Змістовий модуль 2

Усна професійна комунікація

Лекція 4

Тема. Спілкування як інструмент професійної діяльності

1. Спілкування і комунікація. Функції і види спілкування.

2. Закони спілкування.

3. Тактики спілкування.

4. Невербальні компоненти спілкування.

5. Гендерні аспекти спілкування.

Література

1. Бацевич Ф. С. основи комунікативної лінгвістики. – К. : Видавничий центр «Академія», 2004. – С. 26-86.

2. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. – К. : А.С.К., 2005. – С. 201-223.

3. Зубков м. Г. Сучасна українська ділова мова. – х. : Торсінг, 2003. – с. 301-302.

4. Токарська а. С., Кочан і. М. Культура ділового мовлення правника. – л. : Світ, 2003. – с. 100-110.

5. Шевчук с. В., Клименко і. В. Українська мова за професійним спрямуванням : Підручник. – к. : Алерта, 2010. – с. 146-177.

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

Спілкування – це сукупність зв’язків людей, обмін інформацією, досвідом, результатами діяльності тощо. Мовленнєве спілкування – це прямий або опосередкований контакт між людьми за допомогою мови; соціально зумовлений вербальний процес обміну інформацією між людьми.

Спілкування часто ототожнюють з комунікацією, проте значення цих понять відрізняється. Спілкування – поняття ширше, більш загальне. Комунікація – поняття вужче, конкретне. Комунікація (лат. сommunicatio – роблю спільним, зв’язую) – специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності. На відміну від комунікації тварин (біологічно доцільної поведінки, спрямованої на адаптацію до середовища), форми комунікації людей характеризуються переважно функціонуванням мови і зумовлюються місцем людини в суспільстві. Одиницею комунікації є комунікативний акт. У процесі комунікації комуніканти (учасники комунікації) породжують тексти. Безпосередня комунікація включає невербальні компоненти (жести, міміку та ін.). Комунікації притаманна ситуативна конкретність, національно-культурна специфіка.

Спілкування виконує такі функції: 1) контактну – за допомогою спілкування відбувається взаємна передача інформації, мовний зв'язок між людьми; 2) інформаційну – за допомогою спілкування відбувається обмін інформацією; 3) спонукальну – спілкування є засобом спонукання до певної дії; 4) пізнавальну – завдяки спілкуванню людина пізнає світ; 5) емотивну – людина висловлює емоції; 6) регулятивну – адресант реалізує певну мету, наприклад: викладач подає систему знань.

Види спілкування. Класифікація спілкування здійснюється за такими ознаками:

1. За участю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести).

2. За формою реалізації: усне і писемне.

3. За темою і метою: фахове, наукове, релігійне, суспільно-політичне, побутове та ін.

4. За кількістю учасників: внутрішнє, міжособистісне (два учасники), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше учасників), масове (велика кількість людей).

5. За характером: безпосереднє і опосередковане (посередником може бути фізична особа – секретар, перекладач – і технічні засоби – телефон, комп’ютерні мережі.

6. За мірою офіційності: офіційне (колега – колега, начальник – підлеглий, викладач – студент) і неофіційне (друзі, родичі, знайомі).

7. За тривалістю: постійне, періодичне, короткотривале.

8. За свободою вибору співрозмовника: ініціативне і вимушене.

9. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистих стосунків) і соціально зорієнтоване (статусні стосунки: керівник – підлеглий; продавець – покупець).

10. За спільною взаємодією: необхідне (наприклад, професійне), бажане, нейтральне і небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети).

11. За дотриманням норм: нормативне (літературне) і ненормативне.

12. За рівнем організованості: стихійне та організоване. Стихійне спілкування є спонтанним, незапланованим, наприклад, випадкова зустріч знайомих, розмова незнайомих людей (наприклад, пасажирів в автобусі). Організоване спілкування – планомірне, впорядковане, заплановане: нарада, наукова доповідь та ін.

2. Закони спілкування.

Закони спілкування – це загальні особливості мовних контактів людей, що склалися в суспільстві. Закони спілкування залежать від психологічних, соціальних, національних та інших чинників. Лінгвісти визначають вісімнадцять законів спілкування, серед них такі:

Закон дзеркального відображення розвитку спілкування: у процесі спілкування співрозмовники імітують один одного. Це відбувається автоматично, підсвідомо. Наприклад, учні імітують мовну манеру вчительки.

Закон залежності спілкування від комунікативних зусиль. Чим більше спілкується людина, тим вища ефективність її комунікативного впливу. Коротко висловлені прохання або розпорядження виконують з меншим бажанням, оскільки їх сприймають як неввічливі, агресивні.

Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим більш неуважні й нетерплячі його слухачі. За даними дослідників, друга половина мови оратора здається вдвічі довшою за першу, а найдовшими – останні десять хвилин.

Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності («ефект натовпу»): в натовпі людина гірше мислить логічно; домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, послаблюється інтелектуальна діяльність, людина легше піддається впливу оточення. Оратору легше працювати з невеликою кількістю людей.

Закон ритму спілкування. Співвідношення мовлення і мовчання – постійна величина, яка становить приблизно 1:23. Цей ритм слід витримувати з метою уникнення стресів і погіршення стану здоров’я. Це співвідношення залежить від різних чинників, насамперед професійних. Учителі, актори, продавці говорять більше, ніж люди інших професій, тому потребують відпочинку від говоріння.

Закон мовленнєвого самовпливу: ідею або емоцію формують слова. Словесне втілення думки дає змогу утвердити її для себе. На цьому ґрунтуються аутогенні тренування, наприклад: «Я спокійний».

Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше висловлюється мовець, тим краще його розуміють.

Закон притягування критики: чим більше людина виділяється з оточення, тим більше про неї говорять і критикують її вчинки.

Закон прискореного поширення негативної інформації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна.

Закон емоційного пригнічування логіки. В емоційної, збудженої людини домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції. Тому збуджену людину важче переконати. Таку людину слід спочатку заспокоїти або відкласти розмову.

3. Тактики спілкування.

Основні тактики спілкування – пряма і непряма. Пряма тактика (тактика відкритого типу) передбачає відсутність прихованого змісту, пряме повідомлення, наприклад: Курити заборонено; Входу немає, Кучму геть!

Непряма тактика (тактика закритого типу, інтригуюча) передбачає закодоване повідомлення, застосування певних мовних прийомів, наприклад: Приватний парк. Просимо врахувати. Непряму тактику часто застосовують як психологічний прийом у комерційній сфері, наприклад, акція «Купи шоколадний батончик і виграй мобільний телефон». Якщо покупець не виграв телефон, він бачить напис на внутрішній частині обгортки: «Грай далі. Бажаємо успіху!».

Непряма тактика може бути прихованою формою певного психологічного впливу на людину. В Англії поменшали самогубства, коли таблички в метро «Виходу нема» замінили на таблички «Вихід в іншому місці».

Непрямою тактикою є комплімент, жарт, натяк та ін.

4. Невербальні компоненти спілкування. Гендерні аспекти спілкування.

Невербальні компоненти спілкування – це система немовних знаків, які використовують для обміну інформацією між людьми. Кінетичні засоби:

Міміка – це рухи м’язів обличчя, що виражають почуття, настрій, психічний стан людини (гнів, радість, здивування, страх та ін.).

Візуальний контакт – погляд. Розрізняють такі види погляду: діловий, світський, інтимний. Діловий погляд спрямований на лінію від середини чола до лінії очей. Соціальний погляд фіксується нижче лінії очей. Інтимний погляд спрямований на трикутник між очима і грудьми.

Жести – це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини. Розрізняють такі види жестів:

1) ритмічні – ті що дублюють інтонацію, підсилюють логічний наголос;

2) механічні – не пов’язані із змістом промови (потерти перенісся, поправити зачіску);

3) ілюстративні - зображають те, про що говорить мовець. Вони поділяються на зображальні і вказівні. Зображальні жести відтворюють предмет, коли не вистачає вербальних засобів. Вказівні виконують функцію виділення одного чи кількох предметів серед інших;

4) жести-символи – умовні знаки вітання, прощання, подяки, заклик до мовлення та ін.

5) емоційні – ті, які передають відтінки почуттів, підсилюють виразність мови: невеликі повороти голови, крок уперед, не читати відразу з папірця, спочатку подивитися на слухачів.

У професійному спілкуванні ритмічні, механічні, ілюстративні жести і жести-символи є небажаними.

Поза – мимовільна або навмисна постава тіла.

Ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Темп мовлення може інформувати про психологічний стан людини. Швидкий темп передає хвилювання, тривогу. Повільний темп є невербальним знаком пригнічення, розчарування, втоми.

Проксеміка – це відстань між мовцями і конфігурація, яку вони утворюють. Спілкування завжди просторово організоване. Учені називають чотири дистанції між учасниками спілкування:

Інтимна (до 45 см) – спілкування з близькими людьми.

Особиста (45 – 120 см) – ділові зустрічі, конференції, корпоративні заходи.

Соціальна (120 – 400 см) – спілкування з малознайомими людьми.

Громадська (від 400 см) – виступ лектора перед аудиторією.

5. Гендерні аспекти спілкування.

Стиль спілкування чоловіків і жінок найбільше виявляється в діловій і професійній сфері. Чоловікам притаманний авторитарний стиль спілкування: самовпевненість, зосередженість на справі, категоричність у висловлюваннях.

Жінкам властивий демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, відхилення від стандартів, менш категоричні висловлювання. Жінки більшою мірою демонструють загальну позитивну налаштованість, бажання враховувати інтереси співрозмовника. Для вербальної поведінки жінок характерні слова-інтенсифікатори, наприклад: дуже, надто, надзвичайно та ін.; вставні слова із значенням невпевненості, наприклад: мабуть, напевно, очевидно та ін. чоловіки демонструють впевненість, переконаність, наприклад: безумовно, безперечно, без сумніву, я глибоко переконаний та ін.

Лекція 5