3. Основні напрями теоретичних досліджень у сучасному дериваційному синтаксисі

Дериваційний синтаксис - молода галузь синтаксичної науки. Вона перебуває в стадії формування, тому що в запронованих концепціях синтаксичної деривації залишається дискусійним її центральне питання - синтаксична похідність. Переважна більшість дослідників визначає ії за принципами словотвірної похідності - як семантичну і формальну (структурну) похідність одних синтаксичних одиниць від інших, однак витлумачує їх по-різному, обмежуючи дериваційні процеси в синтаксисі здебільшого деривацією речень.

В основу дефініції синтаксичної похідності покладено відправні принципи словотвірної похідності. Вона визначається як семантичний і формальний зв'язок базової синтаксичної одиниці, в ролі якої виступає речення, рідше - словосполучення, і одиниць того самого або нижчого рангу. Однак у синтаксичних одиницях, природа яких своєрідніша, ніж у лексичних, ці зв'язки мають складніший вияв. Якщо між твірною і похідною основами встановлюються відношення семантичної мотивованості, тобто семантика твірної основи вмотивовує семантику похідної, то семантичні відношення між базовою і похідною синтаксичними одиницями - це їх відношення на рівні власне-семантичної і семантико-синтаксичної структури, що становлять два яруси семантичної структури речення. Власне-семантична структура базової і похідної синтаксичних одиниць завжди спільна, тому що вони відображають ту саму ситуацію позамовної дійсності. Формальний зв'язок базової і похідної синтаксичних одиниць, на противагу афіксальному словотвору, де твірна основа здебільшого ускладнюється, полягає в спрощенні формально-граматичної структури базової одиниці, чому сприяє структурна редукція компонентів та перебудова синтаксичних зв'язків.

Такий підхід до розв'язання центрального питання дериваційного синтаксису дав змогу встановити відношення похідності між синтаксичними одиницями одного рангу: реченнями // словосполученнями, а також між синтаксичними функціями різних рангів: реченнями і словосполученнями або реченнями і синтаксемами. Складне речення служить базовою одиницею для різних типів простих ускладнених речень, рідше - складних. Так, зокрема, складнопідрядні речення трансформуються в прості з детермінантними другорядними членами або з прислівними другорядними членами, в конструкції з прямою мовою, у прості речення, ускладнені вставними словами і словосполученнями, а також вокативною синтаксемою (звертанням), у складносурядні і безсполучникові речення. Складносурядні речення перетворюються в прості з детермінантами // однорідними членами, у прості речення з дуплексивами, з синкретичними другорядними членами речення, у прості речення з опосередкованими компонентами та у речення з узагальнювальними словами.

Просте формально-граматичне речення становить дериваційний потенціал для творення синтаксичних одиниць нижчого рангу - субстантивних власне- і невласне-словосполучень і синтаксем. Значно рідше воно пов'язується дериваційне з реченнями -односкладними або двоскладними. Синтаксичні одиниці, що утворюються на першому етапі деривації, зокрема, прості ускладнені речення та невласне-словосиолучення, подібно до афіксальних дериватів, в свою чергу, виконують роль базових структур для творення інших типів синтаксичних одиниць.