Глава 1.5 Психіка і організм

Психологія конституціональних відмінностей

Для того щоб розглядати специфіку прояву людської психіки, доцільно, хоча б побіжно, визначити біологічні умови за яких психіка людини починає успішно функціонувати. Отже, людська психіка може сформуватися при певних біологічних умовах, а саме: певному рівні насиченості крові та клітин мозку киснем, нормальній температурі тіла, правильно функціонуючому обміну речовин в організмі тощо. При всій загальнозрозумілості цих слів визначимо, що існує значна кількість фізіологічних параметрів, при порушенні яких відбуваються значні зміни в стані психіки.

Особливе значення для психічної діяльності мають такі особливості людського організму: вік, стать, специфіка будови нервової системи та мозку, тип будови тіла, генетичні особливості та рівень гормональної активності.

Перша ілюстрація цього теоретичного положення: будь-які хронічні хвороби неминуче впливають на людську психіку. Це обумовлюється впливом на організм хімічних речовин, що утворюються під час протікання хвороби. Загальновідомо: хворі на туберкульоз відзначаються розумовою активністю, оптимістичним настроєм, підвищеним сексуальним потягом. Для оточуючих така поведінка є безглуздою, оскільки не відповідає тяжкому, іноді безнадійному станові таких хворих. Відповідь на цей парадокс вчені знайшли, аналізуючи фізіологічну картину туберкульозу. Виявляється, продукти життєдіяльності туберкульозної бацили пригнічують відчуття втоми. Дія на організм продуктів життєдіяльності туберкульозної палички схожа на відчуття легкого алкогольного сп'яніння. Тому туберкульозний хворий, постійно знаходячись в стані ейфорії, некритично оцінює свій стан.

74

З овсім інша картина виникає при хронічному захворюванні печінки. Для такого хворого типовими ознаками є: пригніченість, апатія, зниження рівня інтелектуальної діяльності. Якщо така людина чимось не задоволена - легко впадає в стан роздратування або уїдливості. Це знайшло своє відображення на побутовому рівні у вислові «жовчний характер».

Багато легенд в історії людства пов'язано із такою хворобою як подагра, яку навіть охрестили «хворобою геніїв». Основною фізіологічною ознакою цієї хвороби є значне підвищення у складі крові рівня мочевинної кислоти. Хімічний склад цієї кислоти дуже схожий на склад так званих пуринів¹. Відповідно, збільшення в організмі вмісту мочевинної кислоти стимулює психічну активність.

Саме тому подагрики, як правило відзначаються надзвичайною працьовитістю, цілеспрямованістю, наполегливістю. Платою за це є періодично виникаючий страшенний біль у суглобах нижніх кінцівок².

Цілком можливо, що саме мочевинна кислота зіграла вирішальну роль у становленні людської психіки. Ця речовина дуже токсично діє на все живе і тому в усіх ссавців існує відповідний фермент - уріказа. Цей фермент розщеплює мочевинну кислоту на нешкідливі для організму компоненти у всіх нижчих ссавців. Тільки людиноподібні та люди позбавлені захисної дії урікази. В їх організмах мочевинної кислоти міститься в десять раз більше, ніж к інших живих істот. Саме мочевинна кислота змушує працювати нервові клітини приматів та людей більш інтенсивно. Плата за це - певне пригноблення організму, обумовлене отруєнням його мочевин-ною кислотою. Цілком можливо, що уріказу втратила одна із гілок прадавніх мавп, і завдяки цьому мозок почав розвиватися

' Речовин, що збуджують нервову систему та серцеву діяльність (як кофеїн чи теофілін)

²Недарма, у перекладі із старогрецької мови, слово «подагра» означає - «пастка для ніг».

75

з начно інтенсивніше. Як результат - перемога в природному відборі та відтіснення конкурентів на другорядні позиції.

Таким чином, конституціональні відмінності людини дозволяють фахівцям робити попередні висновки щодо можливих особливостей її психічної діяльності.

В психології традиційно велика роль відводиться дослідженням впливу будови тіла (так звані конституціональні особливості) та специфіці людської психіки. Найбільш відомі конституціональні теорії були створені Е. Кречмером та У. Шел-доном.

Німецький психолог та психіатр Ернст Кречмер видав на початку XX сторіччя книгу «Будова тіла та характер», в якій спробував визначити зв'язки, що існують між будовою тіла та психічними особливостями власника цього тіла. За Е. Кречмером існують три основні типи будови людського тіла, які можливі не лише так би мовити, в «чистому вигляді», айв різних комбінаціях між собою. Основні типи: астенічний, атлетичний, пікнічний.

Для астеніків є характерними такі зовнішні ознаки: худі, вузькогруді, тонкі кінцівки, бліда шкіра, слабкі м'язи. В психологічному плані вони характеризуються замкнутістю, впертістю, неконтактністю, поганим пристосуванням до людей, схильністю до абстрактного мислення.

Консервативні в поглядах, мало емоційні, вони є, за Е. Кречмером, або кабінетними вченими, або холодними честолюбцями, що сприймають людей як шахові фігури, або ж так званими «джентльменами, що мають гарний смак» і поважають лише тих, кого вважають за рівних собі.

Атлетики мають тіло із міцними м'язами, широкі плечі, та вузькі стегна. В психологічному плані - стримані в міміці та жестах люди, схильні «загрузати» в дрібницях, такі, що погано пристосовуються до нового. Характерна схильність до агресивного, силового способу розв'язання конфліктної ситуації.

76

РОЗДІЛ 1

П ікніки мають такі зовнішні ознаки: схильність до ожиріння, при слабких руках і ногах, низький або середній зріст, міцну фігуру з великим черевом, коротку масивну шию, велику круглу голову із тенденцією до облисіння «після досягнення 30-ти річного віку». Психологічні характеристики пікнічного типу: конкретність мислення, безпосередність емоцій, схильність до простого, дещо безтактного почуття гумору, орієнтація на прості життєві радощі (наприклад застілля). Пікніки досить часто є гарними керівниками промислових виробництв та сильними організаторами.

У відповідності до цих типів будови тіла Е. Кречмер розрізняв такі види темпераменту:

1. Шизотимічний;

2. Циклотимічний;

3. Іксотимічний.

Власник шизотимічного темпераменту має, як правило, атлетичне чи астенічне тіло. Цим людям притаманні такі особливості як: відлюдність, замкнутість, схильність до значних коливань емоцій - від найсильнішого роздратування до стриманості, від емоційності до байдужості. Це дуже вперта людина із досить стабільними, незмінними поглядами на життя. її характерними рисами є також контраст між її імпульсивністю та скутістю дій.

Циклотимік має пікнічну будову тіла, це людина яка дуже легко вступає в контакт з іншими людьми. Особливості його настрою - від постійно підвищеного, веселого у маніакальних суб'єктів до постійно зниженого, сумного, похмурого. В той же час депресивним індивідам циклоїдного типу властива адекватна реакція на соціальну ситуацію, відкритість, природність, м'якість та плавність рухів. Третій тип циклотиміка: комбінація маніакальних та депресивних ознак темпераменту. їм притаманні різкі не завжди вмотивовані зміни настроїв. В разі виникнення психічної хвороби - за Е. Кречмером - найбільш ймовірні симптоми маніакально-депресивного психозу.

77

ПСИХОЛОГІЯ

І ксотимік має атлетичне тіло, це завжди врівноважена та спокійна людина, яка здається незворушною. Жести та міміка іксотиміка невиразні, гнучкість мислення та творчі здібності невисокі. Як правило, іксотимік - людина відверта, прямолінійна, завжди говорить, що думає (за що і страждає).

Система Е. Кречмера використовувалась в першу чергу для діагнозування психічних захворювань, оскільки дозволяла спрогнозувати характер психічної патології. Разом з тим, із літературних джерел [Р. Кім. «Кіо-ку-міцу». - М.: Ино-странная литература, 1968] відомо, що цю теорію ґрунтовно вивчали в школах по підготовці агентів Центрального Розвідувального Управління США. Оскільки, практичне використання цієї теорії дозволяла агентові ЦРУ вступати в контакт з незнайомою людиною, миттєво «вирахувавши» сильні та слабкі риси її особистості. Таким чином формувався «спільний продукт спілкування»: з'являлись цікаві теми для розмови з незнайомцем, які були для нього особливо значущими. Отже, це дозволяло знайти підхід до незнайомої людини.

У. вище вказаній книзі Е. Кречмер писав, що серед його пацієнтів астенічної(слабкої) будови тіла, так само, як і серед осіб атлетичної статури, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами тіла (пікнік) страждали на маніакально-депресивний психоз.

Однак висновки Е. Кречмера неповною мірою підтвердилися при експериментальній перевірці. Так професор У. Шелдон із Чиказького університету(США), спробував класифікувати своїх студентів за теорією Е. Кречмера. Він виявив, що лише 112 з них вписуються в певні параметри, інші 288 - залишились в групі невизначених (диспластиків). Сам же Шелдон висунув власну конституціональну теорію особистості, яка набула більш широкого розповсюдження, ніж її попередниці.

78

РОЗДІЛ 1

Він виділив такі типи будови тіла:

ендоморфний тип - відрізняється великими внутрішніми органами та слабкою будовою тіла із надлишком жиру;

мезоморфний тип - притаманна добре розвинена система м'язів, міцне та струнке тіло, велика фізична стійкість та сила;

ектоморфний тип - організм слабкий та тонкий, грудна клітка сплощена. Відносно слабкий розвиток внутрішніх органів. Кінцівки довгі, тонкі, із слабкими м'язами.

Таким чином, ендоморфний тип У. Шелдона, багато в чому співпадає із пікнічним типом Е. Кречмера, мезоморфний - із атлетичним, а ектоморфний - із атоніком. Цим основним типам будови тіла відповідає, за У. Шелдоном, три варіанти психологічної конституції людини. А саме, вісцеротонічний темперамент (у пікніків чи ендоморфів), коли домінують органи травлення; мезоморфний темперамент (у атлетиків чи соматотоніків), т. т. домінують м'язи; церебротонічному темпераменту (атонік чи ектоморф) відповідає домінування мозку в діяльності людини.

Таблиця 7

Характеристика типів будови тіла та темпераменту (за У. Шелдоном)

Вісцеротонія	Ендоморфізм	Церебротонія
Ендоморфізм	Мезоморфізм	Ектоморфізм
1, Розслабленість в поставі та рухах	Впевненість в поставі та рухах	Загальмованість в рухах, скутість в поставі
2. Любов до комфорту	Схильність до фізичної діяльності	Надмірна фізична реактивність
3. Пригальмована реакція	Енергійність	Підвищена швидкість реакції
4. Схильність до переїдання	Потреба в рухах та задоволення від них	Схильність до самотності
5. Соціалізація потреби в їжі	Потреба в домінуванні	Схильність до розмірковувань
6. Задоволення від перетравлення їжі	Схильність до ризику	Прихованість почуттів

79

ПСИХОЛОГІЯ

Продовження табл. 7

1. Потреба в товариських застіллях	Рішучість манер	Самоконтроль обличчя
2. Схильність до громадської діяльності	Хоробрість	Страх перед незнайомими людьми
3. Привітність до всіх	Сильна агресивність	Загальмованість в спілкуванні
4. Потреба в схваленні з боку оточення	Психологічна нечутливість	Ухилення від нестандартних дій.
5. Орієнтація на інших людей	Клаустрофобія (боязнь закритих помешкань)	Агарофобія (боязнь відкритого простору)
6. Емоційна врівноваженість	Відсутність співчуття	Непередбачуваність поведінки
7. Терпимість	Гучний голос	Острах викликати галас
8. Добрий сон	Галаслива поведінка	Недостатній сон, хронічна втома
9. Контактність і розслабленість в стані сп'яніння	Агресивність і пиха в стані сп'яніння	Стійкість до дії алкоголю
10. Потреба в людях у важку хвилину	Потреба в діях у важку хвилину	Потреба в самотності у важку хвилину
11. Орієнтація на дітей та родину	Орієнтація на юнацькі цілі та вподобання	Орієнтація на більш зрілий період життя

Так У. Шелдон та Е. Кречмер проводили в своїх працях ідею про прямий зв'язок психологічних особливостей людини із будовою її тіла. Сучасні дослідники менш категоричні в оцінці зв'язку будови тіла та поведінки людини, але в цілому підтверджують наявність певних взаємозв'язків між конституціональними та психологічними особливостями людини. Мова йде про такі параметри: стійкість до стресу, контактність, працездатність. Отримано результати, що астеніки більш стійкі до стресу, ніж пікніки. Це пов'язано із різною інтенсивністю фізіологічних процесів в їх організмах. У астеніків - середня інтенсивність фізіологічних процесів, а у пікніків - низька. В стресових ситуаціях астеніки мають невеликі емоційні

80

в итрати, а пікніки більш емоційні і, відповідно, швидше перестають витримувати стресове перевантаження, оскільки виснажуються. Доведено, що у пікніків більш слабкий тип нервової системи, у астеніків - середній тип, а у атлетиків -сильний тип нервової системи.

Астеніки малоконтактні, суб'єктивні в оцінках. Часто мають проблеми в особистому житті, великі труднощі в налагоджені міжособистісних контактів. Пікніки вміють висловлювати свої почуття, схильні до спілкування та співробітництва, коливань настрою, добре переключаються з одного виду діяльності на інший, але їх працелюбність недовготривала.

Атлетики - схильні до лідерства, мають проблеми у спілкуванні, особливо, якщо змушені вступати в контакт із подібними собі. їх галаслива та самозакохана поведінка пригнічує представників інших типів і може викликати несподівану для них зустрічну агресію. Але вони блискуче проявляють себе в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо, аварія).

Сучасний представник конституціональної теорії особистості В. І. Куликов запропонував розрізняти два типи конституції людини на основі пропорції її тіла: кінцівковий та тулубний. Кінцівковий - ноги довші за тулуб, короткий тулуб, низька талія. Тулубний - довгий тулуб, висока талія, короткі кінцівки. Тулубний тип - мислителі (правдиві, логічні, раціональні, здатні до творчості, схильні до розумової праці, стійкі до стресу). Кінцівковий тип - артистичні натури (домінування образного мислення, схильність до перебільшень, емоційність, рішучість, нераціональність, цінують власну незалежність, мають широкі, інколи нестандартні життєві цінності та норми моралі).

Інша цікава проблема: вплив статі на психічну діяльність особистості. З точки зору відомого санкт-петербурзького дослідника професора Ігоря Кона, специфіка впливу статі на характер полягає в тому, що жінки переважають чоловіків у

81

ПСИХОЛОГІЯ

в ербальних здібностях, а чоловіки відзначаються більшою агресивністю, математичними здібностями та здатністю орієнтуватися у просторі. Нейрофізіологи стверджують, що зв'язки між великими півкулями головного мозку жінок більш численні, ніж у чоловіків. Тому в них синтез інформації (на відміну від чоловіків) відбувається в обох півкулях. Цей факт може пояснити й витоки знаменитої жіночої інтуїції, коли жінка, розглядаючи другорядні факти, раптом робить безпомилкові висновки. Крім того, більш високі показники розвитку у жінок лінгвістичних, аналітичних здібностей та їх схильність до роботи, що вимагає тонкої координації рухів (вишивка, гаптування, в'язання) пов'язані, очевидно, із більшою відносною активністю лівої півкулі їхнього мозку. Навпаки, творчі та мистецькі здібності та здатність точного орієнтування у просторі, що є притаманним для представників сильної статі, обумовлені більшим розвитком правої півкулі мозку.

Жінки легко пристосовуються, на індивідуальному рівні, до вимог зовнішнього світу, але в той час, в наслідуванні загальноприйнятим вимогам, вони більшою мірою, ніж чоловіки, схильні орієнтуватися на групові норми поведінки (тобто робити так «як люди роблять»). Чоловіки більш різноманітні у своїх проявах взаємодії зі світом при значно меншій здатності до виживання у складних умовах. Тому чоловіки самореалізовуються в більш різноманітних формах поведінки при значно більшій схильності до виродження.

Так специфіка впливу статі на психіку обумовлена еволюцією. А саме, чоловіки пристосовуються до нових ситуацій (за рахунок більш різноманітних форм поведінки), а жінки будучи більш психічно стабільними (що обумовлюється їх функціями продовження роду), закріплюють ці нові психічні особливості в своїх дітях. Таким чином, дані науки вступають в протиріччя з так званою «логікою здорового глузду», коли жінок завдяки їх підвищеній емоційності суспільство традиційно оцінює як схильних до психологічної нестабільності.

82

РОЗДІЛ 1

О цінюючи конституціональні теорії особистості Е. Креч-мера, а особливо В. Шелдона, важливо звернути увагу на десятки і навіть сотні досліджень, які вони свого часу ініціювали вже самим фактом своєї появи. Цей імпульс призвів до значної кількості відкриттів у різних галузях психології. Таким чином, можна сказати, що праці представників конституціонального підходу мають значний інтерес для нащадків.

Якими б не були недоліки цього підходу з погляду сучасної психології, він призвів до відкриттів, що гідно оцінили сучасні дослідники, а цілком можливо, що і майбутні.

Психіка та особливості будови мозку

Практично всі, хто читає ці рядки, вивчали будову людського мозку під час шкільного курсу «Анатомія і фізіологія людини». Тому дуже коротко нагадаємо основні частини цієї надзвичайно складної структури. У хребетних тварин та людини розрізняють головний мозок, що розміщений в черепі та спинний мозок, що перебуває в каналі хребта.

Головний мозок складається зі стволу та великого мозку. Великий мозок розділяється продольною щілиною на дві півкулі - праву та ліву. Півкулі з'єднує між собою так зване мозолисте тіло, в склад якого входять тканини, що об'єднують між собою симетричні ділянки кори лівої та правої півкуль. Основну масу півкуль складає підкіркова біла речовина. Півкулі вкриті шаром сірої речовини кори головного мозку. Спинний та головний мозок оточені мозковими оболонками (м'якою павутинчатою та твердою). У підоболонковому просторі й в спинномозковому каналі перебуває спинно-мозкова рідина, яка оточує мозок немов би своєрідний гідроамортизатор, що забезпечує його, звичайно в певних межах, від струсів.

Проблема співвідношення мозку та психічних процесів завжди цікавила медицину, психологію, психіатрію. Оскільки для того щоб людину можна було лікувати, фахівці повинні

83

ПСИХОЛОГІЯ

були знати, як саме функціонує людський мозок взагалі, і ті психічні функції, що треба коригувати зокрема.

84

Представники найдавнішого напрямку - вузького локалі-заціонізму - розглядали психологічні функції як єдині психічні здібності, що не можна розділити на окремі компоненти. Відповідно, пошкодження певного «центру» на корі півкуль мозку веде до випадання певної психічної функції. Невипадково в XIX сторіччі виникла наука «френологія», «хрещений батько» якої Ф. Галль жорстко «прив'язував» всі здібності до певних ділянок кори півкуль. За цим підходом ділянки кори головного мозку, що розвинені сильніше за інші, мають тиснути на людський череп із середини. Відповідно, на людському черепі з'являються «гулі» та «холми» що дозволять визначити

РОЗДІЛ 1

м айбутні таланти дитини. Висновки на кшталт: «відданий охоронець», «чесний фінансист», «талановитий музика придворного оркестру» були типовими для представників цього напрямку. Сюди ж можна віднести й «Локалізаційну карту» К. Кляйста, що являла собою логічне завершення ідеї вузького локалізаціонізму про роботу кори великих півкуль як сукупності різних «центрів» психічних здібностей.

Другий напрямок - «антилокалізаціонізм» - розглядав мозок як єдине ціле, з яким обов'язково пов'язані всі психічні функції. Розглядались психічні здібності як такі, що є неподільними. Ураження будь якої ділянки мозку призводить до загального зниження функції (наприклад до зниження рівня інтелекту). Ступінь порушення психічної функції не залежить від місця пошкодження мозку, а визначається обсягом частини мозку, що була ушкодженою.

Клінічні спостереження за хворими, що перенесли локальні ушкодження головного мозку (в першу чергу це стосувалось десятків тисяч поранених у голову солдат та офіцерів під час Другої світової війни), немов би підтвердили правомірність обох напрямків, що розглядалися. Дійсно, ушкодження окремих ділянок мозку часто призводило до порушення різних психічних процесів. В той же час досить часто, в локальних пошкодженнях головного мозку нейропсихологи спостерігали факти компенсації мозком поранень, що були отримані.

Це протиріччя знайшло розв'язання в теорії системної динамічної локалізації вищих психічних функцій, яку розробив в середині XX сторіччя російський психолог А. Р. Лурія, що виходив із концепції іншого метра психології - Л. С. Вигот-ського. Згідно з теорією системної динамічної локалізації вищих психічних функцій ці функції потрібно розглядати як складні системні утворення, що сформувалися вже при житті людини та є опосередковані мовою. Фізіологічна основа психічної функції - складана функціональна система. Різні ланки функціональної системи в змозі заміщувати одна одну,

85

ПСИХОЛОГІЯ

к ожна така ланка пов язана із певною мозковою структурою, а вся функціональна система - із декількома мозковими структурами як кори, так і підкірки. Існують загальні ланки функціональних систем, що беруть участь одночасно в реалізації декількох психічних функцій. Ушкодження цих ланок призводить до появи закономірних порушень психічних функцій. Відповідно до цієї теорії безпосередньо зі структурами мозку треба співвідносити не всю психічну функцію і, навіть не окремі її ланки, а лише ті фізіологічні процеси, що відбуваються у відповідних структурах мозку. Порушення цих фізіологічних процесів призводить до появи первісних дефектів, негативна дія яких розповсюджується на цілу низку функцій, що є взаємопов'язаними.

Таким чином, в рамках цієї теорії була розв'язана проблема про локалізацію психічної функції як такої. Тобто, проблема як саме розглядати зв'язок психічної функції (чи психічної здібності), чи з окремою вузькоспеціалізованою ділянкою кори великих півкуль, чи із усім мозком як єдиним цілим, знайшла своє розв'язання.

Теорія системної динамічної локалізації вищих психічних функцій - важливий етап у розв'язанні проблеми матеріального носія психічних процесів. Оскільки її застосування дозволить наблизитись до розв'язання проблеми створення «штучного інтелекту». В той же час, вона привернула увагу дослідників до тих проблем, що вважалися уже остаточно розв'язаними. Мова йде про функціональну спеціалізацію великих півкуль мозку, поділ їх на домінантну та субдомінантну, вплив статевого деморфізму на функціонування мозку.

За даними відомого радянського нейропсихолога¹ А. Р. Лу-рія в людському мозку існує певна спеціалізація його частин, мова йде, принаймні, про три найважливіші блоки мозку.

' Нейропсихологія - наука що виникла на межі декількох дисциплін (психологія, медицина, фізіологія) і вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних ушкоджень головного мозку.

86

РОЗДІЛ 1

П ерший, «енергетичний блок тонусу» розміщений в глибині мозку, а саме - у верхніх відділах мозкового стовбуру. В цьому ж місці перебувають ті утворення так званої «сірої речовини», що складають найдавнішу основу життєдіяльності мозку. Тут відбувається регуляція процесів обміну речовин в організмі.

В іншій частині цього ж блоку, так званій «ретикулярній формації» (від латинського слова «ретикула» - мережа) виникають імпульси збудження, що спрямовуються на енергозабезпечення кори великих півкуль головного мозку. В разі переривання цього енергетичного потоку - тонус кори півкуль знижується й людина впадає в напівсонний стан, а пізніше й засинає.

Другий, основний блок, що розташований в задніх відділах великих півкуль головного мозку - відповідає за сприймання, переробку та збереження інформації, яка потрапляє у мозок із зовнішнього світу. Наприклад, на ділянці, що має назву «первісної зорової кори» зорові образи зовнішнього світу розкладаються на мільйони елементів. У вторинній зоровій корі відбувається їх об'єднання в цілісні складні структури. Людина, в якої ця зона вражена, добре бачить окремі частини, але не в змозі об'єднати їх в цілісний зоровий образ. А. Р. Лурія наводить такий приклад: пораненому у голову показують малюнок із зображенням окулярів. Його відповідь: «Що це таке? Коло...ще коло...перекладена і якийсь дрючок і ще дрючок...Мабуть, велосипед?»

У цього хворого - розлад функціонування задніх відділів великих півкуль. Це має назву - «оптична агнозія». Спеціальні відділи кори відповідають і за об'єднання окремих предметів та явищ в цілісні структури.

Третинні області потиличних ділянок кори півкуль мають пряме відношення до найважливішої психічної діяльності -мови, поза якою взагалі неможливі ані пам'ять, ані мислення чи свідомість. Людина, у якої ці ділянки великих півкуль пошкоджені, починає жити у розтрощеному на окремі друзки

87

ПСИХОЛОГІЯ

с віті: все, що вона знає і вміє, розпадається на окремі, так би мовити «шматки» свідомості, що ніяк не пов'язані між собою.

Третій, основний блок розташований у лобних долях головного мозку. Саме тут перебуває могутній психічний апарат, що формує та зберігає наміри, програми, регулює їх практичне виконання.

Якщо всі вивчали будову мозку, то чи можна сказати, що науковцям вже достеменно все відомо про мозок як матеріальний субстрат людської відомості? Виявляється, що впевненість людства в знанні своєї матеріальної природи дуже перебільшена. Оскільки, за останні 10-15 років нейрофізіологи зробили цілу низку відкриттів, які багато в цьому змінили установлену точку зору. Далеко не всі традиційні факти, що були загальноприйнятими, такими виявились.

Наприклад, всі чули про так звані «звивини», кількість яких, як, до речі, і вага мозку, характеризують, знов таки з точки зору загальноприйнятної побутової логіки, ступінь розуму людини. Та виявилось, що середня вага мозку кроманьйонців, що проживали близько 40 000 років тому, становила близько 1880 грамів, в той час, як середня вага мозку сучасного європейця -1450 грамів. Мозок же такої непересічної особистості як французький письменник Анатоль Франс, взагалі важив лише 950 грамів. То невже ця людина гострого розуму, відома почуттям вбивчого гумору, була дурнішою за своїх волохатих предків?

Друга істина, що виявилась застарілою: традиційний поділ півкуль на домінантне та субдомінантне. Звичайно, функціональна асиметрія півкуль відома здавна: більшість людей поділяють на правшів та лівшів. Майже у кожного з нас одна рука розвинена краще за другу. Завдяки чому ми можемо нею робити більш складні рухи. Виняток становлять так звані амбідекстри - люди, в яких праві та ліві кінцівки розвинені однаково. Але, ця традиційна точка зору виявилась неточною та неповною. З'ясувалось, що у правшів, ліва півкуля керує не

РОЗДІЛ 1

л ише усною мовою, але и письмом, рахунком, пам яттю на слова. Загальна закономірність зберігається: одне й те завдання обидві півкулі розв'язують з різних точок зору. При виході із ладу однієї з півкуль, порушуються й функції, за які вона відповідає. Наприклад, коли у французького композитора М. Равеля стався крововилив у ліву півкулю, він більше був не в змозі говорити та писати, але продовжував створювати музику, оскільки нотна грамота не має нічого спільного зі словами.

Сучасні педагоги негативно ставляться до практики 50-х -60-х років, коли лівшів переучували, оскільки стовідсоткових правшей з цих учнів все одно не виходило, а спеціалізація півкуль слабшала. Ця проблема не є суто академічною, цікавою лише для вузьких фахівців. Зараз поширюється точка зору, що функціональна асиметрія півкуль мозку стимулює подальшу біологічну еволюцію людини, яка зовсім не закінчилась.

Саме спеціалізація півкуль й дозволяє людині дивитись на світ з двох точок зору, пізнаючи його не тільки суто логічно, а й інтуїтивно, охоплюючи проблему в цілому. Якщо хвороба пригнічує діяльність правої півкулі - виникає стан ейфорії, якому притаманний постійний оптимізм та нецілеспрямована активність (згадаймо знамените жіноче: «Роби хоч би що-небудь!» ). Що значно гірше для такої людини, так це повна втрата мети використання творчих здібностей. В цьому разі розмова, що відбувається, йде заради розмови, без чітко вираженої мети. Зовсім інша ситуація - якщо в силу будь-яких обставин пригнічується ліва півкуля. В цьому разі, творчі здібності, які не пов'язані із вербальними (словесними) формами, залишаються на попередньому рівні. Композитор пише музику, скульптор та живописець створюють скульптури та картини, але все це відбувається на тлі дуже похмурого сприйняття, коли все, що відбувається навколо митця, він бачить в похмурих тонах.

В нормі ж, коли ж півкулі функціонують так, як повинні, їх взаємодія обумовлює плідні результати. Оскільки, права півкуля, будучи раціонально-песимістичною, пригальмовує

89

ПСИХОЛОГІЯ

б езоглядний оптимізм лівої. Таким чином, блокується можливість авантюрних дурниць. З іншого боку, ліва півкуля, завдяки притаманному їй життєлюбству, пом'якшує сприйняття світу в чорно-білих тонах, що є характерним для правої півкулі.

Особливості побудови мозку людини не прямо, а опосередковано, впливають на специфіку сприйняття світу та оцінку його.

Запитання для повторення і самоперевірки

1. Назвіть основні положення теорії Е. Кречмера.

2. Назвіть основні положення теорії У. Шелдона.

3. Дайте характеристику поведінці пікніка в процесі його взаємодії із підлеглими.

4. Дайте характеристику поведінці атоніка, коли він змушений бути чиїмось підлеглим.

5. Охарактеризуйте поведінку в екстремальній ситуації ендоморфа, мезоморфа та ектоморфа.

6. Що таке кінцівковий і що таке тулубний типи осо бистості?

7. Поясніть, в яких сферах діяльності переваги мають жінки, а в яких - чоловіки. Обґрунтуйте свою позицію.

8. Що таке нейрогумолярний вплив на розвиток психіки індивіда?

9. Чому методика примусового переучування лівшів вважається застарілою і не зовсім безпечною для розвитку особистості молодшого школяра?

10. Хто є розумнішим: стародавній грек (II ст. до нашої ери) чи людина на початку XXI століття? Обґрунтуйте.

11. В чому специфіка роботи правої та лівої півкуль головного мозку?

12. Що таке «локалізація психічних функцій» у корі великих півкуль головного мозку?

90

РОЗДІЛ 1

Література

1. Кречмер 3. Строение тела и характер / Пер. с нем. - М., 1996.

2. Куликов В. И. Индивидньш тест «Словесньш портрет». - Владивосток, 1998.

3. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2000.

4. Пиз А. Язьік телодвижении (как читать мьісли других людей по их жестам). - Н.-Новгород: СП «IQ», 1992.

5. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. Школа, 1968.

6. Шелдон У. Анализ конституциональньїх различий по биографическим данньїм // Психология индивидуальньїх различий. Тексти. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - С. 179-198.

7. Щекин Г. В. Визуальная психодиагностика и ее методьі. Учебно-методическое пособие в 2-х частих. - К.: ВЗУУП, 1992.

91