Роль політологи в сучасному світі

Протягом людської історії вони то розширювалися, охоплюючи все суспільство, то звужувалися. Межі політики залежать від типу суспільства, від його економіки, суспільної структури, характеру політичної влади. Політика взаємодіє з усіма сферами сучасного суспільства, але найбільш важливим для долі країни є її альянс з економікою. Вплив політики на економічний розвиток країни, відзначав Ф.Енгельс, може бути різного роду. Втручання в XX столітті політичної влади в економіку затримувало господарський розвиток країни – “політика воєнного комунізму" (РСФСР, 1917-192 і рр.), "великий стрибок" (Китай, 1960-і рр.), але часом впливало благотворно - НЕП, ''новий курс" Ф.Рузвельта, рейганоміка, тетчеризм. Співвідношення політики та моралі - одна з найскладніших проблем як для теорії, так і для політичної практики. Спроби відповісти на дане запитання робилися вже в Древній Греції як мистецтвом ("Антигона" Софокла), так і політичною думкою (Сократ. Платон, Аристотель). У той час верховодило уявлення про нерозривний зв'язок політики і моралі. Аристотель, що вважав політику частиною етики, писав: "без чеснот людина стає найбільш нечестивою та найбільш дикою істотою". В ідеальній державі Платона влада належить найкращим, наймудрішим. наймужнішим і найшляхетнішим людям, чиї помисли спрямовані на реалізацію не своєкорисливих, особистісних цілей, а на досягнення загального щастя.

Середньовічна думка також говорить про супідрядність моралі та політики (Августин Аврелій, Фома Аквінський). Політичній сфері приписується відносна автономія, що зв'язується З теологічними уявленнями про царство чесноти. З настанням Нового часу погляд на співвідношення політики та моралі радикально змінюється Виразником нового підходу до проблеми висипає Н.Макіавеллі. з ім'ям якого зв'язані уявлення про несумісність політики і моралі. У кожній з цих сфер, за Макіавеллі, діють свої закони.

Суть третього підходу до вирішення проблеми "політика-мораль" полягає в прагненні примирити крайнощі, знайти шлях взаємодії політики та моралі. Деякі мислителі (наприклад, Платон) пропонували додержуватися принципу - меншого зла" при досягненні політичних цілей і навіть вибудовували при цьому шкалу

цінностей.

Інший підхід пропонував один з "батьків-засновників" США. їхній президент Т.Джефферсон. стверджуючи, що мистецтво керування полягає в умінні бути чесним. Виконати цю вимогу в політиці не так-то й просто, адже влада відкриває перед людиною широкі можливості реалізації власного "я" шляхом підпорядкування мільйонів інших. Спроби примирити політику та мораль, підійти до співвідношення цілей і засобів з позицій політичного реалізму робив М.Вебер. За Вебером, на ухвалення політичного рішення політик може впливати своїми переконаннями та моральними принципами, але після прийняття рішення він має думати про його втілення, його результати з огляду на реальні обставини. Політична практика свідчить: моральність політики та політиків прямо пропорційна моральному стану суспільства. В аморальному суспільстві чесні політики виключені, вони відторгаються самим суспільством. Воістину, "кожен народ має той уряд, якого заслуговує".

Структура і функції держави

Держава є суспільним інститутом, покликаним регулювати відносини між різними групами. шарами, класами, забезпечувати безпеку, права та свободи всіх індивідів, охороняти правопорядок.

Основні ознаки держави наступні.

1. Вона виступає як єдина організація політичної влади в масштабах усієї країни, здійснює владу в межах певної території, просторові межі якої визначені державним кордоном. Цілісність суспільства і взаємозв'язок його членів забезпечує інститут громадянства.

2. Держава має спеціальний механізм, систему органів та установ, безпосередньо керуючих суспільством. До них відносяться інститути законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, органи примусу: армія, міліція (поліція), служби безпеки.

3. Держава виступає джерелом права та закону, для здійснення яких воно має у своєму розпорядженні спеціальні органи (суди. прокуратура, пенітенціарні (виправні) установи).

4. Державна влада незалежна від іншої влади як усередині країни, так і поза нею. її суверенітет виражається у верховенстві, тобто:

а) в обов'язковості її рішень для всього

б) у можливості скасування актів недержавних політичних інститутів:

в) у володінні виключним правом на видання законів, у монополії на легалізоване насильство.

5. Держава має право стягування податків та інших обов'язкових платежів, що забезпечують її економічну самостійність, найважливішими інститутами держави є. представницькі органи (парламент); виконавчо-розпорядницькі органи (президент, уряд, прем'єр-міністр тощо); наглядово-контрольні органи:

судова система;

органи влади суспільного порядку, державної безпеки;

збройні сили.

9