1 Шубкин в. Предельї // Новьій мир. - 1978. - № 2. - с. 188.

Зі словами

В. Шубкіна можна

і треба погоджуватись

тоді (і тільки

тоді), коли маємо

справу з «правильно

поставленим

», репрезентативним

соціологічним

дослідженням,

кваліфікованим

соціологічним

аналізом

Місце соціології в системі суспільних наук

ЮЧИСЬ під особливого, виняткового, журналіст же на особливе звертає

увагу прискіпливіше, деколи воно стає для нього навіть основним

предметом, вивчення. У журналістиці, не менш ніж у соціології,

важливо розрізнити, де ми маємо справу з типовим, а де - з особливим.

Порівняно недавно ЗМІ прославляли масовий трудовий ентузіазм

тоді, коли знижувалась продуктивність праці, процвітали приписки.

Тепер, читаючи деякі газети, слухаючи радіо- і телепередачі,

можна зробити висновок, що національна самосвідомість і державницькі

позиції бурхливо зміцнюються. Соціологічні ж дослідження

дають іншу картину. Що ж у конкретному регіоні чи загалом у суспільстві

особливе, а що типове? Від правильної, об'єктивної відповіді

на це запитання, від того, як ця відповідь трансформується в громадській

думці, залежить нормальний розвиток суспільної свідомості, загальний

суспільний розвиток.

У журналістиці відомі випадки, коли автор свідомо відмовляється

від опису й аналізу особливого. Йдеться про так звані соціальні

нариси, портрети. Маючи глибоке коріння в європейській

(Е. Золя), зокрема, українській (І. Франко) журналістиці, у XX сторіччі

вони відродилися лише у 60-х роках (до речі, саме в той період, коли.

відбувалося відродження соціології). Йдеться передусім про соціальні

нариси в «Комсомольській правді» (1967 р. книжка з відповідною

назвою вийшла у «Бібліотеці «КП»).

Вивчивши статистичні, демографічні відомості, результати перепису

населення, журналісти підшуковували герояз найтиповішими

ознаками. Якщо ж в біографії героя виявлялось щось надзвичайне, від

обраної кандидатури відмовлялися.

Нариси так і називалися: «Шофер», «Слюсар», «Учитель», «Чабан

», «Рибак». Журналісти, показуючи й аналізуючи середньотипове,

давали змогу з'ясувати роль у суспільстві не просто Івана Івановича, а

всієї соціальної групи, до якої цей Іван Іванович належить. Написані з

використанням типових соціологічних методик (з боку соціологів, до

речі, на них не було жодної рекламації), ці нариси були безумовно

журналістськими, їх зауважила аудиторія.

Соціальний нарис - лише один із журналістських методів відтворення

дійсності. І було б помилкою вимагати від усієї журналістики

піддати йому перевагу. Однак не меншу помилку роблять ті видання,

які цілком відмовилися використовувати цей жанр.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке соціологія?

2. Які рівні соціології Би знаєте?

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІОЛОГІЇ

3. Наведіть приклад спеціальних соціологічних теорій.

4. Що є цілями і результатами КСД?

5. У чому суть соціологічного типу мислення?

1.2. Предмет конкретних соціологічних досліджень

Щодо роботи соціологів досить часто існує

таке уявлення: соціолог запитує (наприклад, «Хто

Ваш улюблений живописець?»), вираховує, яке

прізвище найчастіше називали у відповідь, і так

ізизначає улюбленого художника в конкретній

соціальній групі. Однак такий спосіб здобуття інформації

у соціології щонайменше ризикований, а

найчастіше - помилковий. Адже опитуваний може

назвати не свого улюбленого художника, а того, хто

може бути улюбленим - визнаного генія, модного

митця, може вказати перше-ліпше прізвище, яке

спало на гадку, а взагалі він може бути байдужим до

живопису. Тобто відповіді на запитання «Ваш

улюблений художник?» дають підстави лише до

висновку, що на таке запитання опитувані відповідають

так, і не дають достатніх підстав до висновку

про те, хто насправді для опитаних є улюбленим художником. Річ у тому,

що адресовані опитуваним подібні запитання і відповіді на них лише частково

відображають те, що цікавить соціолога, і навіть не завжди

безпосередньо стосуються предмета його уваги.

Було б досить просто поставити запитання«Що саме змінилося у

Вашій свідомості за роки незалежності України?» і на підставі відповідей

судити про зміни в суспільній свідомості. Однак відповіді на такі запитання

'ювсім не обов'язково відображають реальний стан речей. Тому соціолог

мас спочатку встановити ці зміни, визначити їх не «під диктовку» опитуваних

і тільки тоді з'ясовувати, чи вони сталися і наскільки глибоко вони

у свідомості опитуваних1. Для цього йому доведеться встановити, як і

наскільки змінились соціальні цінності, норми, цілі, потреби, інтереси.

Саме вони є предметом соціології.

Сформулювавши ціль КСД, дослідник визначає, які саме

елементи проблеми він вивчатиме, які компоненти суспільної СВІДОМОСТІ

допоможуть йому реалізувати ціль.