3. Поняття доказів і джерел доказів у кримінальному провадженні

Сипання доказів та їхніх процесуальних джерел - це врегульо­вана КПК діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора судді й суду щодо виявлення і фіксації в процесуаль­них документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації.

Способами збирання доказів та їхніх джерел є слідчі та судові дії (допити обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії, зокре­ма одержання пояснень, витребування документів, вимога осіб та органів, які ведуть процес, про проведення ревізії, а також подання доказів (предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, будь-якими іншими громадянами, підпри­ємствами, установами, організаціями.

Перевірка доказів та їхніх джерел передує їхній оцінці та є не­обхідною передумовою останньої. Головна відмінність перевірки й оцінки полягає в тому, що перша здійснюється як за допомо­гою слідчих і судових дій, так і логічним шляхом, шляхом розу­мової діяльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю.

Метою перевірки доказів та їхніх джерел є визначення їх доб­роякісності, достовірності, повноти, законності засобів 'їх одер­жання.

Основні способи їх перевірки — аналіз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказами та їхніми джерелами, а також провадження повторних або нових слідчих і судових дій.

Способами перевірки є також оперативно-розшукові заходи органів дізнання (але це — не процесуальний спосіб), застосу­вання тактичних прийомів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встанов­лення й аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, обвинувачених, авторів документів.

Оцінка доказів та їхніх джерел є розумовою, логічною діяль­ністю. Вона супроводжує кожен крок осіб та органів, які ведуть процес, стосовно збирання і перевірки доказів та Їхніх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти процесуальне рішення — про притягнення особи як обвинуваченої, закриття справи, віддання обвинуваченого до суду, засудження чи ви­правдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудже­ного тощо. Оцінка доказів та їхніх джерел, таким чином, є необ­хідною передумовою прийняття (та обгрунтування) майже будь-якого рішення в справі.

При оцінці джерела доказів з точки зору його допустимосіт необхідно переконатися, чи передбачений він у КПК, чи не було підставою для поділу доказів на прямі та непрямі (побічні) є їхнє відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямі докази безпосередньо вказують на цю обставину або ж на її відсутність.

Непрямі (побічні) докази не є гіршими, ніж прямі, але корис­туватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємо­пов'язані, створювали систему доказів, де кожний непрямий доказ був би наче кільцем нерозривного ланцюга.

Стосовно підозріння, обвинувачення у вчиненні злочину, об­ставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, до­кази класифікуються на обвинувальні й виправдувальні. Обвину­вальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих обставин. Ви­правдувальні ж докази свідчать, що події злочину не було або що дана особа до неї не причетна, або ж що є пом'якшуючі вину обставини. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.

За джерелом одержання відомостей про факти, за характером формування джерела доказів останні та їхні джерела бувають первинними й похідними. Первинні докази та їхні джерела ще на­зивають першоджерелами. Це, наприклад, показання свідка-оче­видця, оригінал документа. Якщо ж свідок дає показання з чу­жих слів, це — похідний доказ, причому закон вказує, що коли показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці ) особи мають бути допитані. Якщо джерело повідомлених свідком | даних невідоме (свідчення за чутками тощо), вони не можуть бути доказом (ч.З ст.69 КПК). Це ж стосується й показань по­терпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є по­хідним джерелом доказів.

При провадженні в кримінальній справі, як і в будь-якій іншій сфері людського пізнання, треба намагатися користуватися пер­шоджерелами. Але й похідні докази та джерела доказів можуть , бути цінними засобами процесуального пізнання, корисними, зокрема, при перевірці повноти й правильності першоджерела, ! наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваче­ного, змісту оригіналу документа.

В КПК передбачено, 8 видів процесуальних джерел доказів:

показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових І дій, інші документи (ч.2 ст.56). Цей перелік джерел доказів є і вичерпним. Посилання суду у вироку або в ухвалі на дані, одер­жані з інших джерел, є недопустимими, оскільки вони не мають псової сили.