58. Виникнення й розвиток феодальної держави та права Польщі

Творцем польської держави був Мєшко І (бл. 960-992 рр.), князь із династії П'ястів. Він об'єднав польські землі в державне утворення. Син Мєшка - Болеслав Хоробрий (992-1025) став першим польським королем, коронованим у 1025 р. На початко­вому етапі існування польської держави володарі з династії П'ястів успадковували трон по прямій лінії (від батька до сина). Цей звичай було змінено в XII ст., коли в Польщі поширилася характерна для того­часної Європи феодальна роздробленість держави на князівства, якими управляли удільні князі. Незадовго до своєї смерті (1138 р.) король Болеслав Кривоустий визначив засади престолонаслідування, поділивши державу між синами. Титул сеньйора, тобто верховного князя, був пов'язаний із пануванням над Малопольщею зі столицею в Кракові. Відтак процес роздробленості поглибився, призводячи до появи дедалі дрібніших князівств, деякі намагалися навіть порвати зв'язки з Польщею.

Польські князі неодноразово вдавалися до спроб подолання удільної роздробленості через об'єднання деяких князівств під своєю владою. Одним з найважливіших етапів об'єднання польських земель можна вважати державу Генриків Сілезьких (1201-1241 рр.), кінець якій поклав напад монголів. Під кінець XIII ст. найамбітніші князі прагнули відбудувати Польське Королівство. Першим, хоча й нена­довго, цієї мети домігся Пшемисл II (1295-1296 рр.), якого коронували після об'єднання Великопольщі та Помор'я. Найбільших наслідків у об'єднанні роздріблених польських князівств досягнув Владислав Локєток, який правив Польщею в 1320-1333 рр. Об'єднання окремих уділів у єдине державне утворення продовжувалося за сина Влади-слава Локєтка - Казимира Великого

Подолавши удільну роздробленість, Польща перетворилася на станову монархію, привілейоване місце належало духовенству та лицарському стану, що поступово став шляхетським. Два інші суспільні стани - міщани та селяни.

Казимир Великий не мав синів, тому, з огляду на попередні династійні вимоги, на польському троні його заступив Людовик Анжуйський (Угорський). Його донька Ядвіга, коронована на польський престол (1384 р.) через одруження з великим князем Литовським Ягеллом, прийняла рішення не тільки про зміну панівної в Польщі династії, але й про державний зв'язок Польщі та Литви. У 1385 р. у м. Креві було укладено польсько-литовську унію, що проявлялася в особі спільного володаря. Та все ж Польща й Литва зберігали певну незалежність держав.

Володіючи Польщею, династія Ягеллонів (1386-1572 рр.)у XV- XVI ст. була однією з найзаможніших у Європі, її представники обіймали водночас трони Польщі, Литви, Чехії та Угорщини.

59. Особливості станово-представницької монархії Польщі.

Подолавши удільну роздробленість, Польща перетворилася на станову монархію, в якій привілейоване місце належало духовенству та лицарському стану, що поступово став шляхетським (шляхтою). Два інші суспільні стани - міщани та селяни.

Важливим постійним органом влади Польщі, котрий сформувався приблизно в середині 15ст., була Королівська рада. До неї належали: королівський (коронний) канилер і його заступник - підканцлер', коронний маршал (керував королівським двором, чинив суд над придворними) та його заступник - надвірний маршал', коронний

підскарбій (охоронець королівської скарбниці) та його заступник -надвірний підскарбій; воєводи, каштеляни, католицькі єпископи.

У XV ст. сформувалася система польського парламентаризму -загальний (вальний) сейм. Сейм поділявся на дві палати: Сенат (виріс із Королівської ради) та Посольську ізбу, збирався він щорічно. Сейм вирішував питання про по­датки, приймав законодавчі акти.

Важливе значення для формування державного ладу мала Конституція 1505 р., яка проголосила, що жоден новий закон не може бути прийнятий без згоди шляхти. З того часу для прийняття сеймової ухвали необхідно було отримати згоду трьох станів сейму: короля, Сенату та Посольської ізби.