7. Сусп. Лад і правове становище населення Стародавнього Вавилона

Суспільство поділялося на дві групи – вільних - перебували під охороною закону та рабів - як і худоба, вважалися майном та ними цілком розпоряджався господар. Вільні люди, незалежно від свого економічного становища, поділялися на дві групи, що різнилися правами. Одні були повно­правними "синами мужа" (авілум), а другі - "підпорядковані" (мушкену). Останні були власниками та частково навіть рабовласни­ками, але обмежувались у своїх правах. Серед учених поки що немає єдиної думки про те, який критерій було покладено в основу поділу вільних людей. Одні вважають, що мушкену були напіввільними пролетаріями, інші - що вони були етнічною групою (шумерами), ще інші - що це були люди, котрі перебували на царській службі та втратили зв'язок з общиною, деякі - що це були простолюдини, а не привілейовані верстви суспільства.

Нижчий прошарок суспільства утворювали раби. Джерелами рабства були: військовий полон, боргове рабство, продаж батьками в рабство дітей, віддання в рабство злочинців. До рабів ставилися як до худоби: їх таврували, відрубували їм вуха, карали на розсуд господа­ря (аж до смертної кари), приносили в жертву, примушували робити найтяжчу роботу. Раби не мали права виступати свідками в суді, їх могли продати, закласти тощо. Раби поділялися на царських, храмових, приватних. Отже, в Стародавньому Вавилоні існувало рабовласницьке суспільство, хоча рабство й не мало класичного характеру.

8. Державний лад Вавилона

На чолі всього державного механізму був лугаль, або патесі-лугаль. У його руках зосереджувалась уся влада, йому належали всі найвищі державні повноваження. Правитель очолював державний апарат, був верховним воєначальни­ком і найвищим суддею. Особа правителя обожнювалася. Царська влада мала деспотичний характер, і цар міг втручатися в усі відносини між підданими, навіть у їхнє особисте життя.

Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб правителя. Тож у руках одних і тих же урядовців зосереджувалось управління як країною загалом, так і палацом. Довіреною особою та першим помічником правителя був дворецький, котрого у Вавилоні називали "нубанда". Зазвичай, це був найближчий родич правителя. У його руках зосереджувались усі важелі управління державою. Нубанда керував великим штатом урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, іригацій­ними спорудами, фінансами, господарськими роботами. За повноважен­ням після нубанди йшли інші вищі сановники: скарбник, начальник царської гвардії та охорони, радники царя, воєначальники. Містами управляли намісники царя. На місцях управління здійснювали органи общинного самовряду­вання, що наділилися адміністративними, судовими та фінансовими повноваженнями. За здійснення своїх повноважень посадовців наділяли землею, що могла передаватись у спадок.

Збройні сили формували з добірних частин, які охороняли правителя й ополчення. Царська охорона формувалася з професійних воїнів, які за свою службу отримували в користування майно "ілку". Таким майном воїн володів і користувався, але не мав права його продати чи обміняти. Для управ­ління військами створювався спеціальний апарат, який очолював сам правитель. Були також звичайні воєначальники, начальники коліс­ниць, піших воїнів, кінноти на верблюдах тощо. Серед військових посадовців розрізняли начальників певних загонів, молодших воє­начальників, командирів сотень, десятків, п'ятірок. Суд не був відокремлений від адміністрації. Верховним суддею був правитель, який сам міг розглядати будь-яку справу, а також скарги на рішення решти суддів. Значні судові повноваження мав нубанд і представники місцевої адміністрації. Дрібні позови розглядали органи общинного самоврядування. Існували жрецькі та храмові суди. В епоху Хаммурапі виникають професійні судді, котрих призначав правитель. Вони здійснювали судочинство колегіально - по три, чотири, вісім суддів. Судді мали помічників, які готували справи до слухання й були по­радниками суддів. Оскарженню підлягали лише рішення місцевих судів.