1.3. Джерела формування майна підприємства

Майно підприємства складають основні й оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в балансі підприємства. Воно формується за рахунок власних і залучених коштів (грошей).

Стартовим джерелом формування майна підприємства у момент його організації є статутний (або акціонерний) капітал, створений за рахунок внесків засновників (або коштів від продажу акцій).

Основним джерелом формування майна діючого підприємства служить прибуток від основного та іншого видів діяльності, позареалізаційних операцій. Майно також формується за рахунок різних цільових надходжень, пайових і інших внесків членів трудового колективу.

Кошти можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, випущених підприємством; дивідендів по цінних паперах інших підприємств і держави; доходів від фінансових операцій; кредитів.

Кошти також можуть надходити:

• в порядку перерозподілу від асоціацій і концернів, у які вони входять;

• від вищестоящих організацій при збереженні галузевих структур;

• від страхових організацій;

• надходження від роздержавлення та приватизації власності;

• у вигляді безоплатних або благодійних внесків підприємств, організацій і громадян.

В окремих випадках підприємству можуть бути надані субсидії (у грошовій або натуральній формі) за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних засобів. Розрізняють:

• прямі субсидії (державні капітальні вкладення в об'єкти, що є особливо важливими для народного господарства, чи в малорентабельні, але життєво необхідні);

• непрямі субсидії, здійснювані через податкову та грошово-кредитну політики, наприклад, шляхом надання податкових пільг і пільгових кредитів.

Підприємство використовує та розпоряджається майном за власним розсудом: продає, передає безоплатно, обмінює чи здає в оренду.

Для забезпечення поточних потреб підприємство використовує обігові кошти. Обіговими називаються кошти, що є в розпорядженні підприємства і призначені для забезпечення його ефективної діяльності: підтримання кругообороту виробничих засобів, оплати праці й економічного стимулювання працівників, для виконання фінансових зобов'язань.

1.4. Класифікація підприємств і їх організаційні форми

Різні сфери діяльності, велика різниця між вели­чиною обороту та кількістю ресурсів, які споживаються на підприємствах, не дають можливості виділити універсальні особливості функціонування підприємств. Вироб­ничо-економічні умови та зв'язки на підприємствах не являються достатньою підставою для узагальнюючих висновків, а у спе­ціальних дослідженнях потрібно орієнтуватися на одноманітні форми вияву економічних процесів і явищ. Цьому сприяє класифікація підприємств.

Класифікація підприємств може бути здійснена з використанням ряду ознак:

• вид виробничої діяльності з поділом її на сфери, про­мислові галузі чи господарські групи;

• величина підприємства за обсягом обороту, кількістю працівників і вартістю активів;

• правова форма підприємства, тобто його функціонування у вигляді акціонерного товариства, товариства з обмеже­ною відповідальністю чи партнерства;

• призначення продукції (розрізняють підприємства, що виготовляють інвестиційні продукти та това­ри споживання);

• переважне використання ресурсів: підприємства з мате­ріало-, трудо- та фондомістким виробництвом;

• організація виробництва: підприємства з груповим, поточним і стаціонарним виготовленням продукції;

• місце у народногосподарському кругообігу благ: підпри­ємства, що видобувають, готують і переробляють сиро­вину, обробні підприємства та заводи повторної заготівлі сировини.

Можлива подальша класифікація підприємств, наприклад, поділ їх за структурою збуту (орієнтовані на замовлення спо­живачів чи просто збут), структурою виробничої програми та кількістю стадій виробництва (одно- або багатопродуктові підприємства, одно- і багатостадійне виготовлення), вели­чиною серій виробів тощо.

Підприємства, діяльність яких роззосереджена на значній території однієї чи кількох країн, можуть створювати такі об’єднання:

• асоціації (договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, але лише в тій області, до якої має відношення асоціація);

• корпорації (договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників);

• консорціуми (тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Після виконання задач консорціум припиняє своє існування);

• концерни (статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців);

• картелі (договірні об'єднання підприємств однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності);

• синдикати (різновид картельної угоди, що припускає реалізацію продукції через єдиний спільний збутовий орган або уже наявну збутову мережу одного з учасників об'єднання);

• трести (монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. Оскільки тут інтегруються всі напрямки діяльності, такі підприємства цілком утрачають свою юридичну і господарську самостійність);

• холдинги (специфічні організаційні форми об'єднання капіталів. Подібні об'єднання утворюються, коли акціонерне товариство саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а лише використовує кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших акціонерних фірм із метою фінансового контролю за їх роботою й одержання доходу на вкладений в акції капітал);

• фінансові групи, фінансово-промислові групи (об'єднання юридично й економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства, при формуванні яких у якості основної ставиться задача об'єднання банківського капіталу і виробничого потенціалу. Фінансову групу очолюють один або кілька банків, що розпоряджаються капіталом підприємств, які входять в об'єднання, координують усі сфери їхньої діяльності. При цьому основним доходом діяльності банку повинні бути дивіденди від підвищення ефективності роботи підприємств, а не відсоток на кредит).