаткування Низька прибутковість Низька якість управлінського апарату Недосконалість умінь та навичок у ключових сферах діяльності Погано опрацьована стратегія компанії Внутрішні виробничі проблеми Відставання в галузі досліджень та розробок Досить вузький асортимент продукції Низький імідж на ринку Слабка збутова мережа

Зовнішні можливості - Здатність обслуговувати додаткові групр споживачів, вийти на нові ринки або сег­менти ринку - Спроможність розширення асортименту продукції для задоволення потреб спожи­вачів - Здатність використовувати навички та технологічні ноу-хау для випуску нової продукції чи нових видів уже випущеної продукції Вертикальна інтеграція (вперед чи назад) Зниження торговельних бар'єрів на

Зовнішні загрози Вихід на ринок іноземних конку­рентів з більш низькими витратами Зростання продажу продуктів- субститутів Повільне зростання ринку Несприятлива зміна курсів інозем­них валют або торговельної політики урядів інших країн Рівень законодавчих вимог, дотри­мання яких коштує досить дорого Висока залежність від попиту та етапу життєвого циклу розвитку бізнесу Вимогливість покупців та

96. Наведіть основні моделі портфельного аналізу та охарактеризуйте їх?

Портфоліо-аналіз (портфельний аналіз) - дозволяє визначи­ти шанси та ризики стратегічних одиниць бізнесу (далі - СОБ), які входять до складу підприємства і стратегії розвитку кожної з них. Найпоширенішими методами портфельного аналізу є матри­ця БКГ «зростання - частка ринку», матриця «МсКіпсеу» - «General Electric», що має назву «привабливість - конкуренто­спроможність», модель «Shell» - DPM, матриця І. Ансоффа - «товар - ринок» та модель «Artur D. Little» LC 4'5.

Одним із найвідоміших методів портфельного аналізу є так звана матриця БКГ «зростання - частка ринку». Вона диференці­ює СОБ на чотири групи: «знаки питання» («важкі діти»), «зір­ки», «дійні корови» та «собаки». «Знаки питання» («важкі діти») - це СОБ з відносно низь­кою часткою на швидкозростаючих ринках. «Зірки» - це СОБ, які мають високі темпи зростання та ви­соку частку ринку. «Дійні корови» - це СОБ з відносно низькими темпами зро­стання та високою часткою ринку. «Собаки» - це СОБ, які мають низький темп зростання та низьку частку ринку.Більш детальний варіант матриці Бостонської консалтинго­вої групи був запропонований компанією «General Electric» у співпраці з консультативною компанією «McKinsey», яку назива­ють матриця «привабливість - конкурентоспроможність».

Модель «МсКіпсеу» включає в розгляд істотно більше да­них, ніж Бостонська матриця. Чинник зростання ринку трансфор­мувався в даній моделі в багатофакторне поняття «привабливість ринку (галузі)», а чинник частки ринку - у стратегічне положення (конкурентні позиції) СОБ. Для аналізу кожного рин­ку потрібно спочатку виділити чинники, що найбільшою мірою відповідають специфіці даного ринку, а потім об'єктивно оцінити їх, використовуючи три рівні: низький, середній, високий.

Модель «Shell» - DPM є двови­мірною матрицею, яка складається з 9 квадратів (3*3) и параметрами є конкурентоспроможність СОБ і перспективи роз­витку галузі. Модель "Shell" - DPM синтезує можливості попере­дніх двох матриць, а саме: оцінку грошового потоку, який с інди­катором доцільності в короткотерміновій перспективі (матриця «зростання - частка ринку»), та оцінку віддачі інвестицій, тобто показника більш віддаленої перспективи (матриця «привабли­вість - конкурентоспроможність»).

Різновидом портфельних матриць є матриця І Ансоффа, що рекомендує кілька стратегій зростання для різних поєднань то­вару і ринку, які розрізняють за критерієм «старий - новий»

1. Стратегія «Вдосконалення діяльності». При виборі цієї стратегії звертають увагу на маркетингові заходи щодо вдоскона­лення товару на вже існуючому ринку.

2. Стратегія товарної експансії. Стратегія вдосконалення іс­нуючого товару або розробки нового з метою завоювання ринку і збільшення обсягів продажу.

3. Стратегія ринкової експансії. Дана стратегія спрямована на пошук нових ринків для вже існуючих товарів.

4. Стратегія диверсифікації. Передбачає вихід на новий ри­нок із новим товаром. В основі підходу до портфельного аналізу фірми «Artur D. Little» лежить концепція життєвого циклу галузі, або СОБ, відпо­відно до якої кожна СОБ проходить у своєму розвитку чотири стадії: зародження, розвиток, зрілість, занепад. Іншим парамет­ром є конкурентна позиція бізнесу: ведуча (домінуюча), сильна, помітна, слабка та гранична.

97. Охарактеризуйте метод SPACE і його відмінності від інших методів.

Методом діагностики стратегічної позиції підпри­ємства, що дозволяє визначити стратегії розвитку та ключові фак­тори успіху з урахуванням кількісних і якісних параметрів зовніш­нього і внутрішнього середовища підприємства, є модель SPACE (Strategic Position and Action Evaluation - стратегічне оцінювання становища і дій), яка передбачає оцінювання становища підпри­ємства на основі 4 груп чинників:

1. Фінансове становище підприємства (віддача вкладень, лі­квідність, ризик бізнесу, потік платежів на користь підприємства, рентабельність, прибутковість, стабільність виконання фінансо­вих зобов'язань тощо).

2. Конкурентна перевага (частка ринку, якість продукції, типові переваги, особливості обслуговування, які забезпечують прихильність споживачів тощо).

3. Стабільність середовища (технологічні зміни, темп інф­ляції тощо).

4. Привабливість галузі (потенціал зростання, фінансова ста­більність, використання ресурсів тощо).

Показники кожної групи визначають у балах, потім з вико­ристанням їх будують графік, який фіксує стратегічне становище підприємства (рис. 6.6). Відповідно до виявленої в результаті дос­лідження позиції можна рекомендувати стратегії розвитку під­приємства і виокремити ключові чинники зростання.

Стратегічне становище підприємства оцінюють за такими важливими напрямами діяльності:

а) фінансове становище: оцінюється від 0 до 6 балів (0 - слабке фінансове становище, 6 - сильне);

б) привабливість галузі: від 0 до 6 балів (0 - галузь не при­ваблива, 6 - приваблива);

в) конкурентна перевага: від 0 до 6 балів (0 - мала конкуре­нтна перевага, 6 - велика), а потім переводять у негативне зна­чення шляхом віднімання 6 балів із отриманого позитивного зна­чення;

г) стабільність середовища: від до 6 балів (0- середовище нестабільне, 6 - стабільне), в потім переводять у негативне значення шляхом віднімання 6 балів з отриманого позитивного значення.

Використання методу забезпечує оцінювання конкурентні позиції підприємства; вибір відповідної. стратегії, визначення напрямів змін найважливіших показників (фінансового становища, стабільності середовища, привабливості галузі, конкурентної пе­реваги); виокремлення ключових чинників зростання компанії, що вимагають пріоритетної уваги в реалізації обраної стратегії.

98. В чому сутність діагностики за слабкими сигналами?

Необхідність діагностики за слабкими сигналами виникає в ситуації, коли рівень нестабільності середовища підприємства надзвичайно високий.

Сутність даного стратегічного методу діагностики полягає у тому, щоб вчасно визначити слабкі сигнали — ранні й неточні ознаки настання кризових ситуацій, вчасно відреагувати на них!

В умовах нестабільності відомості про виникаючу загрозу зростають поступово: спочатку з'являються перші ознаки змін у зовнішньому середовищі, потім визначається можливе джерело цих змін і загроза конкретизується (але не настільки, щоб розраху­вати, як вона відобразиться на доходах підприємства). Надалі стає можливим визначити заходи протидії загрозі, яка виникла, хоча інформації ще не цілком достатньо для розрахунку й аналізу нас­лідків, які можуть бути розраховані й проаналізовані лише тоді, коли дії підприємства спрямовані на запобігання впливу загрози.

Для того, щоб вчасно реагувати на сигнали, які надходять як ззовні, так і із внутрішнього середовища, в межах системи контролінгу повинно бути організоване спостереження за більшою кі­лькістю параметрів, що характеризують умови життєдіяльності підприємства.

Найбільш доцільним напрямом для організації контролю за параметрами зовнішнього й внутрішнього середовищ є організа­ція моніторингу - безперервного систематичного спостереження за параметрами зовнішнього й внутрішнього середовищ підпри­ємства, збору й аналізу зібраної інформації.

Моніторинг «вилучає» сильні й слабкі сигнали, які надхо­дять не із внутрішнього, а із зовнішнього середовища. Одразу піс­ля одержання сигналу служба контролінгу розробляє пропозиції про можливу реакцію на нього.

99. Які основні методи оперативної діагностики ви знаєте?

Оперативна діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства є базою для прийняття поточних оперативних управлінських рішень. Вона відслідковує і оцінює ключові сфери діяльності підприємства й аналізує фінансовий стан, беззбитко­вість, матеріальні й інформаційні потоки, оцінює ризик і розроб­ляє рекомендації щодо керування ними. Поряд з наведеними до методів оперативної діагностики можна віднести такі, як оцінка динаміки економічного потенціалу підприємства, аналіз фінансової стійкості, аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості, оцінка кредитоспроможності і платоспроможності (ліквідності) підприємства, аналіз оборотності засобів.

100. За якими показниками здійснюють аналіз фінансового стану підприємства?

Основним інструментом дослідження внутрішнього потен­ціалу підприємства є фінансовий аналіз. Сенсом його проведення є виконання функцій логічного засобу оцінки та порівняння відо­мостей для створення нової інформації, більш цінної, ніж пер­винна.

Для оцінки бізнесово-фінансової діяльності підприємства використовують такі групи показників.

І. Показники рентабельності:

1/Загальний рівень рентабельності підприємства. Цей показник демонструє загальну ефективність діяльності підприєм­ства. Найдоцільнішим вираженням загального рівня рентабель­ності є відношення балансового прибутку до суми вартості основ­них виробничих фондів (Вовф) і нормованих оборотних засобів (Воз).

2/Рентабельність виробничих фондів (Яовф) називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь усі види діяльності підпри­ємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами: (відношення валового прибутку до основних виробничих фондів).

3. Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства(відношення валового прибутку до поточних активів балансу)

4. Рентабельність власного (акціонерного) капіталу характеризує ефективність використання активів, створених за рахунок і власних коштів: (відношення чистого прибутку до суми власного капіталу).

5. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на виробництво і збут продукції, обчислюється за форму­лою: (відношення чистого прибутку до повної собівартості, або обсягу реалізованої продукції).

II. Показники ліквідності та платоспроможності:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (К₃л) характеризується відношенням поточних активів (А„) (запаси і витрати, грошові кошти, розрахунки та інші оборотні активи) до загальної суми короткострокових зобов'язань (З_кс).

2/Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_АЛ) розраховується відношенням швидколіквідних активів (А_ІШ,) до поточних зо­бов'язань (Зкс).

3/Коефіцієнт поточної ліквідності (К_Пл) розраховується від­ношенням суми ліквідних активів (А_л), дебіторської заборгованос­ті (Зд) і вартості векселів (В_в) до поточних зобов'язань (Зкс).

4/Коефіцієнт платоспроможності (К_пс) фіксує частку влас­ного капіталу підприємства (ВК) у загальних зобов'язаннях (Зз), розраховується за формулою: (відношення власного капіталу до загальних зобов’язань)

III. Показники фінансової стійкості характеризують інвес­тиційну незалежність підприємства від зовнішніх джерел.

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (К_Фс) обчислюється спів­відношенням суми джерел власних коштів (К„) та забезпечення майбутніх витрат платежів (ЗМВП) до валюти балансу (БК);

2. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) (Кф„₃) об­числюється відношенням загальної суми власного капіталу (ВК) до загальної величини балансових коштів (БК);

IV. Показники стану акцірнерного капіталу використо­вуються у випадках, коли підприємство функціонує у корпорати­вній формі.

101. Наведіть методику проведення аналізу беззбитковості підприємства.

В основі операційного аналізу, який ще називається аналізом «Витрати - обсяг – прибуток», лежить вивчення залежності фінан­сових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості, то­му що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі), при якому прибу­тки збігаються з витратами. Цей .обсяг характеризує точку беззби­тковості, тобто критичну, оскільки продаж.в обсязі, меншому цієї точки, призводить до збитків, у вищому - забезпечують прибуток.

На основі цього аналізу можна розрахувати деякі аналітичні показники: маржинальний прибуток; точку беззбитковості, точку закриття підприємства, рилу операційного важеля.

Маржинальний прибуток (ПМ) - це різниця між виручкою та змінними витратами. Він розраховується за формулою: ПМ = ВР-V, де ВР - виручка від реалізації, V - сума змінних витрат.

Точка беззбитковості (V* у натуральних одиницях) - це об­сяг випуску, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто обсяг виробництва, при якому виручка від реалізації дорів­нює сумарним витратам. Визначається за формулою:Vх=В _const/(р-v), p -ціна за одиницю продукції, V- змінні витрати на одиницю продукції. Точку .беззбитковості часто називають порогом рентабель­ності. Він є важливим показником. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зни­ження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зме­ншення постійних витрат чи зростання маржинального прибутку. Поріг рентабельності. (ПР) розраховується за формулою: ПР = В_сonst/КПМ, де КПМ - коефіцієнт маржинального прибутку.

Точка закриття підприємства (V**) - це обсяг випуску, при якому виручка від реалізації дорівнює постійним витратам, під­приємство стає економічно неефективним. Визначається за фор­мулою: V**=В_const/р. Якщо фактичний обсяг виробництва й реалізації продукції менший від V**, підприємство не виправдовує свого існування і його варто закрити. Якщо ж фактичний обсяг виробництва й реа­лізації продукції більший від V**, підприємству варто продовжу­вати свою діяльність, навіть якщо воно одержує збиток.

Сила операційного важеля (СОВ) - показує, як змінюється прибуток у зв'язку зі зміною виручки від реалізації. Визначається за формулою: СОВ = ПМ/П. Крім того, сила операційного важеля показує, на скільки від­сотків зміниться прибуток при зміні виручки від реалізації на 1 %.