1. Витрати виробництва і їх класифікація. Собівартість. Закон спадаючої продуктивності.

Виробництво – це вплив людини на економічні ресурси з метою надання їм якостей і форм придатних для задоволення потреб. Витрати ,зв'язані з виробництвом певного обсягу продукції, залежать від можливостей підприємства змінювати кількість застосованих ресурсів. Для здійснення цих змін необхідний різний час , а тому економ. виділяють короткостроковий і довгостроковий періоди .

Короткостроковий період – це період , недостатній для зміни виробничих потужностей підприємства (кількості обладнання , виробничих площ ), але достатній для зміни інтенсивності їх використання.

Довгостроковий період – це період достатній ,щоб змінити кількість всіх видів ресурсів , в т.ч. і фізичний капітал.

Витрати в короткостроковому періоді: Постійні витрати (FC) – не зв'язані із зміною обсягів виробництва. Більш того вони можуть існувати навіть тоді,коли підприємство не буде нічого виробляти ( оренда, % за кредит ). Змінні витрати (VC) – залежать від зміни обсягу виробництва підприємства (електроенергія,сировина, паливо, з/п, тощо ).

Сума постійних і змінних витрат на певний обсяг продукції – сукупні ( загальні витрати ) (ТС). Загальні витрати на одиницю продукції – середні загальні витрати (АТС). Приріст загальних витрат, необхідний для отримання додаткової одиниці продукції виражає поняття граничних витрат. (МС)= Зростання граничних витрат призводить до зменшення виробництва продукції, а отже - і до підвищення їх ціни.

Собівартість – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Витрати , що входять у с/в поділяються на: 1)Основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції ( при калькуляції вони називаються прямі )2)Накладні – витрати на організацію , управління, технічну підготовку, % за кредит в банку, канц. Витрати, тощо)

Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. Суть його полягає в тому, що коли один із факторів виробництва є змінним, а інші постійними, то, починаючи з певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці змінного фактора зменшуватиметься.

2. Фактори суспільного виробництва і їх характеристика. Виробнича функція.

Виробництво – це вплив людини на економічні ресурси з метою надання їм якостей і форм придатних для задоволення потреб. Виробництво завжди суспільний процес. Оскільки люди вступають при цьому у спільну економічну діяльність, а тому виробництво – це процес суспільної праці. Фактори виробництва – це реально залучені у процес виробництва ресурси, а тому виробництво – це взаємодіюча єдність факторів виробництва. Фактори виробництва:

Земля – це всі ресурси, які походять від природи і поступають у виробництво або є базою для організації виробництва (площі для сільськогосподарського виробництва, руда, вугілля тощо).

Капітал – створені людиною засоби виробництва і гроші призначені для їх придбання.

Праця – фізична і інтелектуальна діяльність людини, спрямована на виробництво благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалась концепція „людського капіталу”, згідно з якої праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства. Людський капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються у тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Підприємницькі здібності – особливий вид людського капіталу, представлений діяльністю щодо поєднання і ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Прогрес виробництва пов’язаний з формуванням нових факторів виробництва, які змінюють як стан виробництва, так і характер взаємодії його факторів. НТР неодмінним фактором виробничого прогресу визнала інформацію – систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечує злагодженість функціонування всіх його факторів. Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів характеризує виробнича функція.

Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що показує залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції. В економічній літературі відома виробнича функція Дугласа-Коба, у якій обсяг виробництва залежить від двох факторів – капіталу і праці і записується формулою: Q = f (L, K), де Q – обсяг випуску продукції; L – затрати праці; K – затрати капіталу; f – функція. Але ця функція абстрагується від часового фактору, в тому числі і від технічного прогресу, який розвивається у часі. З урахуванням цього виробнича функція буде мати вигляд: Q = f (K, L, t), де t – фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (капітал, працю, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд: Q = f (K, L, С, ..., Х_nt), де С – витрати матеріалів; Х_n – витрати інших ресурсів.