2. Дериваційні відношення між словосполученням і реченням. Проблема дериваційного зв'язку основних синтаксичних одиниць-конструкцій.

Дериваційні відношення одиниць синтаксичного рівня досліджувалися в основному в межах одиниць одного рангу: або речення, або словосполучення, або синтаксеми (словоформи). Дериваційні перетворення синтаксичної одиниці вищого рангу в синтаксичну одиницю нижчого, зокрема речення в словосполучення чи словосполучення в синтаксему (словоформу), досі не були об'єктом спеціального вивчення. Однак сама можливість трансформації речення у словосполучення, взаємодія цих двох синтаксичних одиниць теоретично обгрунтована.

У дослідженнях дериваційних відношень одиниць синтаксичного рівня науковий інтерес становлять насамперед причини, що зумовлюють перетворення одних синтаксичних одиниць в інші, характер дериваційної бази, механізм дериваційного акту і статус похідної синтаксичної одиниці. Речення, що є основною одиницею синтаксичного рівня, дериваційне пов'язується із словосполученням. Як синтаксичні одиниці-конструкції вони постійно перебувають у взаємодії. Основною причиною дериваційного перетворення речення в словосполучення є структурна редукція членів речення, що охоплює два різновиди: структурну редукцію ліворуч (згортання підмета) і структурну редукцію праворуч (згортання присудка). Кожен тип структурної редукції зумовлює перерозподіл компонентів речення між позиціями, відповідне функціональне перетворення членів речення у компоненти словосполучення, а отже, ставить у дериваційний зв'язок речення з певним типом похідного словосполучення.

3. Згортання речення у субстантивне невласне-словосполучення.

Редукція присудка спричиняється до перетворення речень у субстантивні невласне-словосполучення, які вважають аналогами словосполучень, оскільки вони являють собою такі одиниці конструкції, що не існують до речення. Зв'язки між компонентами цих словосполучень поза реченням не допускаються Такий характер їх зв'язку зумовлений тим, що після згортання присудка в його позицію перетягуються морфологічні категорії з детермінантної позиції речення або з позиції приприсудкового залежного члена що породжує нехарактерні для власне-словосполучень поєднання слів Посуд зроблений з мельхіору → Посуд з мельхіору, Матеріали призначені для доповіді → Матеріали для доповіді.

Трансформація "речення → субстантивне невласне-словосполучення" характеризується багатоплановістю морфологічного вираження позиції залежного компонента словосполучення, широтою семантико-синтаксичних функцій використаних у цій позиції відмінків. Субстантивні невласне-словосполучення, у позиції залежного компонента яких виступають відмінкові форми іменників та прийменниково-відмінкові словоформи, становлять досить численну групу. Позиція залежного компонента є присубстантивною, адже у позиції опорного компонента виступає іменник, що виконував у реченні функцію підмета.

Найпоширенішим серед інших представників позиції залежного компонента субстантивного невласне-словосполучення є родовий відмінок. Семантико-синтаксичні значення безприйменникового родового є результатом дериваційного перетворення речення в субстантивне невласне-словосполучення, що вказує на його похідний, транспозиційний характер.

На противагу безприйменниковому родовому відмінку значення прийменникового родового – залежного компонента субстантивних невласне-словосполучень при їхній похідності, не базуються на значеннях інших відмінків. Вони становлять тло для семантико-синтаксичних функцій прийменникового родового відмінка, з-поміж яких виділяються функції вираження просторових і цільових відношень та значення засобу.

У складі субстантивних невласне-словосполучень прийменникові форми родового просторового втілюють значення локатива згорненого речення. Розрізняються форми із значенням вихідного пункту руху та місця знаходження. Вихідний пункт руху визначає родовий просторовий з прийменниками з, зі, із, пор.: Хмари йдуть з півдня → Хмари з півдня; Гість прибув з Москви → гість з Москви.

Значення місця знаходження, що визначається як дистантна локалізація предмета щодо певного просторового орієнтира, передає просторовий родовий з похідними прийменниками біля, коло, серед, пор.: Будинок знаходиться біля моря → Будинок біля моря.

Функціональне перетворення локативного компонента речення в залежний компонент субстантивного невласне-словосполучення спричиняє водночас вторинне, атрибутивне використання прийменникових форм родового відмінка, що кваліфікується як функціональна (морфологічно незавершена) ад'єктивна синтаксична деривація. Тенденція до морфологізованого (прикметникового) вираження атрибутивних відношень, що діє в мові, зумовлює наступний етап деривації - етап морфологічного завершення, що виявляється в заміні ад'єктивованих прийменникових форм родового відмінка відповідними прикметниками (пор.: вітер з півночі → північний вітер', гість з Москви → московський гість).

Повне завершення ад'єктивації частини прийменникових форм просторового родового відмінка, у свою чергу, спричиняється до перетворення субстантивних невласне-словосполучень у власне-словосполучення, що можуть функціонувати як у складі речень, так і поза реченнями, пор.: турист з Англії → англійський турист → Англійський турист прибув до Москви. Це сприяє продовженню ланцюга дериваційних перетворень, який тепер постає у такому вигляді: речення → субстантивне невласне-словосполучення → субстантивне власне-словосполучення → речення, пор.: Вітер віє зі сходу → вітер зі сходу → східний вітер → Східний вітер приніс тепло.

Активним формальним представником позиції залежного компонента субстантивного невласне-словосполучення виступає і прийменниковий знахідний відмінок, що реалізує кілька значень локатива: кінцевий пункт руху, шлях напрямку руху тощо. На кінцевий пункт руху вказує знахідний з прийменником на, пор.: електропоїзд на Ніжин → Електропоїзд курсує на Ніжин. Значення шляху руху передає просторовий знахідний відмінок з прийменниками через, скрізь, пор.: Дорога через перевал → Дорога пролягає через перевал.

Морфологічні прикметникові паралелі до ад'єктивних іменникових словоформ можливі на рівні значення напрямку, якщо опорний іменник субстантивного невласне-словосполучення також називає просторові поняття: напрямок на південь → південний напрямок, але тільки вікна на Дніпро, кімната на схід.

Позицію залежного компонента досить часто представляє прийменниковий орудний відмінок. Його семантико-синтаксичні функції грунтуються на значеннях локатива, темпоральних значеннях детермінанта та соціативно-посесивному значенні приприсудкового залежного члена речення, пор.: парк перед шкодою → Парк знаходиться перед школою.

У межах локативного значення морфологічні відповідники утворюються насамперед до тих ад'єктивних прийменникових словоформ орудного відмінка, які включають непохідні прийменники та іменники - власні географічні назви, пор.: село над Дністром → наддністрянське село.

Формою місцевого відмінка виражається той залежний компонент субстантивного невласне-словосполучення, що є результатом перетягнення в присубстантивну позицію локатива та детермінанта з темпоральним і цільовим значенням. Локативний місцевий відмінок спеціалізується здебільшого на вираженні місця знаходження, яке по-різному конкретизується прийменниками. Так, зокрема прийменник при з місцевим відмінком виражає просторову близькість або прилягання до певного просторового орієнтира (дерева при дорозі → Дерева ростуть при дорозі), прийменник на - місце на поверхні просторового орієнтира (будинок на горі → Будинок розташований на горі), прийменник в (у) - місце всередині чого-небудь (курінь в очереті → Курінь знаходиться в очереті).

Прикметникове вираження одержують насамперед ті ад'єктивовані прийменниково-іменникові форми місцевого відмінка, які виражають просторову близькість до чого-небудь, що зумовлено високою словотвірною продуктивністю прийменника-префікса при- у відсубстантивному творенні прикметників (площа при вокзалі → привокзальна площа), а також значення шляху, що пролягає в певному просторі (шлях у морі → морський шлях), і складника-речовини чого-небудь (тісто на дріжджах → дріжджове тісто).