
- •Тема і. Теоретичні проблеми синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації. Основні поняття й основні одиниці синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації План
- •1. З історії вивчення синтаксичної синоніміки.
- •2. Контамінація і редукція як чинники дериваційного синтаксису.
- •3. Основні напрями теоретичних досліджень у сучасному дериваційному синтаксисі
- •4. Два аспекти синтаксичної деривації.
- •5. Валентність в синтаксичній синоніміці
- •6. Модифікації, варіації, трансформації в синтаксичній синоніміці і синтаксичній деривації
- •1. Загальнотеоретичні підходи до тлумачення синтаксичної синонімії.
- •2. Проблеми розмежування синтаксичної синоніміки і варіативності
- •3. Синтаксична синоніміка в межах словосполучення.
- •4. Закономірності вияву синтаксичної синоніміки в межах речення.
- •6. Синтаксична синонімія простих речень з відокремленими прикладками зі складнопідрядними реченнями з підрядними означальними.
- •7. Синтаксична синоніміка простих формально ускладнених речень з відокремленими додатками зі складнопідрядними і складносурядними реченнями.
- •8. Синонімія безсполучникових складних речень і складносурядних речень
- •9. Неповні речення в системі синтаксичної синоніміки
- •10. Порівняльні звороти у системі синтаксичної синоніміки і синтаксичної деривації.
- •11. Синтаксична синоніміка простих речень з порівнянням зі складнопідрядними порівняння.
- •12. Власне-семантична, семантико-синтаксична і формально-синтаксична інтерпретації двоскладності/одно складності. Речення з кількома присудками у системі снтаксичної синоніміки.
- •1. Універсально-типологічні модифікації і трансформації слов'янського речення.
- •2. Дериваційні відношення між словосполученням і реченням. Проблема дериваційного зв'язку основних синтаксичних одиниць-конструкцій.
- •3. Згортання речення у субстантивне невласне-словосполучення.
- •4. Згортання речення у субстантивне словосполучення.
- •5. Згортання речення у дієслівні невласне-словосполучення.
- •5. Дериваційна парадигма синтаксичних одиниць у системі синтаксичної деривації і синтаксичної синоніміки. Парадигма речення в аспекті дериваційного синтаксису
- •6. Службові частини мови в синтаксичній синоніміці та
- •7. Прийменник у системі синтаксичної деривації: первинні і вторинні прийменники, проблеми кваліфікації і семантичних обсягів.
- •8. Корелятивність/некорелятивність синтетичних/аналітичних синтаксичних форм головних і другорядних членів речення. Парцелювання як засіб синтаксичної синонімії.
- •10. Синтаксична синонімія простих речень з обставинами допусту зі складнопідрядними і складносурядними реченнями.
- •11. Синтаксична синонімія простих речень з обставинами умови і відповідними підрядними умови.
- •7. Валентність в синтаксичній синоніміці і синтаксичній деривації
- •8. Модифікації, варіації, трансформації в синтаксичній синоніміці і синтаксичній деривації
- •1. Проблеми синтаксичної деривації та синтаксичної синоніміки на сторінках часопису "Мовознавство".
- •Контамінація і редукція як чинники дериваційного синтаксису.
9. Неповні речення в системі синтаксичної синоніміки
Кожне речення з погляду синтаксичного членування становить одиницю з безперервними синтаксичними зв'язками. Це означає, що підпорядковані члени речення передбачають наявність стрижневих і навпаки.
Те, що в реченні пропущено необхідний член, можна встановити з наявності членів синтаксично залежних від пропущеного елемента. Так, у реченні Я купив англійську книжку, а ти - німецьку слово німецька є означенням до пропущеного слова книжка, яке в свою чергу є додатком до пропущеного присудка купив. Отже, наявність означення німецька вказує на пропуск структурно необхідних членів, відновити які можна з контексту.
Від неповних слід відрізняти обірвані речення: Я купив англійську книгу, а ти... На відміну від неповного речення у цьому випадку думка лишилася незакінченою, структура речення незавершеною, встановити відсутні члени неможливо.
Показниками повних і неповних речень є відповідно наявність/відсутність тих чи тих членів речення. Повними й неповними можуть бути лише двоскладні і односкладні речення, які в синтаксичному плані являють собою членовані конструкції. З цього боку не можна розглядати нечленовані речення (квазі-речення), оскільки в них не виділяються ні головні, ні другорядні члени.
Отже, неповні речення - це синтаксичні утворення, в яких одна з ланок їхньої будови не вимовляється і водночас фіксується свідомістю. Термін «неповне речення» уперше ввів М.І.Греч, який вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних частин речення (підмета, присудка або зв'язки).
Ф.І.Буслаєв стверджував, що опускається та частина речення, легко може бути відтворенною і тоді неповнота речення створюється за рахунок пропуску іменника, який виступає у функції підмета або дієслова, зв'язкового або напівповнозначного. Пропуск другорядних членів речення, за Ф.І.Буслаєвим, не може зумовити неповноти речення.
О.М.Пєшковський суттєво доповнив зміст терміна "неповні речення". Для нього це не просто речення з "опущеними членами", а такі, в яких наявні словесно не виражені члени і необхідність яких у структурі речення визначається формальним складом речення.
О.М.Пєшковський доводить, що формальна визначеність наявності невираженого, але структурно необхідного члена речення грунтується на взаємних зв'язках компонентів речення. "Так, несупроводжуваний дієсловом називний відмінок ... обов'язково вказує або на опущене при ньому узгоджуване дієслово, виступаючи... підметом неповного речення, або на опущений інший називний відмінок та узгоджувану з ним зв'язку, виступаючи предикативним членом". Речення типу Він ні слова О.М.Пєшковський називає стаціонарним неповним реченням, оскільки ніякої необхідності у компенсуванні відсутнього члена речення не має.
О.О.Шахматов включає до неповних тільки речення, формальна повнота яких відновлюється на грунті врахування синтагматичних відношень компонентів, тобто речення неповні за формою і за змістом. О.О.Шахматов вперше у лінгвістиці розмежовує власне-неповні й односкладні речення.
Відповідно до різного співвідношення формальних і семантичних ознак можна виділити такі різновиди неповних речень: 1) речення формально і семантично неповні; 2) речення формально неповні, але семантичне повні (еліптичні речення).
Речення першого різновиду – формально і семантично неповні складають основну групу неповних конструкцій, їх поділяють на ситуативні (усне мовлення) і контектстуальні (писемне мовлення).
У ситуативних реченнях пропущений член стає зрозумілим не з контексту, а з мовленнєвої ситуації. Оскільки всі учасники знають про що йдеться, те слово може випускатися: Сержант випустив повід цяцькованої вуздечки і неохоче сплигнув з коня.
«Сідай, младшой! - гукнув Козаков Чернишеві. - А я собі зараз добуду» (О.Гончар).
У реченні Сідай, младшой! пропущено непрямий додаток (*сідай на коня), а в реченні А я собі зараз добуду! - прямий додаток (* добуду коня). І хоча слово кінь у розмові персонажів не згадувалося вони розуміють, про що йдеться, із ситуації.
Ситуативні неповні речення вживаються в основному в усному мовленні. При цьому зрозуміти їхній зміст допомагають також жести, міміка, інтонація.
У контекстуальних неповних реченнях пропущене слово може бути відновлене завдяки конеткстові: ...Вірять ті люди в Бога, чи ні, в якщо вірять, то в котрого - Отця, Сина чи Святого Духа (Г.Тютюнник), повний варіант: *Вірять ті люди в Бога чи ні, а якщо ті люди вірять у Бога, то в котрого Бога ті люди вірять - в Бога-отця, Бога-сина чи Бога-святого духа?
Значно рідше слово, за яким відновлюється пропущений член речення, стоїть у контексті після пропуску: Погниє од торішньої молода, струхлявіє од старої нова сушениця садкова (Г.Тютюнник).
Речення другого різновиду – формально неповні, але семантично повні конструкції кваліфікують як еліптичні речення. Специфіку цих речень становлять семантична повнота, з одного боку, і нульова форма присудка або підмета - з другого.
В еліптичних реченнях відсутній член (а це завжди присудок) можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення. Наприклад, із речення А Петро взяв шапку та й з хати однозначно випливає, що мається на увазі дієслово руху: *пішов, вибіг, вискочив тощо.
Слід зауважити, що, на відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну Ірупу, до якої воно належить.