14.Економічні закони: сутність, класифікація, відмінність від законів природи.

Для пізнання сутності внутрішніх зв'язків між економічними явищами і процесами використовують економічні закони – це внутрішні, типові, сталі, причинно-наслідкові зв'язки і залежності між процесами і явищами суспільного життя.

Вирішальне значення для політичної економії як науки має обгрунтування об'єктивного характеру економічних законів. Це означає, що вони виникають та існують незалежно від волі і бажання людей. Але економічні закони не реалізуються поза господарською діяльністю людей. Можливості, які відкривають економічні закони, можуть реалізуватися лише тоді, коли люди пізнають ці закони і рахуються з ними, приймаючи рішення у відповідності з їх об'єктивними вимогами. Будь-які дії, які йдуть всупереч цим вимогам, неминуче призводять до господарських труднощів і значних втрат.

Економічні закони у своїй сукупності утворюють систему економічних законів:

• всезагальні – притаманні всім економічним системам: закон зростання потреб; закон економії часу, тощо;

• загальні – діють у кількох економічних системах: закон грошового обігу, закон попиту, закон конкуренції, тощо;

• специфічні – функціонують в межах однієї економічної системи та визначають її особливості: закон вільної конкуренції, закон феодальної ренти і т.д.

Господарська діяльність людини невіддільна і від законів природи. Які риси є спільними і відмінними між економічними законами і законами природи?

Відмінності

Економічні закони	Закони природа
- є законами господарської діяль- ності і поза нею не існують; - мають історичний характер; - діють як пануюча тенденція; - можуть не враховуватися в господарській діяльності, що призводить до негативних наслідків (криз).	- можуть діяти поза людським суспі- льством; - є вічними; - діють неухильно як фатум; - не можуть не враховуватися в госпо- дарській діяльності.

Спільною рисою є те, що економічні закони і закони природи мають об’єктивний характер.

15.Продуктивні сили: сутність, структура, значення для економічного розвитку країни.

Продуктивні сили – система чинників виробництва, які створюють різноманітні цінності і визначають зростання продуктивності суспільної праці. Рівень розвитку продуктивних сил виступає найважливішим критерієм і найбільш змістовним показником суспільного прогресу.

Структура продуктивних сил:1) людина ( освіта, класифікація, здоров'я, мобільність, адаптованість);2) засоби виробництва;3) використанні людиною сили природи (сонце, вода, вітер, вогонь);4) форми і методи організації виробництва ( система Тейлора, система Мейо, автономні бригади, участь в управлінні);5)інформація; 6) наука

Головною продуктивною силою є людина, оскільки: по-перше, людина – творець усіх інших елементів продуктивних сил; по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва; по-третє – потреби та інтереси; людина – рушійна сила і мета суспільного виробництва. . Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.

Всі елементи продуктивних сил перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності, їм притаманні свої внутрішні закони розвитку. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.