16)Чорні кодекси

Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни.

Плантатори на Півдні утримували негрів на плантаціях з допомогою терору; В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могут­ня терористична організація Ку-клукс-клан. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. Неграм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення вказаної вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі.

Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації за встановлену плату. При незмозі сплатити призначений за «бродяжництво» штраф, негр присуджувався до примусової роботи на плантаціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних «плантаціях» помирало до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату, аби тільки не стати засудженим. Негри у віці до 18 років під виглядом «учнівства» віддавалися у слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на власних дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольорову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо.

17) Влада жирондистів

Своєрідністю цього періоду є надзвичайне загострення протиборства різноманітних політичних сил. До ситуації 1792-1793 років якнайкраще підходять слова Карла Маркса: "Така вже доля усіх революцій, що те єднання різних класів, яке до певної міри завжди є необхідною передумовою будь-якої революції, не може довго тривати. Не встигши одержати перемогу над загальним ворогом, переможці вже розходяться між собою, утворюючи різні табори, і повертають зброю один проти одного". Критичним для республіки став вересень 1792 року. Слід зазначити, що, хоча влада формально належала урядові жирондистів, останні діяли під тиском Паризької Комуни. Перш за все було змінено управління Францією, ліквідовано принцип поділу влади, розпущено Законодавчі збори. Натомість було обрано Конвент у складі 750 чоловік, який поєднав у собі і законодавчу, і виконавчу гілки влади. Оперативними органами управління стали Комітет суспільного спасіння і Комітет суспільної безпеки - орган боротьби з контрреволюцією.

21 вересня 1792 році на першому засіданні Конвенту було ухвалено декрет щодо скасування королівської влади у Франції. У грудні цього ж року короля було передано суду Конвенту і засуджено до смертної кари. 21 січня 1793 року Людовика XVI страчено. Дантон, стоячи на залитих кров'ю короля сходинках гільйотини, звернувся до народу: "Королі Європи кинули нам виклик, - ми кидаємо їм голову короля".

Період жирондистської республіки відзначено наростанням воєнної загрози, половинчастою політикою жирондистів та загостренням їхньої боротьби з якобінцями. 10 березня 1793 року за пропозицією Дантона в Парижі було скликано Надзвичайний трибунал для боротьби з контрреволюцією. За наполяганням якобінців було реорганізовано армію, до її частин направлялися комісари Конвенту. З метою боротьби зі спекуляцією було встановлено тверді ціни на хліб. Але рішуча політика якобінців наштовхувалася на саботаж жирондистів. Ще більше ускладнила ситуацію зрада близького до жирондистів командувача армією генерала Демур'є, який у березні 1793 року перейшов на бік інтервентів. 31 травня -2 червня 1793 р. сталося нове повстання у Парижі. За наполяганням якобінців Конвент санкціонував арешт 29 видатних жирондистів, яких миттєво було гільйотиновано. Розпочався третій етап революції - якобінська диктатура.

18) Ку-клукс-клан і суд Лінча

В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могутня терористична організація Ку-клукс-клан. До 1868 р. у Ку-клукс-клані налічувалося уже 550 тис. чоловік. Уряд безжалісно проводив конфіскацію земель тих плантаторів, які не могли виплачувати зрослі учетверо податки. Конфіскована земля розподілялася між афроамериканцями і безземельними білими. Лише в 1872 р. було конфісковано 268 523 акри. У Міссісіпі за борги розпродали 20% усіх земель штату. Зрозуміло, що ці заходи уряду лише посилювати невдоволення колишніх плантаторів і білого населення Півдня взагалі. Ку-клукс-кланівці убили сенатора від Південної Кароліни, повісили конгресмена від Теннессі, не кажучи уже про сотні і тисячі звичайних громадян - жертв терору. Конгрес був змушений піти на поступки.

Лінчування – це народна страта без офіційного суду і слідства, що отримала свою назву від імені плантатора Чарльза Лінча, який жив у XVIII столітті у штаті Вірджинія. Лінчування звичайно застосовувалось щодо чорних злочинців, хоча часто йому піддавались і білі, за аналогічні злочини або пов’язані зі зрадою свого народу і раси.

З 1882 року, коли зафіксовано перші прояви самосуду, по 1927 рік лінчуванню було піддано 4950 осіб. Більшість зі страчених були неграми, але зовсім не через вибірковість чи упередженість «білих расистів». Бо вже тоді абсолютна перевага у злочинності в США належала чорним, а співвідношення страчених лінчуванням цілком відповідало реальній картині злочинів і співпадало з офіційною статистикою правоохоронних органів. Але якщо поліція не завжди могла довести справу до суду через брак доказів, то народ не обходили юридичні тонкощі і він давав злочинцям по заслугах.