4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

Етикет – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній вияв відносин між людьми, культура поведінки.

Мовний етикет – у широкому розумінні це узвичаєні правила мовної поведінки людей в обставинах безпосереднього спілкування. У вузькому розумінні це традиційні мовні звороти, типові формули, які використовуються у спілкування і відповідають національно-культурним традиціям суспільства. До них належать формули звертання, вітання, прощання, побажання, подяки, поздоровлення, прохання, вибачення та ін.

Традиційні формули звертання. Звертання до масової аудиторії (в будь-якій сфері): шановне товариство, шановна громадо, шановні добродії. Звертання на міжнародних зібраннях: Шановні пані і панове! Звертання охоронців правопорядку: Шановні громадяни! Традиційні українські формули звертання до окремої людини: пане, пані, добродію, добродійко. Звертання завжди ставиться у формі кличного відмінка.

Привернути увагу незнайомої людини можна словами Прошу вибачення! Перепрошую! Дозвольте запитати! та ін.

Формули вибачення: вибачте, пробачте, прошу вибачити (офіційна тональність), перепрошую (дружня тональність). Не вживається форма Я вибачаюсь.

Формули подяки: дякую, щиро вдячний, дозвольте висловити вдячність, висловлюю подяку та ін. не вживається Подякував.

Мовний етикет передбачає не лише вживання традиційних мовних формул, а й дотримання правил спілкування.

Правило тактовності – турбота про інтереси співрозмовника; дистанція (начальник – підлеглий, колега – друг, викладач – студент).

Правило великодушності – рівномірний розподіл мовної ініціативи; «м’яке» втілення прохання, побажання.

Правило схвалення – позитивна оцінка людей.

Правило скромності – відхилення компліментів на власну адресу.

Правило симпатії – протилежність поглядів не повинна створювати конфлікт; у суперечці залишатися у площині проблеми, а не переносити на особисті стосунки.

Лекція 3

Тема: Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

2. Основні ознаки функціональних стилів.

3. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

4. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Література

1. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. – К. : А.С.К., 2003. – С. 19-26.

2. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова. – Х. : Торсінг, 2003. – С. 18-32.

3. Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови. – К. : Вища школа, 2003 – С. 241-302.

4. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – С. 33-45.

5. Токарська А. С., Кочан І. М. Культура ділового мовлення правника. – Л. : Світ, 2003. – С. 11-24.

6. Шевчук С. В., Клименко І. В. Українська мова за професійним спрямуванням : Підручник. – К. : Алерта, 2010. – С. 106-121.

1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.

Функціональний стиль – це різновид літературної мови, що вживається в певній сфері суспільного життя, співвідноситься з видом суспільної діяльності і характеризується системою визначення мовних засобів. Функціональний стиль – це суспільно визначений, колективно усвідомлений тип мови, який склався історично.

2. Основні ознаки функціональних стилів.

Розмовно-побутовий стиль – це різновид літературної мови, яким користуються люди в побуті, неофіційному спілкуванні, виробничій, навчальній та інших сферах. Це найдавніший стиль. Риси:

1) поширений в усній формі;

2) має широку сферу функціонування;

3) у ньому представлена лексика оцінного, емоційного, вольового забарвлення, знижена (просторічна, фамільярна, вульгарна та ін.);

4) найбільш поширена форма – діалогічне мовлення (діалог, полілог);

5) розмовне мовлення переважно спонтанне, безпосереднє, його доповнюють позамовні елементи – міміка, жести;

6) відтворює природну безпосередність мовців;

7) питальні, окличні речення; неповні речення; речення з пропущеними членами.

Науковий стиль – мова дисертацій, монографій, наукових досліджень. Ознаки: абстрактна лексика, терміни; цитати, посилання; відсутність того, що вказує на особу автора (безособові речення); розгорнуті складні речення з різними видами підрядності.

Підстилі:

власне науковий: нова інформація, призначена для фахівців певної галузі (монографія, стаття, тези, наукова доповідь);

науково-навчальний (підручники і посібники);

науково-популярний (наукова інформація для нефахівців) – статті в неспеціальних журналах;

виробничо-технічна література, що обслуговує господарство і виробництво.

Публіцистичний стиль – мова засобів масової інформації, масової комунікації. Призначення – формування громадської думки. Риси:

орієнтація на усне мовлення;

активне використання діалогічного мовлення;

вияв авторської індивідуальності;

суспільно-політична лексика: громадянин, держава, державність, ідея, політика, реформа;

політичні заклики, гасла, спрямованість на новизну, деклативність, документальна точність;

поєднання стандарту й експресії.

Підстилі:

власне публіцистичний – газета, телебачення, реклама, радіорепортаж (розповідь з місця події), інтерв’ю, замітка;

художньо-публіцистичний – нарис, есе, фейлетон; (нарис – документальна розповідь про важливу суспільну проблему з елементами художніх прийомів);

науково-публіцистичний – аналітичні огляди, літературно-критичні статті, статті про мовні проблеми, напр., новий правопис.

Конфесійний стиль – це різновид літературної мови, який функціонує в культовій сфері (церкви, монастирі, церковні навчальні заклади, релігійні громади та ін.). Обслуговує релігійні потреби суспільства. Диференційні ознаки:

урочиста тональність;

конфесійна лексика: Бог, Святий Дух, благодать, молитва, рай та ін.;

стійкі словосполучення: царство небесне, Божа Матір, раб Божий, Тайна вечеря;

образна мова.

Конфесійний стиль представлений такими працями: Біблія, проповіді, тлумачення Святого Письма та ін.

Художній стиль – це мова художньої літератури, зображення дійсності в художніх образах. Основна функція художнього стилю – естетична. Ознаки: емоційність, експресивність, художні образи, естетика мовлення та ін. У художньому стилі крім об’єктивності реального світу існує і суб’єктивність його сприйняття письменником.

Офіційно-діловий стиль – це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавчій та адміністративно-господарській діяльності. Головне призначення – регулювання ділових відносин у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах. За словами швейцарського лінгвіста Ш. Баллі, це найбільш нетворчий стиль, перед яким по суті рівні всі – і геніальний поет, і завзятий канцелярист. Ознаки: регулювально-імперативний характер, документальність, сувора регламентація тексту, об’єктивний характер повідомлення. Лексичні засоби: 1) вживання слова у прямому значенні; 2) суспільно-політична лексика; 3) канцеляризми (адміністративно-канцелярська термінологія, наприклад: протокол, слухали, виступили,резолюція, інструкція); 4) кліше (порядок денний, призначити на посаду, надати допомогу); 5) обмежена синонімія; 6) відсутність емоційно-експресивної лексики.

Функції: повідомлення: (служить для передачі інформації); впливу (спонукає до певних дій); спілкування (служить для обміну інформацією).

Підстилі офіційно-ділового стилю:

Законодавчий підстиль складають документи, які виконують настановчо-регулювальну функцію, фіксують правові норми: закони, укази, постанови.

Дипломатичний підстиль обслуговує дипломатичну службу, міжнародне спілкування держав.

Адміністративно-канцелярський – мова щоденної документації: заяви, протоколи, характеристики, накази.

Юридичний – юридичні документи, зокрема судові: постанови, протоколи.

Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

Професійне спілкування перебуває у сфері функціонування трьох стилів: офіційно-ділового, наукового і розмовного. Офіційно-діловий і науковий стилі мають такі спільні риси: висока логічність викладу, відсутність емоційності та образності, нейтральна лексика, яка вживається у прямому значенні, точність формулювань, відсутність індивідуальних рис. Офіційно-діловий і науковий стилі передбачають раціональне, а не емоційне сприймання. Ці стилі активізують мовні засоби, які допомагають наголосити на важливій думці (варто зауважити, звернімо увагу, особливо важливо знати та ін.), вказують на послідовність думок (насамперед, по-перше, перейдемо до… та ін.), поєднують частини інформації (як зазначалося раніше, також, відповідно до… та ін.).

Фахове мовлення спирається на розмовно-побутовий стиль – різновид мови, який вживається в умовах невимушеного спілкування. Професійна мова орієнтована не лише на писемні форми комунікації, а й літературне розмовне мовлення. Усному фаховому спілкуванню притаманні інтонування, допоміжні позамовні засоби: міміка, жести та ін. Розмовне мовлення відзначається інтонаціями, які не можуть бути безпосередньо відтворені в писемній формі. Розмовне мовлення переважно є діалогічним, тому фахова підготовка передбачає вмінні вести діалог або суперечку. У сфері цього стилю перебувають такі комунікативні одиниці, як питання, відповідь, аргументи та ін.

Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Мовлення як вид діяльності людини передбачає спілкування, повідомлення. Мовлення людини реалізується у формі текстів.

У мовознавстві існує багато визначень тексту. Текст – це усний або писемний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність (Шевчук С. В., Клименко І. В., с. 118). Текст – це усне або писемне структурно або концептуально організоване словесне ціле, що є посередником і результатом комунікації.

Виступаючи основною одиницею мовної комунікації, текст є формою існування і творення думки. Текст бере участь у комунікації, допомагає зберігати і передавати інформацію, фіксує національні традиції та ін.

Найменша одиниця тексту – це надфразна єдність або абзац. Надфразна єдність – це сукупність висловлень, поєднаних семантично і граматично. У діалозі надфразна єдність складається з окремих реплік (питань, відповідей, розповідних речень тощо). Важлива роль в оформленні тексту належить графічним засобам: абзацному членуванню, розділовим знакам (у писемному тексті), інтонації (в усному тексті).

Абзац – це структурно-змістова одиниця членування тексту, що характеризується єдністю теми і графічного позначення.

Ознаки тексту:

Цілісність – сукупність змісту, комунікативної мети і структури тексту. Категорія цілісності тексту тісно пов’язана із завершеністю тексту, тобто вичерпним змістовим і структурним вираженням задуму автора. Формальними показниками завершеності є слова таким чином, отже (в тексті лекції, наукової статті), з пошаною, з повагою (в діловому листі) та ін.

Зв’язність – найважливіша категорія тексту. Зв’язність – це композиційне, лексичне, граматична і змістове поєднання окремих частин у словесне ціле. Зв’язність може досягатися за допомогою лексичних повторів, наприклад: Людська вихованість немислима без людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдячності, вона холодний, бездушний егоїст (Сухомлинський); однаковими видо-часовими формами дієслів, наприклад, в автобіографії.

Членованість – поділ тексту на окремі фрагменти, які є складниками цілого. Формально-логічна членованість – це рубрикація (переважно в наукових і навчальних текстах). Змістова – членування тексту на мікротеми. Декоративна членованість – орнаментальне прикрашання дитячих книжок.

Інформативність – здатність адекватної передачі інформації адресату (реципієнту). Текст забезпечує одержання нових фактів про щось, осмислення знань.

Завершеність – логічне осмислення інформації, змістовий підсумок.