24. Види валютних ринків.

Валютні ринки виникли в XIX столітті і в наш час поділяються на такі види: національні, регіональні, світовий. Національні валютні ринки становлять собою відносини між суб'єктами господарської діяльності з приводу купівлі-продажу окремих іноземних валют, які конвертуються в даній країні. Регіональні валютні ринки становлять собою відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу іноземних валют, які діють в регіоні наприклад, на Європейському валютному ринку здійснювалася купівля-продаж екю (а тепер - євро країнами ЄС з метою використання у взаємних розрахунках). Світовий валютний ринок становить собою сукупність відносин, що здійснюються в світових фінансових центрах з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті.

В залежності від тимчасових умов проведення угод існують два важливі різновиди валютних ринків: спотовий та форвардний.

Якщо операції йдуть за поточними цінами і, як прийнято говорити, з негайним (immediate) виконанням випливаючих зобов'язань (купив – значить потрібно піти і це отримати, якщо продав – це віддати), то такий ринок називають спотовими (spot market), або ринком готівкових грошей (cash market).

Операції «форвард» — це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

24. Пряме та непряме котирування.

Котирування - це офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціни) національной валюти до відповідних іноземних валют на день проведення операцій. Інакше кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

При продажу і купівлі національної валюти банки диференціюють рівні курсів: “курс продавця” встановлюється вищим від курсу “покупця”. Повна котировка включає курс покупця і продавця, у відповідності з якими банк купить або продасть іноземну валюту на національну. Курс купівлі при цьому розраховується, виходячи з рівня офіційного курсу проданої валюти та курсу, згідно з яким здійснена угода купівлі-продажу, за формулою:

КК = ОК : (ОК : КП), де

КК - курс купівлі;

ОК - офіційний курс;

КП - курс продажу за домовленістю.

Різниця між курсами покупця і продавця - “маржа” - джерело доходу, за рахунок якого покриваються витрати і забезпечується банком прибуток від валютних операцій. Крім цього, оскільки валютні операції повязані з певним ризиком, маржа в деякій мірі служить для страхування валютного ризику.

Існують два методи котировки іноземної валюти до національної - пряма і непряма. Більшість країн викоритсовує пряму котировку. При прямій котировці вартість одиниці чи 100 одиниць іноземної валюти виражена в національній грошовій одиниці. При непрямій котировці за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражений у певній кількості іноземної валюти. Непряма котировка - це величина зворотня прямій котировці. Непряма котировка використовується переважно у Великобританії. Що стосується США, то для внутрішніх цілей використовується принцип прямої котировки, а в міжнародній сфері американські банки застосовують метод непрямої котировки для багатьох валют, крім фунта стерлінга.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої краї­ни. Валютне котирування-оцінка курсу національної гр.одиниці стос. іноземних валют. Методи котирування:

Пряме котирування — це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в оди­ницях національної валюти (1 дол. США = 5.32 грн). Зворотне (непряме) котирування — це ціна одиниці нац. валю­ти в одиницях іноземної валюти (1 грн = дол. США). Крос-котирування — співвідношення між двома валютами, що опосередковуються через третю.