Тема: Основи культури української мови

1. Культура мови в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

2. Комунікативна професіограма фахівця.

3. Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.

Література

1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Л. : Світ, 1990. – С. 62-71, 71-100.

2. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. – К. : А.С.К., 2003. – С. 200-205.

3. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова. – Х. : Торсінг, 2003. – С. 300-302.

4. Культура української мови : Довідник. – К. : Либідь, 1990. – С. 8-18.

5. Сербенська О. Культура усного мовлення : Практикум. – К, : Центр навчальної літератури, 2004. – 204 с.

6. Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови. Навч. посібник. – Тернопіль, 1997. – 96 с.

7. Токарська А. С., Кочан І. М. Культура ділового мовлення правника. – Л. : Світ, 2003. – С. 71-85.

8. Українська мова. Енциклопедія: 1797 статей / редкол. Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін. – К. : «Укр. енцикл.», 2000. – С. 333.

9. Шевчук С. В., Клименко І. В. Українська мова за професійним спрямуванням : Підручник. – К. : Алерта, 2010. – С. 64-94.

1.Культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

Культура мови – це дотримання усталених норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме використання мовновиражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови – окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії української літературної мови, граматики, лексикології, стилістики, словотвору, виробляє наукові критерії в оцінці мовних явищ. Головне завдання культури мови – виховання навичок літературного спілкування, засвоєння літературних норм слововживання, вимови, наголошування слів, побудови речень та ін. Культура мови складається з таких чинників:

1) дотримання мовних норм;

2) дотримання правил мовного етикету;

3) виразність, точність . Складовою частиною культури мови є точність – співвіднесення змісту висловлювання з об’єктивною дійсністю, співвіднесення назви і предмета. Точність у науці виражається в першу чергу через терміни, у документах – через вживання термінів і канцеляризмів. Точність – це узгоджуваність висловлюваного з матеріальними та ідеальними реаліями життя, наприклад: замісник і заступник; вірно чекати і правильно говорити;

4) доречність мовлення – стилістично досконале, бездоганне за змістом і структурою мовлення, відповідність мовних засобів умовам і меті спілкування. Приклади недоречного слововживання: Як ми вляпалися в кризу; баришня (про жінку-політика);

5) логічність – послідовність викладу думок як сукупності повідомлень. Які формують мікро- і макротеми, семантична і структурна впорядкованість. Логічний наголос – смислове виділення слова або вислову в тексті. Найбільш поширений спосіб передачі логічного наголосу – лексичний: видільні частки (саме, навіть, лише, тільки), підсилювальні прислівники (цілком, абсолютно, надзвичайно), уточнювальні синоніми та ін. Позиційний спосіб – найважливіше слово ставиться в кінці речення. Графічний спосіб – курсив, напівжирний шрифт та ін. До засобів створення логічності належить застосування тези й аргументів. Логічні помилки: суперечність у визначенні (препарат мед); визначення невідомого через невідоме (етнологія); змішування роду і виду (лікарі і терапевти, письменники і поети); плеоназм – надлишок слів (березень місяць, хвилина часу);

6) естетичність – краса мови в колективному та індивідуальному вияві і сприйманні. Неестетичні мовні одиниці: пісня Скрябіна «Всі твої листи»; назва музичного гурту «Ногу звело»;

7) багатство мови й мовлення – урізноманітнення усного і писемного мовлення, наприклад: риторичні питання, звертання до слухачів (синтаксичні засоби ораторської майстерності), вживання синонімів (лексичні засоби художнього мовлення) та ін.

У широкому розумінні культура мови передбачає високий рівень національно-культурної свідомості людини, її дбайливе ставлення до рідного слова.

2. Комунікативна професіограма фахівця.

Комунікативна професіограма – мовні знання і вміння спеціаліста. Фахівець має володіти такими знаннями і навичками: 1) дотримуватись норм літературної мови; 2) формувати мету і завдання професійного спілкування; 3) вживати формули мовного етикету; 4) знати структуру і правила бесіди, співбесіди, дискусії, дебатів та інших видів діалогічного мовлення; 5) володіти жанрами письмового ділового спілкування; 6) тактовно вирішувати конфлікти і кризові ситуації; 7) вміти фіксувати на письмі усну інформацію.

3. Словники у професійному мовленні. Типи словників.

Словники поділяються на два типи: енциклопедичні та лінгвістичні.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а поняття, відомості з різних сфер науки, мистецтва, виробництва, політики та ін. найбільшими енциклопедичними словниками є «Українська Радянська Енциклопедія» (у 17 томах) і «Большая Советская Энциклопедия» (у 50 томах). Об’єктом філологічних словників є слово. Філологічні словники бувають одномовні, двомовні, багатомовні. Найважливішим типом одномовних філологічних словників є тлумачні словники. Найбільший тлумачний словник – «Словник української мови» в 11 томах, який налічує близько 135 тисяч слів. У 2001 році був виданий «Великий тлумачний словник сучасної української мови», який містить близько 130 тисяч слів Різновидами тлумачного словника є словники орфографічні (нормативне написання слів та їх граматичних форм), орфоепічні (нормативна вимова слів), синонімічні, фразеологічні (подають стійкі сполучення слів), крилатих слів і виразів, іншомовних слів, діалектні, словники мови письменника, а також термінологічні.

У процесі фахової підготовки важливу роль відіграють термінологічні словники, зокрема одномовні і двомовні словники юридичних термінів.