Бодрільяр: світ гіперреальності

Одним із найвпливовіших сучасних теоретиків у сфері засобів масової інформації є французький автор Жан Бодрільяр. Він розглядає вплив сучасних мас медіа як цілком відмінну і дуже важливу форму технології. Поява мас медіа, особливо електронних, насамперед телебачення, змінила саму природу нашого життя. Телебачення не просто "подає" нам світ, воно дедалі більше визначає, яким наш життєвий світ є насправді.

Звернімося до прикладу судового процесу над О. Дж. Сімпсоном, гучної справи, що слухалася в Лос-Анджелесі у 1994—1995 роках. Спочатку Сімпсон був відомим гравцем американської футбольної ліґи, а згодом став популярним актором. Він знімався в кількох відомих фільмах, у тому числі в серіалі "Оголена зброя". Його звинуватили в убивстві власної дружини Ніколь і в результаті тривалого процесу виправдали. Пряму трансляцію судового процесу дивилися в багатьох країнах, включаючи й Британію. В Америці цей процес постійно транслювався на шести телевізійних каналах.

Процес вийшов за межі залу суду. Це було телевізійне явище, що об'єднало мільйони глядачів та коментаторів. Цей процес став ілюстрацією того, що Бодрільяр назвав "гіперреальністю". "Реальності", яку дає нам змогу побачити телевізор, вже не існує. "Реальність" — це фактично низка образів, створених телекоментаторами цілого світу, котрі назвали цей процес глобальною подією.

Незадовго до початку протистояння в Перській затоці 1991 року Бодрільяр опублікував у газеті статтю під назвою "Війна в затоці неможлива". Після оголошення війни і кривавого конфлікту здавалося, що Бодрільяр помилився. Аж ніяк. По закінченні війни він написав ще одну статтю — "Війни у Перській затоці не було". Що ж він мав на увазі? Те, що ця війна була не такою, які нам відомі з історії. Це була війна епохи мас медіа, телевізійний спектакль, в якому разом з іншими глядачами всього світу Джордж Буш і Саддам Хусейн переглядали теленовини "Сі-Ен-Ен", щоб зрозуміти, що насправді відбувається.

Бодрільяр стверджував, що за доби повсюдного проникнення мас медіа постає нова реальність — гіперреальність, скомпонована із суміші діяльності людини та образів зі сфери засобів масової інформації. Світ гіперреальності вибудовується із "видимості" (simulacra) — образів, котрі набувають значення тільки через інші образи, а отже, не існують у "зовнішній реальності". Наприклад, сучасна реклама сигарет "Silk Cut" зовсім не стосується тютюнових виробів, а пов'язана з довгою низкою попередніх реклам. Сьогодні жодний політичний діяч, що не з'являється повсякчас на телеекрані, не може виграти вибори: телевізійний імідж цього діяча і є "особою", відомою більшості телеглядачів.

Джон Томпсон: мас медіа та сучасне суспільство

Спираючись почасти на теорію Габермаса, Джон Томпсон проаналізував залежність між засобами масової інформації та еволюцією індустріальних суспільств (Thompson, 1990, 1995). На переконання Томпсона, з часу появи книгодрукування і аж до ери електронної комунікації мас медіа відігравали чільну роль у розвитку сучасних інституцій. На думку Томпсона, основоположники соціології, включаючи Маркса, Вебера та Дюркгайма, приділяли надто мало уваги ролі мас медіа, помітної навіть на ранніх стадіях сучасного суспільства.

Погоджуючись із деякими ідеями Габермаса, Томпсон водночас був критичним щодо його поглядів, як і позицій Франкфуртської школи та вчення Бодрільяра. Ставлення членів Франкфуртської школи до індустрії культури було надто негативним. Як вважав Томпсон, сучасні мас медіа не позбавляють нас можливості критичного мислення; насправді вони надають нам різного роду інформацію, до якої ми раніше не мали доступу. Як і члени Франкфуртської школи, Габермас помилявся, вважаючи людей лише пасивними реципієнтами повідомлень засобів масової інформації. На думку Томпсона, "повідомлення мас медіа здебільшого обговорюються під час їхнього сприйняття і після цього... (Вони) трансформуються у безперервному процесі розповідей і переказів, інтерпретації та реінтерпретації, коментування, насмішок і критики... Сприймаючи повідомлення і повсякчас вносячи їх у наше життя... ми постійно формуємо і переформовуємо наші навички та запас знань, перевіряючи наші відчуття і смаки, а також розширюючи межі нашого досвіду" (Thompson, 1995, pp. 42—43).

Томпсонівська теорія мас медіа полягає в розмежуванні трьох видів взаємодії (див. таблицю). Міжособистісна взаємодія, як, наприклад, під час розмови людей на вечірці, містить багато ключів, якими люди користуються, щоб сповнити змістом висловлювання інших (див. розділ 4). Опосередкована взаємодія передбачає використання технологічних засобів мас медіа — паперу чи електронного зв'язку. Характерною рисою опосередкованої взаємодії е те" що вона розгортається в часі і просторі — тобто виходить далеко за межі звичайної міжособистісної взаємодії. Опосередкована взаємодія відбувається між індивідами у прямий спосіб, наприклад, коли двоє людей розмовляють по телефону, однак при цьому відсутнє різноманіття "ключів", як під час розмови лицем до лиця.

Третій вид взаємодії — це опосередкована квазі-взаємодія. Вона зводиться до різновиду суспільних відносин, створюваних засобами масової інформації. Така взаємодія розгортається в часі і просторі, проте нікого безпосередньо не пов'язує: звідси термін "квазі-інтеґрація". Два попередніх види мають "діалогічну" спрямованість, коли індивіди спілкуються безпосередньо. Опосередкована квазі-інтеґрація є "монологічною". Скажімо, телепрограма є односторонньою формою комунікації. Люди, що дивляться програму, можуть обговорювати її і, можливо, адресувати деякі репліки телеприймачеві, але, звісно, він їм не відповідає.

На думку Томпсона, третій вид, як правило, домінує над двома іншими. Власне, цієї думки дотримувався і Бодрільяр. У нашому житті сьогодні радше переплітаються усі три види. Як стверджує Томпсон, мас медіа змінюють співвідношення громадського та особистого в нашому житті. Але, всупереч поглядам Габермаса, до сфери громадського зараз належить набагато більше, ніж раніше, і це часто призводить до суперечок та протиріч.

За приклад може стати опубліковане 1995 року в "Панорамі" інтерв'ю з принцесою Діаною. Вона відповіла на багато питань про її особисте життя, що їх ставили зацікавлені глядачі, і водночас багато сказала про роль інституту монархії. Обидва аспекти інтерв'ю викликали жваві дебати не тільки на сторінках газет і телеекранах, а й у родинних колах, барах і кав'ярнях по всій країні.

Ідеологія та мас медіа

Дослідження сутності мас медіа тісно співвідноситься з роллю ідеології у суспільстві. ІДЕОЛОГІЯ пов'язана з впливом ідей на переконання та вчинки людей. Це поняття широко використовується в дослідженнях ролі мас медіа, як і в інших галузях соціології, проте тривалий час воно було також предметом суперечок. Уперше це слово вжив французький письменник Дестут де Тресі наприкінці 1700-х років. Він вживав його в розумінні "наука про ідеї".

Проте в устах наступних поколінь авторів цей термін набув більш критичного значення. Наприклад, Маркс вважав ідеологію "фальшивою свідомістю". Впливові групи здатні контролювати панівні ідеї, що функціонують у суспільстві, з метою виправдати свої власні позиції. Так, згідно з Марксом, релігія часто має ідеологічну природу, вона навчає злидарів миритися зі своєю долею. Соціальний аналіз має виявити викривлення в ідеології, щоб дати знедоленим можливість відшукати справжню перспективу життя і вдатися до дій, котрі поліпшили б їхні життєві умови.

Томпсон (1990) називає погляди де Тресі нейтральною концепцією ідеології, а позицію Маркса — критичною концепцією ідеології. Нейтральні концепції "характеризують явища як ідеологію чи ідеологічні, не вважаючи, що ці явища є обов'язково ілюзорними, хибними або такими, що служать інтересам якоїсь конкретної групи".

Критичні поняття ідеології передають негативний, критичний або пейоративний зміст і містять у собі "завуальовану критику або осуд".

На переконання Томпсона, перевагу слід віддати критичному аспекту, оскільки він пов'язує ідеологію з владою. Ідеологія стосується застосування символічної влади, тобто в який спосіб ідеї приховують, раціоналізують чи узаконюють інтереси панівних груп суспільного ладу.

У своїх дослідженнях група "Медіа" з Глазго фактично аналізувала ідеологічні аспекти презентації теленовин. Як правило, у теленовинах виправдовувалися дії уряду та керівництва компаній і засуджувалися акції страйкарів. Загалом, на думку Томпсона, мас медіа включає не тільки новини, але й усі різновиди змісту і жанру програм, істотно розширюють масштаб ідеології в сучасному суспільстві. Вони мають вплив на масові аудиторії і, за термінологією Томпсона, ґрунтуються на квазі-взаємодії, адже аудиторія не може дати на їхні звернення безпосередньої відповіді.

У світі неймовірних технологічних змін ніхто не може з певністю уявити собі майбутнє. Без сумніву, в осерді цих змін — досягнення медіа-технологій. Багато людей розглядає Інтернет як зразок нового світового ладу, що виникає наприкінці XX століття. Користувачі Інтернету живуть у "кіберпросторі". Кіберпростір — це простір взаємодії, утворений глобальною мережею комп'ютерів, з яких складається Інтернет. У кїберпросторі, як сказав би Бодрільяр, ми вже не "люди", а повідомлення на екранах один одного. За межами електронної пошти, де користувачі називають свої імена, в Інтернеті насправді ніхто нікого не знає — чоловік то чи жінка, в якій частині світу перебуває. У відомому мультфільмі про Інтернет показано собаку, що сидить за комп'ютером. На екрані з'являються титри: Інтернет добрий тим, що ніхто не знає того, що ви — собака".

Усі знають, як англійське слово "собака" (dog) читається навспак. Існує ще одна історія на тему нових комунікаційних технологій. "Теолог запитує у найпотужнішого суперкомп'ютера: "Чи є Бог?" Комп'ютер відповідає, що йому бракує потужності опрацювання інформації для відповіді на це запитання. Він просить під'єднати його до решти суперкомп'ютерів світу. І знову потужності бракує. Тоді комп'ютер під'єднався до всіх базових, міні- та персональних комп'ютерів. Зрештою він під'єднався до всіх комп'ютерів у автомобілях, мікрохвильових печах, відеомагнітофонах, годинниках тощо. Теолог запитав востаннє: "Чи є Бог?" Комп'ютер відповів: "Тепер є!" (Naisbitt, 1995, p. 80).

Цей анекдот подавав надію, але й викликав побоювання стосовно Інтернету. Чи не втратимо ми свої індивідуальні риси в кїберпросторії Хто над ким пануватиме — комп'ютерна технологія над нами чи ми над нею? Чи не знищать електронні засоби інформації всі інші форми комунікаційних посередників, скажімо, книги? На щастя, на всі ці запитання відповідь майже напевне буде негативною. Зазвичай люди, збираючись разом, не користуються відеозаписом, як на конференціях. Службовці у царині бізнесу тепер можуть користатися більшим, ніж будь-коли, числом засобів електронної комунікації. Водночас значно почастішали ділові зустрічі, на яких відбувається міжособистісна взаємодія.

Як окремі індивіди, ми не контролюємо процесу технологічних змін, і прискорені темпи таких змін загрожують поглинути наші життя. Однак настання світу комунікацій, принаймні досі, не створило нам "великого брата", радше навпаки, це сприяє децентралізації та індивідуалізму. Нарешті, книги й інші "доелектронні" засоби комунікації навряд чи зникнуть. Хоча ця книга й величенька, нею користуватися зручніше, ніж комп'ютерною версією. "Цифрове опрацювання" Неґропонте створювалося не для описаних ним пристроїв, а як книжка. Навіть Біл Ґейтс вважав за потрібне написати книгу про новий високотехнологічний світ, який він передбачає.

Тим часом Інтернет породжує власні реальні проблеми. Нещодавно в газеті "Guardian" з'явилася стаття під назвою "Фанати мережі насправді живуть невесело". У статті змальовано життя людей, які щодня витрачають години на комп'ютерну мережу. Утворилася навіть група підтримки осіб, залежних від Інтернету, що має назву "Спіймані в тенета" (Caught in the Net"). Кіберпросторові контакти не можуть замінити, та й навряд чи замінять, спілкування людей з плоті й крові.

Резюме

1. У сучасному суспільстві почали відігравати фундаментальну роль засоби масової інформації (мас медіа). Мас медіа — це засоби комунікації: газети, журнали, телебачення, радіо, кіно, відео, компакт-диски та інші їх форми, що працюють на масові аудиторії.

2. Найважливішими формами перших мас медіа були газети. Вони зберігають своє значення й досі, однак доповнюються іншими, сучаснішими засобами, особливо радіо й телебаченням.

3. Вплив мас медіа на нове життя значний. Вони служать не тільки для розваг, а й надають нам і самі формують багато інформації, якою ми користуємося в повсякденному житті.

4. Незважаючи на численні дослідження телепрограм і фактів насильства, досі не з'ясовано, наскільки і в який спосіб показ насильства на телеекрані стимулює агресивну поведінку в реальному житті. У більшості досліджень недооцінювався ступінь вибіркової інтерпретації глядачами побаченого ними, а також складні способи взаємозв'язку "фантастичного" та "реального".

5. Соціологи приділяли значну увагу дослідженню ролі телевізійних новин. Серію досліджень теленовин було проведено групою ДОСЛІДНИКІВ з університету Ґлазґо ("Glasgow Media Group"). їхня праця, в якій наводилися приклади необ'єктивності у презентації новин, викликали жваві дискусії, що тривають і досі.

6. У розмежуванні різних видів телепрограм важливе значення має поняття жанру. Жанр — це спільне розуміння творцями програми і глядачами того, що демонструється на екрані. Прикладами різних жанрів є новини, "мильні опери", ігрові шоу й трі-лери.

7. Перелік різних теорій мас медіа і популярної культури значно зріс. На переконання Ініса та МакЛуана, засоби інформації більше впливають на суспільство тим, як вони інформують, ніж тим, про що вони нас інформують. Говорячи словами МакЛуана, "посередником є повідомлення". Наприклад, телебачення впливає на поведінку й цінності людей тому, що воно відрізняється від природи інших мас медіа, скажімо, газет чи книжок.

8. До інших провідних теоретиків мас медіа належать Габермас, Бодрільяр і Томпсон. Габермас відзначає роль мас медіа у створенні "громадської сфери" — сфери громадської думки та громадських дебатів.

Бодрільяр перебував під великим впливом ідей МакЛуана. На його думку, нові мас медіа, особливо телебачення, дійсно змінюють "реальність", у якій ми живемо.

На переконання Томпсона, мас медіа створили нову форму соціальної взаємодії — "опосередковану квазівзаємодію", яка обмеженіша, вужча та однобічніша у порівнянні з повсякденним спілкуванням у суспільстві.

9. Сьогоднішнє розуміння того, що ми живемо в одному світі, значною мірою є результатом міжнародного масштабу засобів комунікації. Світовий інформаційний порядок — міжнародна система виробництва, розподілу та споживання інформаційних благ — став реальністю. За умов панівного становища індустріальних країн у світовому інформаційному порядку багато людей вважає, що на країни "третього світу" чекає нова форма інформаційного імперіалізму.

10. В індустріях мас медіа у цілому світі, як правило, домінує незначне число величезних компаній. Декотрі з них очолюють відомі медіа-підприємці, найвідомішим серед яких є Руперт Мердок. Багато опонентів занепокоєні зосередженням інформаційної влади в руках таких впливових людей, котрих, як то кажуть, не обирають демократичним шляхом.

11. Останніми роками з'являються мультимедійні засоби, пов'язані з розвитком Інтернету та можливим створенням "інформаційної супермаґістралі". Мультимедіа — це поєднання в одному інформаційному засобі функцій різних приладів, які потребують різних технологій; скажімо, "CD-ROM" може відтворювати як зображення і звук, так і програватися на комп'ютері. Стосовно ймовірних соціальних наслідків цих досягнень висловлено багато побоювань, проте судити про це ще рано.

60.

Розквіт медіа-підприємців і великих компаній інформаційного спрямування та їхній вплив непокоїть багатьох. Адже ці корпорації не просто продають свій товар, а впливають на погляди людей. Власники таких корпорацій, той же Мердок чи Берлусконі, не приховують своїх правих політичних поглядів, що, природно, викликає занепокоєння політичних партій та інших груп, котрі дотримуються інших політичних переконань.

Думка Мердока про те, що монополії створюються винятково урядами, містить елемент істини. Мердок не є монопольним постачальником інформації, йому довелося йти на значний фінансовий ризик і зазнавати збитків, щоб здобути становище, яке він тепер посідає. Він стикається з конкуренцією не тільки інших медіа-гігантів, таких як очолюваний Айзнером, але й багатьох інших суперників. І все-таки думка, що ринкова конкуренція стримує великі фірми від панування в галузях, є щонайменше спірною.

У всіх країнах, де усвідомлюють цей факт, право власності на засоби масової інформації регулюються законом. Але наскільки суворо слід їх контролювати? І чи можуть національні уряди, враховуючи глобальний характер медіа-підприємств, покладати серйозні надії на контроль за ними?

Проблема регулювання мас медіа значно складніша, ніж може видатись на перший погляд. Очевидно, що різноманітні форми медіа-організацій відповідають інтересам громадськості, оскільки при цьому можна порівняти різні групи і політичні перспективи. Однак накладення обмежень на право володіння та використання певних форм інформаційної технології може позначитися на економічному становищі сектора засобів масової інформації. Країна, де існують суворі обмеження, може відстати від інших у своєму розвитку. Індустрія засобів масової інформації є одним із секторів сучасної економіки, що швидкими темпами розвиваються; як очікується, в одній лише галузі аудіовізуальної продукції в наступні десять років буде створено два мільйони нових робочих місць.

Критики концентрації мас медіа стверджують, що великі медіа-компанії мають надмірну владу. З іншого боку, підприємці переконані, що за наявності регулювання вони не можуть приймати ефективні комерційні рішення, а отже, не витримають глобальної конкуренції. Більше того, вони запитують: хто здійснюватиме регулювання? Хто регулюватиме діяльність регуляторів?

Справді, досі проводилося дуже мало досліджень того, наскільки форма власності на засоби масової інформації пов'язана із змістом матеріалу (Purnell and Соllins, 1995). Це питання дійсно складне з огляду на розмаїтий спектр форм мас медіа, що існував до 1970-х років. Ще важче досліджувати цю проблему в умовах поширення нових інтерактивних засобів мас медіа, наприклад, відео на замовлення.

Спроби внести ясність у проблему регулювання не дали бажаного результату. Наприклад, у країнах Європейського Союзу існує плутанина з різними законами, що регулюють діяльність мас медіа. На конференції 1991 року з питань політики засобів масової інформації члени Ради Європи намагалися дійти згоди після кількарічного обговорення проблеми регулювання мас медіа. Узгоджених результатів не досягнуто.

Провідною ниткою політики регулювання мас медіа може бути визнання того факту, що панування на ринку двох чи трьох великих інформаційних компаній одночасно загрожує і необхідній економічній конкуренції, і демократії, адже власники засобів масової інформації не обираються. У цьому випадку можна скористатися існуючим антимонопольним законодавством, котре, однак, відмінне в різних країнах Європи та в інших індустріальних країнах. Наприклад, ЄС нещодавно заблокував діяльність спільного підприємства кабельного телебачення, заснованого фірмами "Deutsche Telekom", "Bertelsmann" та "Kirch Group".

Конкурентоздатність означає або принаймні має означати плюралізм, що, як вважається, сприяє демократії. Однак чи достатньо одного плюралізму? Багато хто посилається на приклад США, доводячи, що розмаїття каналів мас медіа не ґарантує якості й точності змісту. Приміром, досліджуючи функціонування телебачення у США, Джей Блумлер виявив, що воно "несприятливе для діапазону транслювання — форми програми, потрібної якості, впливу на глядачів та набуття досвіду" (BlumJer, 1986, р. 141).

Дехто вбачає в підтримці міцного державного інформаційного сектора ключ до припинення панування. великих медіа-компаній. Проте у державних систем трансляції, таких як "Бі-Бі-Сі" у Британії, існують власні проблеми. У більшості країн такі мережі посідали монопольне становище і ефективно використовувалися як засоби: пропаганди політики уряду. Питання про те, хто має регулювати реґуляторів, постає тут з особливою силою.

Одна з проблем, що ускладнює питання регулювання мас медіа, — дуже швидкі темпи технологічних змін. Засоби масової інформації постійно зазнають впливу технічних інновацій. Найважливіші з них нині стосуються ролі мультимедіа та Інтернету, яку ми розглянемо в заключних параграфах цього розділу.

1.