34. Основні здібності людського пізнання за Кантом

Кант розрізняв сприймані людиною явища речей і речі, як вони існують самі по собі. Ми пізнаємо світ не так, як він є насправді, а тільки так, як він нам є. Нашому знанню доступні тільки явища речей (феномени), що складають зміст нашого досвіду: світ пізнається нами тільки у своїх виявлених формах. У результаті впливу "речей в собі» на органи почуттів виникає хаос відчуттів. Ми наводимо цей хаос у єдність і порядок силами нашого розуму. Те, що ми вважаємо законами природи, насправді є зв'язок, що вноситься розумом у світ явищ, тобто наш розум наказує закони природі.

Світу явищ відповідає незалежна від людської свідомості сутність речей - «речі в собі»: абсолютне пізнання їх неможливо. Вони для нас тільки ноумени, тобто умосяжні, але не дана в досвіді сутність. Кант не поділяв безмежної віри в сили людського розуму, називаючи цю віру догматизмом. У принциповій обмеженості людського пізнання він бачив визначений моральний зміст: якби людина була наділена абсолютним знанням, то для нього не було б ні ризику, ні боротьби при виконанні морального боргу.

Річ або "речі в собі" нам не відомі, знаємо лише її або їх вплив на наші рецептивні (сприймають) почуття. Кант дуже виразно підкреслює метафізичний елемент, що міститься в цьому принципі. Коли він у другому виданні "Критики чистого розуму" захищається від звинувачень у беркліанском ідеалізмі, які були висунуті проти нього, він вказує на ще один аргумент. Наше усвідомлення самого себе пов'язано, на його думку, з усвідомленням предметів як існуючих поза нами. Суб'єктивно-ідеалістичне уявлення "взаємопов'язаного сну", згідно з яким самосвідомість залишається недоторканим, хоча б предмети, до яких свідомість відноситься, і перестали існувати, у Канта, таким чином, виключено.

Канта справедливо критикують за те, що він відмовляється визнати адекватність нашого знання речам. Згідно з Кантом, ми пізнаємо лише явища - світ речей самих по собі нам недоступний. При спробі осягнути сутність речей наш розум впадає в протиріччя. Слід сказати: у міркуваннях Канта є частка правди, тому що пізнання і справді невичерпне. Це нескінченний процес усе більш і більш глибокого проникнення в об'єктивну реальність, а вона нескінченна.

Відкидаючи догматично прийом пізнання, Кант вважав, що замість нього потрібно взяти за основу інший - метод критичного філософствування, що складається в дослідженні прийомів самого розуму, у розчленовуванні загальної людської здатності пізнання і в дослідженні того, як далеко можуть сягати його межі. Кант розрізняв сприймані людиною явища речей і речі, як вони існують самі по собі. Ми пізнаємо світ не таким, який є насправді, а тільки так, як він нам є. Нашому знанню доступні тільки явища речей (феномени), що складають зміст нашого досвіду: світ пізнається нами тільки у своїх виявлених формах. У результаті впливу "речей і собі» на органи почуттів виникає хаос відчуттів. Ми наводимо цей хаос у єдність і порядок силами нашого розуму. Те, що ми вважаємо законами природи, насправді є зв'язок, що вноситься розумом у світ явищ, тобто наш розум наказує закони природі.