13.Знаки безпеки та сигнальні кольори
прийняті наступні основні сигнальні кольори: червоний — „небезпека", жовтий — „увага'', зелений — „безпека", синій — „інформація". Червоний — колір призначений для позначення протипожежних засобів та абсолютної (невідкладної) зупинки. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.Жовтим кольором фарбують небезпечні зони устаткування, низько розташовані над проходами конструкції, виступи на підлогах, а також засоби внутрішньоцехового транспорту. Для більшої помітності застосовують чередування жовтих та чорних смуг. Зелений колір свідчить про безпеку, зокрема про безпеку руху, а синій служить для інформації. Білим проїздів, проходів, місць складування. кольором позначають межі. Знаки безпеки призначені для попередження працюючих прб можливу небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а також дозволяють чи забороняють певні дії працівників. Попереджувальні Знаки призначені для попередження працюючих про можливу небезпеку. Знаки повинні бути наступними: рівносторонній трикутник з округленими кутами жовтого кольору, звернений вершиною вгору, з каймою чорного кольору шириною 0,05 боку і символічним зображенням чорного кольору. Розпорядчі знаки: Знаки призначені для дозволу певних дій працюючих тільки у виконанні конкретних вимог безпеки праці (обов'язкове застосування засобів захисту працюючих, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки та для зазначення шляхів евакуації. Знаки повинні бути наступними: — коло синього кольору з білою облямівкою по контуру завширшки 0,02 діаметра знака, всередині якого знаходиться символічне зображення білого кольору. Для нанесення пояснюючим написи на знак необхідно всередині синього кола виконати біле поле діаметром 0,7 діаметра знака. Написи, пов'язані з пожежної безпеки, повинні бути червоного кольору, решта - чорного кольору. Вказівні знаки: Знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів сповіщення про пожежу, складів, майстерень.
14.Класифікація основних форм трудової діяльності
Розрізняють працю фізичну, коли переважає робота м'язової системи, та розумову, коли основне навантаження падає на ЦНС, її вищі відділи. У трудовій діяльності людини на сучасному виробництві переважають функції управління, контролю, спостереження, що пред'являє вимоги до розумової діяльності (сприйняття та переробка інформації, вирішення логічних задач тощо). Фізичне зусилля, як правило, зводиться до рухів, пов'язаних з управлінням пультами машин, механізмів, переміщенням тіла у просторі та підтриманням певної робочої пози. М'язова діяльність, у свою чергу, може бути пов'язана з роботою м'язів, що супроводжується зміною довжини м'язових волокон та переміщенням тіла або його частин, а разом з ними знарядь та предметів праці. Така м'язова діяльність одержала назву динамічної роботи. Розрізняють позитивну динамічну роботу, коли рух здійснюється в напрямі, протилежному дії сили тяжіння (підняття вантажу), та негативну, коли рух здійснюється в напрямі дії сили тяжіння (опускання вантажу). Динамічна робота — це складний цикл рухових актів, які є основою трудової діяльності. Фізіологічна вартість виконуваної роботи визначається її інтенсивністю і тривалістю. Вона ставить вимоги не тільки до м'язової системи, а й до організму в цілому — ЦНС, серцево-судинної, дихальної, видільної систем тощо.Негативна динамічна робота за інших умов ставить менше вимог до організму, ніж позитивна. Робота при опусканні вантажу становить приблизно 50 % роботи під час його підняття.Статична м'язова робота полягає в довільному і тривалому скороченні м'язів. При цьому в руховий центр, що регулює діяльність відповідних груп м'язів, безперервно надходить потік імпульсів, що досить швидко викликає виснаження його функціонального потенціалу і розвинення втоми. Форми праці, які потребують значної м'язової активності, (землекопа, коваля, лісоруба, косаря, вантажника) займають на сьогодні мізерно малу частку і належать до відмираючих. Ці роботи характеризуються високою енерговитратою Механізована праця є найбільш розповсюдженою формою трудової діяльності, до якої належать професії, пов'язані з роботою, що виконується за допомогою машин, верстатів та іншого обладнання (токар, слюсар, шліфувальник, фрезерувальник та ін.). Енерговитрати робітників цих професій становлять 10,5—21 кДж/хв. Робота характеризується зниженням м'язових зусиль та підвищенням вимогливості до точності та швидкості рухів. Програма дій за такої форми праці значно ускладнюється. Основне навантаження припадає на дрібні групи м'язів. Робота супроводжується вимушеною робочою позою. Форми праці, пов'язаної з напівавтоматичною роботою на виробництві, характеризуються повним виключенням людини з процесу обробки предметів праці, що виконується механізмами. Завдання робітника полягає у виконанні простих операцій з обслуговування машин та агрегатів, подачі вихідного матеріалу тощо, наприклад праця, пов'язана із штампуванням деталей або виробів на напівавтоматах. До інтелектуальних належать професії сфери матеріального виробництва (інженерно-технічні працівники, обліковці та ін.) та поза ним (працівники науки, мистецтва, прикладних знань).
Розумову працю характеризують низькі енергетичні затрати (8— 8,2 кДж/хв), незначна м'язова активність, відсутність, як правило, чіткого обмеження у часі робочого стану, складність та мінливість програм дії, велика кількість переробленої інформації, підвищені вимоги до уваги, пам'яті, емоційної сфери. Основними негативними характеристиками інтелектуальної праці можуть бути нервово-емоційне напруження, гіподинамія, перенапруження аналізаторів і психічних процесів.
15. Гігієнічна класифікація умов праці
Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи: 1 клас — оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.2 клас — допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.3 клас — шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. 4 клас — небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.
16.виробниче середовище. Фактори, що характер його
Під виробничим середовищем розуміють взаємопов’язаний комплекс технічних, технологічних та організаційних факторів, які впливають на енергетичні затрати, нервово-м’язову і психічну діяльність працівника, його здоров’я та продуктивність праці. Найважливішими факторами виробничого середовища є фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні, які за певних умов можуть бути небезпечними і шкідливими для здоров’я працівників. Небезпечними і шкідливими називаються фактори, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами, як у процесі праці, так і у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь. До групи фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать: забрудненість і загазованість повітря, підвищена або знижена температура, підвищений рівень шуму і вібрації, підвищений або знижений атмосферний тиск, рух і вологість повітря, іонізація повітря, недостатнє освітлення, підвищена яскравість, знижена контрастність. Група хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів представлена загальнотоксичними, подразнюючими та канцерогенними речовинами. Групу біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів становлять мікро- та макроорганізми. Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори пов’язані з фізичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника. Фактори виробничого середовища справляють як прямий, так і опосередкований вплив на стан, продуктивність та якість роботи працівника. Наприклад, прямий вплив шуму виявляється у створенні перешкод для спілкування працівників, прийому звукових сигналів, а також у пониженні гостроти слуху. Опосередкований вплив шуму виявляється в погіршенні пам’яті і концентрації уваги, зниженні швидкості сенсомоторних реакцій, негативних емоційних станах працівників. Вплив факторів виробничого середовища залежить від їхньої фізичної суті, сили і тривалості дії. За характером впливу на організм працівника фактори виробничого середовища поділяються на дві групи:адаптивні;неадаптивні.До адаптивних належать фактори, до яких організм людини може в певних межах пристосуватися шляхом мобілізації енергії для переборення їхнього негативного впливу. Знижена працездатність відновлюється завдяки запровадженню перерв на відпочинок та реалізації фізкультурно-гігієнічних заходів. До неадаптивних належать фактори виробничого середовища, які справляють незворотний вплив на організм людини (промисловий пил, промислові отрути, канцерогенні та іонізуючі речовини, випромінювання).
17.вплив мікроклімату вир приміщень на орг.людини
Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників. В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Так, при виконанні важкої фізичної роботи при високій температурі повітря кількість виділеного поту може сягати 1,0—1,5 л/год. Разом з водою організм втрачає солі і вітаміни, в зв’язку з чим він не справляється з віддачею тепла і наступає перегрівання — теплова гіпертермія. Ознаками її є підвищення температури, сильне потовиділення, спрага, збільшення частоти дихань і пульсу, задишка, головний біль, запаморочення. Перегрівання організму може виявлятися в трьох формах: легкій і середній гіпертермії, тепловому ударі (важка форма гіпертермії) і судомній хворобі. Тепловий удар супроводжується раптовою втратою свідомості, підвищенням температури тіла до 40—41°С, слабим частим пульсом, припиненням потовиділення. Судомна хвороба характеризується порушенням водно-солевого обміну, судомами м’язів, кінцівок, діафрагми, потовиділенням, згущенням крові.
18
Наявність у виробничих приміщеннях холодних поверхонь також негативно впливає на працівника, оскільки збільшує віддачу тепла з поверхні його тіла. В таких умовах теплоутворення не компенсує втрату тепла і у працівника знижується температура, з’являється слабість і сонливість. Переохолодження призводить до розладу обміну речовин органів, найбільш віддалених від серця, — пальців рук, ніг, носа, а також до зниження опірності організму до різних захворювань. Найбільш поширеними при цьому є захворювання периферійної нервової системи (радикуліти, невралгії), загострення суглобового і м’язового ревматизму, плеврит, бронхіт та ін.