Заключне слово викладача

В заключному слові викладач підводить підсумки заняття і звертає увагу курсантів на наступне:

- чи досягнута мета заняття;

- на загальний рівень підготовки курсантів до заняття;

- обґрунтовує та оцінює відповіді курсантів;

- відмічає курсантів, які продемонстрували добрі та відмінні знання;

- дає рекомендації тим курсантам, які показали низький рівень підготовки до заняття;

- звертає увагу на культур мови, вміння самостійно робити висновки та логічно мислити, обґрунтовувати ті або інші положення;

- робить методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять.

Методичні вказівки щодо самостійної роботи під час підготовки до наступних занять

1. Повторити навчальний матеріал теми.

2. Самостійно опрацювати контрольні питання, які не були розглянуті на семінарському занятті згідно рекомендованої літератури до теми № 3.

3. Самостійно опрацювати питання наведені в таблиці.

4. При необхідності доповнити конспект лекції навчальним матеріалом згідно контрольних питань.

Методичні рекомендації для підготовки до теми:

Пенітенціарна політика України реалізується через правові норми, що безпосередньо регламентують відбування кримінального покарання засудженими. Тому вивчення основ пенітенціарної політики має починатися з вивчення діючого кримінально-виконавчого законодавства у сфері виконання кримінальних покарань.

На сьогодні пенітенціарна політика і пенітенціарна система держави закріплені у кримінально-виконавчому кодексі, а також у підзаконних актах - Указах Президента України (про порядок здійснення помилування); постановах Кабінету Міністрів України з питань, пов’язаних із виконанням покарання (харчування засудже­них, їх медичне і побутове забезпечення); нормативних актах Державного департаменту та МВС (спільних наказах тощо).

Отже, суб’єктами формування і розвитку пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України є Верховна Рада України, яка визначає засади внутрішньої політики, приймає закони, у тому числі кримінальні і кримінально-виконавчі, акти амністії тощо; Президент України, щодо питання помилування засуджених; Кабінет Міністрів України, який приймає постанови сто­совно здійснення внутрішньої політики держави.

Організаційну основу реалізації пенітенціарної політики і пенітенціарної системи України складають державна і регіональні пенітенціарні програми (КМ України затвердив Програму постановою від 15.02.2002 р. № 167 “Про затвердження програми першочергових заходів подальшого реформування та державної підтримки КВС на 2002-2005 роки”. Програма охоплює всі сфери діяльності КВС: законодавче забезпечення; поліпшення матеріальної бази; зміна змісту роботи із засудженими; кадрове забезпечення) розвитку кримінально-виконавчої системи, які б об’єднували кадровий і матеріально-технічний потенціал усіх суб’єктів пенітенціарної політики й учасників її реалізації, включаючи державні підприємства і установи, органи охорони здоров’я, правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування, кооперативи, громадські об’єднання і рухи, релігійні організації та визначали їхню конкретну роль і місце в зальному механізмі пенітенціарної діяльності, шляхи і засоби реалізації їхніх правових обов’язків, передбачали створення, при потребі, в їхній структурі необхідних служб, а також конкретний перелік організаційних, матеріальних і фінансових заходів щодо реалізації основних напрямків пенітенціарної політики України, визначених за часом, ресурсно-матеріальним забезпеченням, конкретними виконавцями.

Основним суб’єктом пенітенціарної політики є народ України - громадяни, суспільні організації і об’єднання, які на виборах, референдумах, через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади, місцевого самоврядування виявляють та реалізують своє бачення і ставлення щодо пенітенціарної політики і діяльності, засобів і методів її здійснення, звертають увагу державних інститутів на небезпечні явища і процеси у різних сферах пенітенціарної діяльності, нарешті, захищають свої права та інтереси всіма законними засобами.

Іншими суб’єктами, безумовно є

• Верховна Рада,

• Президент України,

• Кабінет Міністрів,

• Конституційний Суд,

• суди загальної юрисдикції,

• Прокуратура,

• Національний банк,

• Державний департамент України з питань виконання покарань,

• міністерства і відомства,

• органи державної влади та місцевого самоврядування, повноваження яких витікають з Конституції, законів та положень кримінально-виконавчого кодексу України.

Діяльність суду, державних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, органів і установ виконання покарань нерозривно пов’язана між собою. Цей взаємозв’язок, незважаючи на різноманітність правових підстав, форм і методів їх діяльності, обумовлюється покладеним на них завданнями боротьби зі злочинністю. Успішна робота кожного із вказаних державних органів – необхідна передумова ефективного виконання завдань іншими ланками цієї системи. Вони повинні взаємодіяти на всіх етапах боротьби зі злочинністю і, зокрема, у разі виконання покарання та в період після звільнення.

Характер взаємодії з кожним із них має свою специфіку. Вона обумовлюється загальним рівнем економічного і політичного розвитку суспільства, особливостями того чи іншого етапу боротьби зі злочинністю, місцем і роллю даного органу в боротьбі з нею, їх правовою регламентацією і умовами діяльності, специфікою покладених на них завдань.