Конспект лекцій з курсу «Екологічна політика»

Модуль1 Екологічна політика

Лекція 1: Підходи до визначення екологічної політики, співвідношення екології і політики, рівні екологічної політики

Підходи до визначення екологічної політики

В працях учених і досі немає єдності в визначенні терміна логічна політика». Так, М. Реймерс вважає, що «державна екополітика — це соціально-економічні управлінські рішення і міз договори, побудовані на розумінні виграшів і недоліків, пов’язаних з екологічним станом територій, акваторій і повітряного простору (з урахуванням перспективного розвитку господарства і зміни чисельності і потреб населення), і наявності в межах країни природних і характеру природних умов життя» В. Соколов твердить, що «екологічна політика — це сукупність заходів, заснованих на усвідомленому використанні об'єктивних законів розвитку суспільства і природи з метою підтримання соціально-економічних біологічних умов життя людини в умовах політичної системи, яка забезпечує можливість для населення впливати на вибір мети, завдань, пріоритетів цієї політики».Також є думка, що «екологічна політика (будь-якої держави) — це комплекс заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, збереження і відновлення природних ресурсів, запровадження безвідходних і відходних, екологічно чистих технологій, розвитку природоохоронної освіти і виховання, правова охорона екосистем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування». М. Кисельов стверджує, що: «Екологічна політика визначається як організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держава, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування і природоохорони, забезпечення нормальної життєдіяльності та екологічної безпеки громадян».

Наведені визначення різняться між собою, бо відображають специфічне розуміння екологічної політики, як особливого феномену політичних відносин, і все ж їх автори єдині в тому, що екополітику розглядають найважливішим засобом концентрації зусиль суспільства в напрямку оптимізації природоперетворюючої діяльності та гармонізації відносин з природою. Зрозуміло, що в такому розумінні екологічна політика, особливо на теренах України, є феноменом скоріше бажаним ніж явним.

Аналіз уявлень про феномен екологічної політики дає підстави зробити висновок, що екологічна політика — це сукупність (система) засобів і заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу і спря­мованих на забезпечення екологічно-збалансованого розвитку і цивілізованості. При такому підході екологічна політика ділиться на дві групи взаємопов'язаних завдань. Перша група завдань спрямована на збереження умов існування людини, друга — має швидше гуманітарний характер — формування культури (і насамперед екологічної) життя. Розв'язання завдань першої групи передбачає особливу увагу до науково-технічних проблем, пов'язаних з розробкою природо- і енергозберігаючих, науковоємних, екологічно безпечних і безвідходних тех-і вологій. Завдання другої групи реалізуються в єдиному руслі культурно-освітньої роботи, формуванні екологічного світогляду громадян.

При цьому слід ураховувати, що екологічна (або природоохоронна) освіта і виховання на всіх етапах людської історії помітно відставали від темпів матеріального виробництва. І якщо раніше це відставання не було предметом загальної турботи, то в наш час стає очевидним, що воно може призвести до найнебезпечніших (якщо не сказати фатальних) наслідків. Прикладів тому безліч, найбільш гнітючий, знову таки, — Чорнобильська катастрофа, можливі наслідки якої, по суті, ще ніхто не може передбачити.

Співвідношення екології й політики

Дослідження феномену екологічної політики неминуче ставить фундаментальне запитання — наскільки вона є політикою, наскільки — екологічною? Чи не простіше інтегрувати її у сферу економіки, соціальної чи науково-технічної політики? Відповідь на це запитання міститься у визначенні концепції екологічної політики, у встановленні її пріоритетів. Якщо за її основу взяти лише виключно господарську діяльність, прагнення задовольнити лише матеріальні потреби людини без урахування природних чинників, то екологічна політика просто не потрібна. Але це самогубний для людства шлях, тим більше в кінці XX століття, вали діяльність людини порівнюється з геологічними процесами. Коли ж за основу природокористування взяти іншу точку відліку — унікальність життя кожної людини, його пріоритетність перед усіма іншими чинниками, тим більше в умовах різкого кількісного і якісного погіршення біологічних умов життя, то екологічна політика стає життєво необхідною. Саме в цьому разі з'являється світло в кінці тунелю, можливість збереження життя на планеті — цього унікального явища «космічного масштабу», за висловом нашого великого співвітчизника В. Вернадського.

У цьому зв'язку центральне місце в процесі формування загальної концепції екологічної політики посідають питання створення ефективних механізмів регулювання як найважливішого засобу політики у сфері природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні, економічні і власне політичні начала. Поступово була визнана необхідність спеціальної теоретичної розробки і практичної реалізації особливої екологічної сфери державної політичної діяльності, яка сьогодні практично в усіх країнах розглядається не тільки як найважливіша умова підтримання необхідної якості оточуючого людину середовища життя, екологічної рівноваги у природі і раціонального використання її ресурсів, але й як самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією національних і глобальних цілей, соціально-економічного розвитку сучасного суспільства.

Дискусія, що відбулась у науковій літературі, привела до розуміння того, що екологічна політика, як цілеспрямована діяльність усього суспільства, його управлінських та інших життєво важливих структур зумовлена об'єктивними законами природи, тобто її здійснення має об'єктивно необхідний характер. На різних історичних етапах розвитку суспільства вона розвивалась у відповідності з дією цілого ряду чинників — масштабами розвитку промисловості, землекористування, які сильно впливали на все природокористування в цілому. Практика по­казує, що на неї чинить фундаментальний вплив ступінь загострення взаємовідносин суспільства і природи, загальний рівень екологічної культури членів цього суспільства та ін.

Екологічна політика — особлива сфера управління розвитком суспільства і його взаємовідносинами з природою. Людина вже глибоко вторгнулась у природні процеси. Сліди антропогенної діяльності можна знайти повсюди. Потрібна нова якість природокористування — надати екологічним чинникам пріоритет перед іншими, відмовитись від того старого, що заважає оптимізації відносин з природою. «Соціально-екологічна політика — це сукупність науково обгрунтованих принципів охорони та формування оточуючого природного середовища, що базуються на всесторонньому врахуванні законів його розвитку і передбачають оптимальну структуру виробничих сил, темпи і пропорції розвитку яких забезпечують відтворення природного середовища та гарантують суспільству економічне процвітання і благополуччя». Екологічна політика — це механізм узгодження соціальних та екологічних цілей суспільства, оптимізації природоперетворюючої діяльності людини.

Нарешті, екологічна політика — це система заходів і засобів, пов'язаних із впливом суспільства на природу, що здійснюється за трьома напрямками: 1) охорона окремих об'єктів природи; 2) організація раціонального використання ресурсів природи; 3) захист оточуючого людину середовища. Важливим елементом цієї політики є екологічне виховання.