Лекція № 3 Тема. Основні категорії спеціальної педагогіки і психології

1. Специфіка формування понятійного апарату дисципліни

2. Основні терміни спеціальної педагогіки і психології

3. Медична абілітація і реабілітація

4. Медико-соціально-педагогічний патронаж

5. Медико-соціальна профілактика і рання комплексна допомога

6. Соціально-педагогічна допомога особам з обмеженими можливостями

Література

1. Байярд Д., Байярд К. Ваш неспокойный подросток. — М., 1991.

2. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. — Ташкент, 1976.

3. Бендлер Р., Гріндер Д., Сатир В. Семейная терапия. — Воронеж 1993.

4. Валлон А. Психическое развитие ребенка. — М., 1967.

5. Виготський Л. С. Собрание соч.: В 6 т. — М., 1984. — Т. 3, 5.

6. Зейгарник Б. В. Личность и патология деятельности. — М., 1971.

7. Лебединський В. В. Нарушения психического развития детей. — М., 1985.

1. Специфіка формування понятійного апарату дисципліни

Кожна наука має власний понятійний апарат, свою термінологію, які відображають її специфіку як наукової дисципліни. Сукупність знань спеціальної педагогіки і спеціальної психології формувалася і накопичувалася в тривалому процесі розвитку практики навчання і виховання дітей, що мають різні фізичні або психічні недоліки. Відправною точкою в побудові понятійного апарату названих галузей знань стали етіологія і симптоматика. Накопичені знання закріплювалися в наукових поняттях, запозичених в медицині: «діагностика», «корекція», «аномалія», «дефект», «недоумкуватий», «глухонімий», «тугоухий», «сліпий» і ін. З розвитком психології в спеціальну педагогіку приходять психологічні поняття і терміни, які теж часто за своєю суттю є «діагнозними», наприклад «діти із ЗПР». За відсутності власне педагогічних назв того чи іншого педагогічного феномена медичні і психологічні терміни приживалися в понятійному полі спеціальної педагогіки; для педагогів втрачався їх діагнозний, негативний в соціокультурному контексті сенс. Кожен історичний період додавав свої поняття під впливом розвитку інших наук (медицина, філософії, культурології, психології, соціології), міняючи застарілі новими, формуючи основу теорії спеціальної педагогіки і спеціальної психології. Як показує історія розвитку науки, особливої гостроти понятійно-термінологічні проблеми набувають в періоди її становлення або «революційного» розвитку. Саме в цей час виникає величезна потреба в досягненні чистоти і точності наукової мови.

В даний час педагогічна термінологія в області спеціальної освіти переживає саме такий період: має місце безладне використання термінів з суміжних областей знання, а також термінів, які вже не відображають у всьому обсязі суть предметів, що позначаються, і явищ. Багато галузей знання, суміжні із спеціальною педагогікою, мають сьогодні свій сталий понятійно-термінологічний апарат, яким користуються в спілкуванні між собою фахівці даної предметної області (наприклад, лікарі, психологи, шкільні адміністратори). Відомо, що кожна наукова область один і той же об'єкт або явище позначає своїм терміном. Перенесення терміну однієї наукової сфери в термінологічний апарат іншою для позначення одного і того ж об'єкту нерідко приводить до того, що в контексті іншої наочної області даний термін втрачає свій інформаційний, сутнісний сенс стосовно тієї наукової сфери, в яку він перенесений.

Наприклад, одну і ту ж дитину три фахівці з різних предметних областей можуть охарактеризувати по-різному, і ця характеристика буде задовільна тільки в рамках своєї області. Клініцист скаже, наприклад, про те, що у дитини «мінімальна мозкова дисфункція»; психолог позначить стан дитини як «ЗПР»; педагог охарактеризує таку дитину як що «має труднощі в навчанні»; шкільний адміністратор назве його «неуспішним». Якщо клініцист скористається при постановці діагнозу терміном «дитина з труднощами в навчанні», то для побудови можливої медичної допомоги такій дитині подібний діагноз не матиме сенсу: у нім зникне медичний контекст. Так само і педагог, називаючи дитину «учнем із ЗПР» («дефективним», «хворим»), користується чужою професійною термінологією. Не володіючи професійною мовою, він не виражає в цій назві своєї, предметній педагогічній області, і, отже, використовувані ним позначення не годяться для визначення характеру педагогічної допомоги.

Фахівці проводять сьогодні науковий аналіз тієї понятійно-термінологічної спадщини, якою володіє спеціальна освіта. Вони шукають шляхи подолання існуючого бар'єру між вітчизняною понятійною мовою і понятійною мовою світового термінологічного співтовариства, враховуючи включення України в міжнародні інтеграційні процеси в області освіти. Шлях до впорядкування понятійно-термінологічного апарату спеціальної педагогіки лежить через осмислення наступного:

• ряд використовуваних понять поступово перестає вміщати новий досвід, що неминуче накопичується з розвитком спеціальної освіти і суміжних галузей знання, потрібна зміна термінів на основі обговорення і домовленості в науковому співтоваристві;

• нові факти і явища можуть приходити в спеціальну педагогіку з тими позначеннями, які вони вже отримали в інших суміжних із спеціальною педагогікою галузях знання;

• завданням спеціальної педагогіки є в цьому випадку знаходження власних педагогічних термінів, які б відображали специфічну освітню суть даного об'єкту або явища;

• у зв'язку з цим можна говорити про об'єктивне існування паралельної термінології в спеціальній педагогіці і суміжних з нею наочних областях;

• використання того або іншого терміну повинне відповідати проблемно-предметному контексту (тобто тому, до якої наочної сфери ця проблема відноситься).