4. Порядок та принципи формування видаткової частини місцевих бюджетів

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, та

Видатки бюджету в демократичному суспільстві обов'язково мають бути засобом задоволення колективних потреб населення. Джерелом їх забезпечення можуть бути видатки центрального бюджету держави або місцевих бюджетів. Для того, щоб з'ясувати, які витрати доцільно здій­снювати з місцевих бюджетів, потрібно дослідити їх роль у реалізації функцій суспільних фінансів.

Стабілізаційна функція суспільних фінансів полягає в тому, щоб, змінюючи доходи та видатки бюджету, зменшувати негативні наслід­ки коливання амплітуди економічних циклів. Помірне збільшення бю­джетних видатків у період спаду економіки стимулює сукупний попит, що позитивно впливає на динаміку економічних індикаторів.

Сутність перерозподільчої функції фінансів полягає в тому, щоб за допомогою прогресивного оподаткування, з одного боку, та надання трансфертів населенню, з іншого, зменшити нерівність доходів членів суспільства. Здійснення перерозподільчих заходів на місцевому рівні може бути пов'язане з виникненням додат­кових стимулів для міграції громадян з однієї місцевості в іншу. Деякі особи, переважно найбідніші, намагатимуться обрати для проживання ті регіони, де призначаються більші обсяги трансфертів населенню. Уникнути цього явища можна завдяки встановленню загальнонаціо­нальних параметрів бюджетних видатків на здійснення перерозподільчих заходів. Разом із тим, місцева влада оперує більш повною і достовірною інформацією про фінансове і майнове становище мешканців те­риторії, що свідчить на користь здійснення таких видатків місцевих бюджетів.

Реалізація алокаційної функції суспільних фінансів полягає в забез­печенні населення товарами та послугами, які не може надати ринкова економіка в потрібному обсязі. Є окрема категорія суспільних благ, що в звичайних умовах не надаються суб'єктами ринкового господарства. Єдиним джерелом забезпечення цих послуг є бюджет.

За рахунок бюджетних коштів фінансується надання не тільки су­спільних, але й окремих приватних благ. Прикладом таких товарів і послуг може бути базова освіта, перша медична допомога, послуги бібліотек тощо.

Приклад. Суспільним благом може бути освітлення міських вулиць. У цьому разі немає можливості встановити плату за надання такої послуги. Крім того, надання цієї послуги для до­даткових користувачів не збільшує витрати, що пов'язані з її наданням. Якщо була б можливість отримувати кошти від осіб, які користуються освітленням, то цією діяльністю могли за­йматися приватні фірми і не потрібно було б здійснювати бю­джетні видатки.

Надання лікувальних послуг — не суспільне благо, адже є мож­ливість обмежити доступ до цієї послуги тих громадян, які її не оплатили. Крім того, виникають певні витрати під час лікуван­ня кожного додаткового пацієнта.

Фінансування суспільних послуг може здійснюватися за рахунок ви­датків як державного, так і місцевих бюджетів. Тому важливою є про­блема розподілу повноважень на здійснення видатків між різними рів­нями бюджетів.

У вирішенні питання забезпечен­ня суспільних послуг за рахунок бюджетних коштів слід зважати на те, що при децентралізованому підході є можливість повніше враховувати інтереси споживачів, а при переході до централізованого забезпечення — знизити вартість послуг.

При визначенні рівня бюджету, з якого потрібно фінансувати видат­ки для забезпечення суспільних потреб, керуються таким принципом: найбільшої ефективності у виконанні тієї чи іншої видаткової функції можна досягти, якщо вона буде закріплена за нижчим із тих рівнів вла­ди, котрі можуть реалізувати її належним чином. Цей принцип має на­зву субсидіарності.

Однак є умови ефективного забезпечення суспільних благ, яких важ­ко дотримуватися при децентралізованому підході. До цієї групи прин­ципів можна віднести потребу врахування економії на масштабі. Сут­ність принципу в тому, що надання послуги більшій кількості спожива­чів зумовлює зменшення вартості цієї послуги в розрахунку на одного споживача. Однак таке зниження вартості спостерігається до певного часу — з досягненням критичного рівня вартість одиниці послуги зро­стає.

При забезпеченні колективних потреб населення за рахунок місце­вих бюджетів є можливість повніше враховувати запити громадян, адже місцева влада максимально наближена до споживачів благ. Тому наяв­ність більш повної та достовірної інформації про вподобання жителів ре­гіону створює необхідні умови для надання громадянам тих суспільних та приватних благ, яких вони найбільше потребують.

Закріплення видаткових повноважень за органами місцевого само­врядування та за органами центральної влади у кожній країні здій­снюється по-різному, з урахуванням історичних особливостей країн, тра­дицій формування дохідних джерел місцевим самоврядуванням, полі­тики фінансового вирівнювання місцевих бюджетів. Однак є деякі види державних послуг, що майже в усіх країнах закріплені за органами місце­вого самоврядування. Передусім до них належать послуги житлово-комунального господарства, місцевого громадського транспорту, пожеж­ної охорони, охорони правопорядку, благоустрій територій. Отже, йдеть­ся про такі видатки, які забезпечують сприятливі умови для проживан­ня населення.

Видатки на охорону здоров'я у багатьох країнах розмежовані як між приватним та державним секторами, так і між різними рівнями дер­жавної влади. Наприклад, видатки на утримання закладів першої ме­дичної допомоги, санітарно-епідеміологічних служб зазвичай здійсню­ють органи місцевого самоврядування. Утримання закладів, які нада­ють спеціалізовану медичну допомогу, здійснюється із місцевих бю­джетів вищих рівнів, що дає змогу оптимізувати видатки завдяки ефек­ту масштабу. Видатки, котрі мають загальнонаціональне значення, такі як заходи щодо боротьби з епідеміями, запобігання поширенню інфек­ційних захворювань, як правило, здійснюються із центрального бюджету.

Принципи формування видаткової частини місцевих бюджетів.

Принцип відповідності є одним з основних у сфері місцевих фінан­сів. Сутність його полягає в тому, що закріплення видаткових зобо­в'язань за місцевими бюджетами має відповідати наданим органам міс­цевого самоврядування повноваженням визначати обсяг і структуру ви­датків. Тільки у разі дотримання принципу відповідності можна гово­рити про можливість використання всіх переваг децентралізованого за­безпечення усіх благ.

Поняття принципу безперервності означає, що бюджетні видатки потрібно розглядати як безперервний процес руху фінансових потоків. У цьому контексті витрачання коштів бюджету, з одного боку, є кінце­вим етапом руху бюджетних коштів, а з іншого, — доходами для пра­цівників бюджетних установ, які отримують заробітну плату, вируч­кою суб'єктів підприємницької діяльності, котрі постачали товари та послуги для потреб бюджетних установ і т. д.

Принцип раціональності передбачає необхідність ефективного використання коштів місцевих бюджетів. Вилучаючи із приватного сек­тору кошти для суспільних потреб, кожного разу владі слід доводити раціональність їх використання. Бюджетні видатки мають досліджуватися на предмет їх ефективного використання.

Видатки місцевих бюджетів відповідно до принципу соціальності мають спрямовуватися на вирішення безпосередніх потреб населення. Бюджетні кошти є основним джерелом фінансування переважної більшості об'єктів соціаль­ної інфраструктури.

Принцип повноти означає потребу відображення усіх видатків ор­ганів місцевого самоврядування у видатковій частині відповідних міс­цевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів мають відповідати також принципу адек­ватності. Заплановані бюджетні видатки мають бути адекватними пріори­тетам, які визначені в прогнозі соціально-економічного розвитку регіо­ну. Видаткова частина бюджету має відображати рівень розвитку насам­перед соціальної сфери, тобто враховувати розвиток освіти, охорони здо­ров'я та ін.

Принцип збалансованості застосовують як щодо формування бю­джету загалом, так і стосовно окремих його складових. Перше його зна­чення полягає в тому, що сума видаткової частини бюджету має дорів­нювати доходам бюджету, а також надходженням із джерел фінансу­вання його дефіциту. Друге значення принципу пов'язане із потребою забезпечення протягом тривалого часу пропорційного співвідношення бю­джетних видатків.

Перспективним напрямом удосконалення формування видаткової частини місцевих бюджетів України є насамперед розширення власних видаткових повноважень місцевого самоврядування, що дасть змогу пов­ніше враховувати різні потреби населення у різних регіонах. Окрім то­го, це сприятиме ширшому залученню громадськості до використання су­спільних коштів, забезпечить підзвітність та підконтрольність державно­го управління та розвитку демократичних принципів в країні загалом.