1/ Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї.

На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім'ї, виникнення якої припадає на 20-ті рр. XX ст., розвивалась досить успішно. Найбільш відомими спеціалістами в галузі соціології сім'ї на Заході є І. Най, ДУК. Хілл (США), Ф.Мішель (Франція), 3.Тишка (Польща), Л.Чех-Сомбаті (Угорщина), А.Г.Харчев, М.С.Мацковський, Ї.В.Бестужев-Лада (Росія) та ін.

Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім’ї є досить широке і різноманітне коло питань:

* загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї;

* взаємозв'язок сім'ї і суспільства;

* типи соціальних відносин, характерні для сім'ї;

* фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;

* зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;

* суспільні функції сім’ї, її структура та особливості як соціального інституту, і як малої соціальної групи;

* мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які спри­яють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів;

* інтеграція та дезінтеграція сім'ї;

* історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;

* умови життя сім’ї, етапи життєвого циклу сім’ї та ін.

Розглянемо спочатку два найголовніші об'єкти, які вивчає соціологія: шлюб і сім'ю. Шлюб і сім'я - історично змінні соціальні явища, їх соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду соціальних інститутів та соціальних відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природньо-біологічною інстинктивною природою статевих потреб людини.

Існує думка, що в доісторичні часи шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати у близькі відносини зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення.

Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб.

Поступово групова сім'я і шлюб стали трансформуватися в парну сім'ю. Вона об'єднувала тільки одну подружню пару

Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії.

* Моногамія - форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу.

* Полігамія - форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше , ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії.

* Полігінія - форма шлюбу, в якому чоловік може одночасно мати більше, ніж: одну жінку.

* Поліандрія - форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно.

Отже, шлюб - це суспільство визнаний і схвалений союз між: двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання кола прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна, оточення.

У сімейному кодексі України (ст. 21) зазначається, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі регістрації актів громадського стану, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є основою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків - у 18 років. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Шлюб засновується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примус жінки і чоловіка до шлюбу не допускається. Як до реєстрації, так і після реєстрації шлюбу подружжя може заключити шлюбний договір.

Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. У Великобританії, наприклад, фактично кожна гомосексуальна пара з дітьми складаються з двох жінок. Нинішній рівень техніки штучного запліднення вможливлює для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів..

Зазначимо, що останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення , особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат).

* Співжиття - це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються.

Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

З одного боку, сім'я — досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я — об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство.

Якою б герметичне замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством. Кожний член сім'ї зберігає певну автономію і завдяки цьому входить у різні інші об'єднання людей, в різні соціальні групи: виробничі, навчальні колективи, дитячі та юнацькі організації, суспільні рухи, політичні партії та об'єднання, вступає у взаємовідносини з державними структурами, місцевою владою, сусідами та іншими спільностями. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства.

Водночас сім'я впливає на відносини у суспільстві, на характер процесів суспільного життя. Вона не тільки задовольняє потреби людей, що вступили у сімейний союз, а й виконує ряд соціальних функцій і є невід'ємним елементом соціальної структури суспільства. Тому форма сім'ї не може бути довільною. Сім'я і шлюб — це форми, що по суті, відносин подружжя, які санкціоновані суспільством.

За сімейним Кодексом України, підписаному Президентом України 10 січня 2002 р., сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Подружжя вважається сім'єю й тоді коли дружина або чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням необхідністю догляду за батьками, дітьми та за інших поважних причин не проживають разом.

* Зв'язки спорідненості - це такі зв'язки між: індивідами, що встановленні або через шлюб, або по висхідних лініях, які поєднують кровних родичів (матерів, батьків, дітей, діда й бабусь і т.д.).

Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus — ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї — розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

* Розширена (або складна) сім'я - сімейна група, що складається більше як з двох поколінь родичів, які проживають в одному будинку (квартирі) або дуже близько один від одного.

* Повна сім'я - сім'я, в якій є обидва члени подружжя.

* Неповна сім'я - сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей.

* Нуклеарна (або проста) - сімейна група, що складається з матері, батька (або когось одного з них) та дітей на їх утриманні. Це найбільш поширена у світі сім'я.

* Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.

Предмет соціології сім'ї

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї. Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім'ї є досить широке і різноманітне коло питань: загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї; взаємозв'язок сім'ї і суспільства; типи соціальних відносин, характерні для сім'ї; фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності; суспільні функції сім'ї, її структура та особливості як соціального інституту і як малої соціальної групи; мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів; історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку; умови життя сім"ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін.

Дослідження з соціології родини ведуться у таких площинах:

• Філогенез в сім’ї (різні форми сім’ї та розвиток сім’ї в історії)

• Онтогенетичне дослідження (конкретна сім’я, її розвиток, аналіз процесів)

• Внутрішньосімейні відносини

• Типологія сім’ї

• Сім’я та соціальні мікроструктури (яке місце займає сім’я серед інших структур, наприклад, сусіди, колеги по роботі)

• Сім’я як інституція та суспільні інституції (сім’я та школа, сім’я та телебачення)

• Сім’я та суспільна макроструктура (сільська сім’я та сім’я з міста, сім’я африканська та українська, сім’я в цивілізованій та не цивілізованій країнах)

• Сім’я та глобальний тип суспільства (різниця між культурами сімей, сім’я з цивілізованого сіспільства та ні)

• Паталогія сім’ї (причини розпаду сім’ї, злочинність в сім’ї)

• Прогнози на майбутнє

2. Сім'я в системі суспільних відносин 2.1 Формування сім'ї, теорії вибору шлюбного партнера

Сім'я - це складне соціальне утворення. Дослідники визначають її як історично конкретну систему взаємин між подружжям, між батьками і дітьми, як малу групу, члени якої пов'язані шлюбними чи родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, як соціальну необхідність, яка зумовлена ​​потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення.  Сімейні відносини регулюються нормами моралі і права. Їх основу складає шлюб - Легітимне визнання стосунків чоловіка та жінки, які супроводжуються народженням дітей і відповідальністю за фізичне і моральне здоров'я членів сім'ї.

Важливими умовами існування сім'ї є спільна діяльність і певна просторова локалізація - житло, будинок, власність як економічна основа її життя, а також загальнокультурна середовище в рамках загальної культури певного народу, концесії, держави.  Одним з перших став розмірковувати над причинами вступу в шлюб засновник класичного психоаналізу 3. Фрейд. Його психоаналітична теорія спирається на припущення про потяг, який діти відчувають до батьків протилежної статі. Завдяки складному несвідомому процесу вони можуть переносити любов, відчуваємо ними до цього з батьків, на інші, суспільно схвалювані, об'єкти - на своїх потенційних подружжя. Ймовірно, тому багато хлопців хотіли б зустрітимайбутню супутницю життя, схожу на їхню матір, і дуже часто дівчата звертають увагу на хлопців, схожих на їх батьків. 

Бажання пояснити механізм шлюбного вибору призвело до створення ряду концепцій.  Теорія комплементарних потреб (доповнюють потреб) Р. Уінч грунтується на старому, як світ, принципі, що стверджує, що протилежності притягуються. Р. Уінч пише, що у виборі чоловіка кожен індивідуум шукає того, від кого очікує максимум задоволення потреб. Закохані повинні мати схожість соціальних рис і психологічно доповнювати один одного. Задоволення, винагороду і задоволення розглядаються як сили, що сприяють зближенню майбутнього подружжя.

Інструментальна теорія підбору подружжя, розроблена Р. Сентерсом, також приділяє першочергову увагу задоволенню потреб, але при цьому стверджує, що одні потреби більш важливі, ніж інші, деякі з них більш притаманні чоловікам, ніж жінкам, і навпаки. Відповідно до Р. Сентерсу, людини тягне до того, чиї потреби схожі з його власними або доповнюють їх.

  Теорія «стимул-цінність-роль», або «обмін і максимальна вигода», Б. Мурстейна отримала, мабуть, найбільше поширення серед дослідників. Вона грунтується на двох найважливіших посилках. Перша полягає в тому, що на кожному ступені розвитку взаємин партнерів міцність відносин залежить від так званого рівності обміну. ​​Іншими словами, відбувається своєрідний облік плюсів і мінусів, активів і пасивів кожного партнера. У результаті, хоча партнери можуть і не усвідомлювати цього, встановлюється певний баланс позитивних і негативних характеристик кожного. Якщо активи, або стимули вступу в шлюб, перевищують пасиви, то приймається рішення про укладення подружнього союзу. Друга посилка полягає в тому, що шлюбний вибір включає в себе серію послідовних стадій, через які повинні пройти молоді люди. Той, хто не відповідає умовам кожної стадії, вибуває з «гри». .  На третій стадії - рольової - партнери перевіряють, чи відповідає рольова поведінка одного очікуванням іншого. Звичайно, є люди, які, закохавшись один в одного, одружуються після нетривалого знайомства, без всяких тривог і побоювань, підкоряючись лише почуттю. Однак більшість партнерів намагаються усвідомити як переваги, так і недоліки один одного і, ретельно зваживши всі «за» і «проти», приймають остаточне рішення. 

Ідея існування декількох стадій у процесі вибору шлюбного партнера лежить і в основі теорії «фільтрів» А. Керкгоффа і К. Девіса. Схематично цей процес можна представити як послідовне проходження через серію фільтрів, які поступово відсівають людей з безлічі можливих партнерів і звужують індивідуальний вибір. Перший фільтр - місце проживання - Відсіває тих потенційних партнерів, з якими людина ніколи не зможе зустрітися. Потім фільтр гомогамія виключає тих, хто не підходить один одному по соціальним критеріям. На цьому етапі людина вступає в контакти з людьми, які здаються йому привабливими. На наступних стадіях встановлюються схожість цінностей і сумісність рольових очікувань.Результатом проходження через всі фільтри є вступ у шлюб.\

«Кругова теорія любові» Л. Рейса пояснює механізм вибору шлюбного партнера через реалізацію чотирьох послідовних, взаємопов'язаних процесів.  1. Встановлення взаємозв'язку. Мається на увазі легкість спілкування двох людей, іншими словами - наскільки «у своїй тарілці» вони відчувають себе в компанії один одного. Це залежить як від соціально-культурних чинників (соціального класу, освіти, релігії, стилю, виховання), так і від індивідуальних здібностей людини вступати в контакт з іншими людьми.  2. Саморозкриття. Відчуття взаємозв'язку з іншою людиною народжує відчуття розслаблення, довіри і полегшує розкриття себе перед іншим. Тут також великий вплив надають соціально-культурні фактори.  3. Формування взаємної залежності. Поступово у чоловіка і жінки виникає і  розвивається система взаємопов'язаних звичок, з'являється почуття необхідності один одному.  4. Реалізація основних потреб особистості, якими, на думку А.  Рейса, є потреби у любові, довірі, стимуляції ким-небудь її амбіцій і ін Розвиток почуття любові йде в напрямку від першого процесу до четвертого. Безумовно, що пропуск одного з них негативно позначається на розвитку або стабільності любовних відносин. 

.  Результати багатьох досліджень показали: сукупність дошлюбних чинників, що спонукали молодих людей укласти сімейний союз, істотно впливає на успішність адаптації подружжя вперше роки спільного життя, на міцність шлюбу або ймовірність розлучення. Такими дошлюбними чинниками є:  - Місце і ситуація знайомства молодих людей;  - Перше враження один про одного (позитивне, негативне, амбівалентне, індиферентне);  - Соціально-демографічні характеристики вступають у шлюб;  - Тривалість періоду залицяння;  - Ініціатор шлюбного пропозиції: юнак, дівчина, батьки, інші;  - Час обмірковування шлюбного пропозиції;  - Ситуація оформлення шлюбу;  - Вік майбутньої пари;  - Батьки та ставлення останніх до шлюбу своїх дітей;  - Динамічні та характерологічні особливості подружжя;  - Ставлення в сім'ї з братами і сестрами. 

.  Спеціальних компенсуючих заходів вимагають дошлюбні відносини, що мають деякі особливості.  Випадковий характер знайомства. Дослідження показали, що понад 60% благополучних подружжя познайомилися на роботі або студентській лаві. 

Прояв прямий або непрямої ініціативи укладення шлюбу з боку жінки (Вимушене або спровоковане). У першу чергу мова йде про вагітність. Дослідження показали, що ймовірність розпаду сімей з дошлюбної вагітністю приблизно в 2 рази вище в порівнянні з іншими ситуаціями

Тривалий обдумування шлюбної пропозиції (більше двох тижнів).  Вік майбутньої пари. Це відноситься до тих молодих людей, які поспішають або змушені з різних причин одразу після школи вийти заміж або одружуватися. У 18 років дівчина, як правило, здатна стати матір'ю, її організм повністю сформувався, вона вже закінчила школу і визначилася у своєму подальшому житті. Але в цьому віці, а тим більше раніше (сучасне Російське законодавство дозволяє укладання шлюбу, починаючи з 16 років) навряд чи варто поспішати виходити заміж. Найбільш прийнятний час для заміжжя, на думку психологів, соціологів, 22-23 роки. Жіноча краса досягає свого розквіту, до цього часу закінчена навчання, отримана професія.  Чоловікові теж навряд чи варто одружуватися в 16-18 років. Чоловічий організм дозріває пізніше жіночого: до 25 років будуть рости кістки, м'язи, формуватися характер, темперамент. Крім того, шлюб - це початок регулярного статевого життя, часто непосильне навантаження для незміцнілого чоловічого організму, і він передчасно зношується. Додаються матеріальні проблеми, складності побуту - у 18-19-річного чоловіка може наступити глибоке розчарування в сімейному житті. Ранній шлюб під силу не кожному, але соціально визначеним людям, зрілим особистостям не слід надовго відкладати його висновок.  В останні роки відзначається тенденція до «дорослості» шлюбного віку.

Все більше молодих людей прагнуть здобути освіту, професію, мати матеріальний достаток і житлові умови, а тому вважають оптимальним для вступу в шлюб вік після 25-27 років. Однак емпірично доведено, що пізній вік вступу в шлюб також є дошлюбні чинником «ризику».  Отже, шлюбний союз у своєму розвитку переживає ряд етапів, що супроводжуються так званими нормативними кризами. Загальний характер цих криз, однак, не визначає їх гостроту та серйозність. Багато що залежить від бажання і культури міжособистісних відносин подружжя, їх здатності переглядати свої помилкові погляди, прагнення підтримувати психологічно благополучні, здорові відносини з іншими членами сім'ї. Наявність усвідомленої установки на спільне з партнером розвиток, своєчасне виявлення змін у взаєминах дозволяють подружжю коригувати свою поведінку. 

3/ сторичні типи і форми української сім'ї

Сім'я — це об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, які пов'язані між собою спільністю побуту та взаємною відповідальністю.

 

Виникнення і розвиток української сім'ї досліджені ще недостатньо. Наука досі не відповіла остаточно на питання, які тип і форма сім'ї були первісними в Україні: чи був невпорядкований у статевих відносинах гурт жінок і чоловіків, чи стосунки будувалися на груповому подружжі, в якому всі мужчини певної групи були чоловіками всіх жінок тієї ж групи. Не виключена можливість існування на початках поліандрії (від грецьких слів polys — численний і andros — мужчина) — одна жінка мала кількох чоловіків; полігамії (від грецьких слів polys — численний і gamos — шлюб) — багатоженства або моногамії — один чоловік мав лише одну жінку.

Сім'я завжди була основою суспільства, тому тип і форма її залежать від національних особливостей народу, соціальних та економічних відносин і змінюються разом з ними. Відомі нам історичні та археологічні матеріали свідчать про існування в Україні моногамної сім'ї від часу заселення її території. Ця форма сім'ї є найпоширенішою і на сучасному етапі.

Тип моногамної сім'ї визначається кількістю шлюбних пар і кровно споріднених членів у ній. За цією ознакою українські сім'ї можна поділити на прості, які ще називають «малими», «елементарними», «нуклеарними» (від латинського слова nucleus — ядро), «індивідуальними», і складні, що відомі також під назвою «великі», «нерозділені».

 

Проста сім'я складається з однієї шлюбної пари (чи одного з батьків) з неодруженими дітьми (або без них). Вона може бути кількох різновидів:подружня пара; повна сім'я — батьки та діти; неповна сім'я — один з батьків і діти.

Серед українців традиційно переважали різні підтипи простих сімей. Найбільш поширеною в Україні в XIX — на початку XX ст. була повна проста сім'я. Дуже рідко зустрічалися сім'ї, які складалися лише з подружжя. Питома вага таких сімей серед інших типів наприкінці XIX ст. становила лише 7 %.

Інколи в українських селах траплялися неповні сім'ї. Як правило, вони виникали внаслідок смерті одного з подружжя і дуже рідко — через розлучення. Єдина причина розлучення, яку до певної міри могла якщо не виправдати, то хоча би зрозуміти громада, — це відсутність дітей. Загалом у народі засуджувалась невірність, люди були проти розірвання шлюбу. Такої ж позиції дотримувалась церква.

Часом з різних причин чоловік чи жінка полишали свою сім'ю і створювали нову, в якій жили «на віру» (без церковного шлюбу). У селі такі невінчані подружжя не вважалися за сім'ї. До них ставилися негативно, оскільки такий крок вважався гріхом.

Вдови і вдівці з дітьми, які становили основну частину неповних сімей, намагалися якомога швидше одружитися. Щоправда, в народі засуджувалося повторне одруження раніше, аніж через рік по смерті чоловіка чи жінки. Часто траплялося, коли вдови і вдівці, які були сусідами, об'єднувалися на чоловічі та жіночі роботи.

 

Складна сім'я складається з декількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи неповною і включати інших родичів. Існує кілька різновидів складної сім'ї: батьківська — одружені сини і доньки живуть разом з батьком; братська — після смерті батька одружені брати і сестри продовжують жити під одним дахом.

Перехідним типом між простою і складною є розширена сім'я. Вона складається з однієї подружньої пари з дітьми і окремих близьких чи далеких родичів (наприклад, хтось з батьків чоловіка або жінки, їхні неодружені брати або сестри та ін.). Часто цей тип сім'ї існував досить тривалий час.

На жаль, ми не маємо достатніх даних, щоб чітко визначити час виникнення і подальший розвиток простих та складних сімей. Невідомо, чи спочатку виникла проста сім'я і вже пізніше під впливом різних факторів розрослася до складніших типів, чи, навпаки, проста сім'я виникла внаслідок її відокремлення з великої. З певністю можна лише передбачати існування простої сім'ї в Україні вже в період пізнього палеоліту (35— И тис. до н. є.). Як розвивалися ці типи сім'ї далі, яка була питома вага кожної з них на певному етапі розвитку українського народу — це питання, які ще чекають на свого дослідника

Незаперечно, що від заселення України і до нашого часу співіснували різні типи сім'ї: проста, складна і розширена. Вони зазнавали відповідних змін: прості розросталися до складних чи розширених або, навпаки, складні розпадалися на прості.

У добу Київської Русі на допомогу археологічним розвідкам приходять писемні джерела, які значно розширюють можливість об'єктивного аналізу родинного побуту українців. Власне з них ми дізнаємося про переважання у ці часи простих сімей. Про це свідчать деякі пункти «Руської Правди» Ярослава Мудрого, які регулюють розподіл майна між братами, дітьми, а також право спадкування хати меншим сином.

На більшій частині території Київської Русі мешканець давньоруського села — селянин-смерд був самостійним виробником, який мав усе необхідне для ведення власного господарства. Сім'я його налічувала в середньому шість-сім осіб, про що свідчать розміри селянських жител.

Особливістю розвитку української родини є постійний потяг до створення окремої індивідуальної сім'ї. Це пояснюється певними психологічними рисами і своєрідністю національного характеру: українець найвищою цінністю вважає свободу, приватну власність і господарство, хоч би на крихітному клаптику землі.

У наступні століття після Київської Русі прості типи сім'ї щораз більше переважають над складними. В результаті цього процесу наприкінці XIX ст. в Україні було вже 84 % простих сімей і лише 16 % складніших типів. Інколи під впливом різних економічних і соціальних явищ відбувалися зворотні зміни. Наприклад, у середині XIX ст. у поміщицьких селах на Київщині люди намагалися жити великими сім'ями, бо від кожного двору потрібно було йти на панщину. Більш складні типи сімей виникали також унаслідок стихійних лих.