30. Розгортання руху опору в Україні.

7 липня 1941 р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, у якому закликало населення чинити рішучий опір фашистській агресії. 3 перших днів війни понад 2 млн жителів України вступило в загони народного ополчення, а також винищувальні батальйони. До Червоної армії з України було мобілізовано понад 2,5 млн осіб. Населення широко залучалося до будівництва оборонних споруд, створення грошового і продовольчого фонду оборони, шефства над військовими шпиталями. Сотні мільйонів карбованців зібрала і Православна церква.

В Україні, як і в інших окупованих країнах Європи, виник масовий підпільний і партизанський рух, який став важливим фактором перемоги над нацизмом. На початку війни, в обстановці хаосу й безладдя, партизанські загони виникали і діяли стихійно, але вже восени 1941 р. партійні органи надали цьому рухові цілеспрямованість та організованість. Ще до окупації призначалися керівники майбутніх підпільних організацій, закладалися таємні бази для партизанів. До кінця 1941 р. на окупованій території було залишено 110 партійних і комсомольських підпільних комітетів та центрів, а також близько 3500 партизанських загонів і груп, які, правда, невдовзі були розпорошені: діяло лише близько 20 загонів. Значно посилився комуністичний підпільний і партизанський рух після поразки німців під Москвою взимку 1942 р. Для керівництва партизанським рухом у травні 1942 р. у Москві було створено Центральний штаб партизанського руху, а 20 червня того ж року український штаб. Централізація керівництва допомогла координувати дії загонів, покращила взаємодію з регулярною армією і забезпечення партизанів зброєю, медикаментами та усім необхідним. Особливого розвитку партизанський рух набув у 1943 р., коли кількість бійців досягла 58,5 тис. і почали формуватися партизанські з’єднання. Найбільші з них очолювали С.Ковпак, О.Федоров, О.Сабуров, М.Попудренко, П.Вершигора, Я.Мельник, М.Наумов. Вони розпочали „рейкову війну”, руйнуючи військові комунікації ворога, знищуючи транспорт, живу силу, техніку і боєприпаси окупантів, здійснюючи тисячокілометрові рейди по тилах німецької армії. Командування вермахту змушене було виділити для боротьби з партизанами до 120 тис. солдатів і офіцерів, відкликавши їх з фронту.

31. Коли було створено Український штаб партизанського руху?

20 червня 1942 р.- створення Українського штабу партизанського Руху (УПІПР), який очолив Т. Строкач; командири найбільших партизанських з'єднань: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Наумов; основні райони дій радянських партизан - Полісся, Чернігівщина, Сумщина.

32. Створення і діяльність упа.

Украї́нська повста́нська а́рмія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів.

Діяла з весни 1943 року на територіях, які входили до складу Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943, Холмщина — з осені 1943),райхскомісаріату Україна (Волинь — з кінця березня 1943), та румунської Трансністрії (Північна Буковина — з літа 1944), які до 1939–1940років входили у склад Польщі і Румунії.

УПА діяла до 1953 року, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.

Ставлення до історії УПА в українському суспільстві впродовж років незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними. З 2005 року в Україні офіційно святкуються річниці створення УПА (14 жовтня 1942, свято Покро́ви Пресвято́ї Богоро́диці).

Боротьба Української повстанської армії — складова Українського визвольного руху 1920–1950 років.