Інтернет

Як відомо, кілька останніх років гіганти у сфері мас медіа та комунікацій вели боротьбу за майбутнє цифрових технологій.

"Під звуки фанфар телефонні компанії та фірми супутникового телебачення провели ряд випробувань з метою демонстрації їхнього бачення швидкісних електронних мереж, котрі з'єднують оселі з необмеженим джерелом інформації, комунікації, освіти та розваг. Плентаючи до своєї далекої мети — обплутаного дротами світу, вони не помітили за своїми клопотами некерованої маси комп'ютерників, інженерів та студентів, які плуталися у них під ногами. Вони мали бути обачнішими. Тимчасом як гіганти лише розводили теревені про інформаційну супермаґістраль, мурашки дійсно створювали її. Інтернет ("The accidental superhighway". The Economist. 1st July, 1996) .

"Нам слід розпрощатися з ПК, гнучкими дисками та теками з файлами, — зазначає Неґропонте, — як і з багатьма іншими речами. Може видатися, що нині ера ПК, але насправді панування ПК майже минуло. Лері Елісон, президент "Oracle" — провідної інформаційної компанії, назвав ПК "сміховинним пристроєм" (Kelly, 1995, p. 105).

Більшість людей, які користуються комп'ютером, задіюють тільки частку його спроможностей, а це пристрій, що відмежовує одну особу від іншої. Кажуть, що майбутнє належить не індивідуальному комп'ютеру, а глобальній системі взаємопов'язаних комп'ютерів, тобто саме тому, чим є Інтернет. Нове гасло проголошує: "Мережа — це комп'ютер". Інакше кажучи, ПК перетворюється на кінцевий пункт подій, що відбуваються будь-де, — в мережі, яка охоплює всю планету, чи в мережі, котра не належить жодній людині чи компанії (див. мал. 14.2).

Біл Ґейтс — засновник компанії "Microsoft", тепер однієї з найбільших у світі корпорацій, передбачив ці події, і справдження його прогнозів дозволило йому забезпечити своє майбутнє. Навіть найбільші провидці комп'ютерного світу донедавна вважали, що майбутнє галузі пов'язане з апаратним забезпеченням — індивідуальним комп'ютером. Ґейтс розумів, що різні функції комп'ютера створюватимуться саме програмним забезпеченням. І все-таки навіть Ґейтс не має жодного контролю над Інтернетом, створити який йому допомогли його ж інновації.

Інтернет з'явився спонтанно. Він є продуктом неподільного світу — світу епохи, що почалася після падіння Берлінського муру. Однак його витоки сягають періоду "холодної війни", що передував 1989 рокові. Інтернет починався в Пентагоні — штаб-квартирі збройних сил США. Його було запроваджено 1969 року і спершу найменовано "ARPA net" за початковими літерами назви Агентства передових дослідницьких проектів Пентагону (Pentagon's Advanced Research Projects Agency ("ARPA"). Мета була обмежена. "ARPA" мав дати науковцям можливість працювати за військовими контрактами в різних частинах Америки і спільно користуватися своїми ресурсами та ділитися дорогим обладнанням. Принагідно автори "ARPA" продумали і спосіб пересилання повідомлень. Так народилась електронна пошта ("e-mail"). "E-mail" — це система кореспонденції, де повідомлення безпосередньо надсилаються від одного комп'ютера до іншого або багатьох інших. Тому тут не буває періоду чекання, як при пересиланні звичайного листа: під'єднання відбувається негайно.

Пентаґонівський Інтернет до початку 1980-х складався з п'ятисот комп'ютерів, розміщених у військових лабораторіях та університетських факультетах комп'ютерних наук. Пізніше до нього почали приєднуватись інші університетські працівники, котрі користувалися системою у своїх власних цілях. На 1987 рік Інтернет збільшив до 28 тисяч число базових комп'ютерів, які розміщувалися в багатьох університетах і дослідницьких лабораторіях. Користувачі запровадили різноманітні інновації, створивши нове програмне забезпечення, що дало їм можливість брати участь у дискусіях та послуговуватися даними досліджень.

Кілька років Інтернет був пов'язаний з університетами. Проте з поширенням домашніх ПК він почав виходити назовні, відтак пережив період сплескоподібного росту. Послуги "он-лайн" ("on-line"), "довідкові таблиці" — групи електронного обговорення, а також бібліотеки програмного забезпечення було введено в мережу величезною кількістю людей вже не тільки в Північній Америці, а по всьому світі. До цієї справи прилучилися корпорації. У 1994 році компанії зрівнялися з університетами за рівнем користування мережею.

Зв'язок між Інтернетом та проголошеною інформаційною супер-маґістраллю є проблематичним. Дехто вважає (як про це свідчать наведені кількома абзацами вище цитати), що Інтернет насправді і є інформаційною супермаґістраллю. Мовляв, він дещо відрізняється від варіанту, запланованого більшістю фірм кабельного телебачення і телефонних компаній (а також урядів). Інші зауважують, що Інтернету бракує деяких суттєвих характеристик. На їхню думку, справжня супермаґістраль має з'єднувати не тільки комп'ютери, а й інші комунікаційні послуги — від телефону до телебачення.

Основну частину Інтернету становить "Всесвітня мережа" ("World Wide Web"). Дійсно, подібно до зозулі в гнізді, вона загрожує перевищити масштаби самого Інтернету. Насправді "мережа" — це всесвітня мультимедійна бібліотека. її винайшов 1992 року інженер-програміст у швейцарській фізичній лабораторії; програмне забезпечення, яке популяризувало "мережу" у всьому світі, створив студент Ілінойського університету.

Точне число людей, під'єднаних до Інтернету, невідоме. За приблизними оцінками воно становить близько 35 мільйонів людей у всьому світі. Порівняно з населенням світу це число незначне, однак воно дорівнює населенню країни середніх розмірів. Важливішу роль відіграють темпи поширення. За статистикою, з 1985 року масштаби Інтернету зростали щорічно на 200 відсотків.

58.

Внаслідок суспільного та технологічного розвитку ми більше не сприймаємо своє тіло тільки як частину свого життя. Існують аспекти нашого тілесного життя, в які тепер втручаються наука й технологія й з неоднозначними наслідками. Чималого поступу було досягнуто в медицині та в охороні здоров'я, що дозволило людям жити значно довше, аніж жили наші предки. Водночас процес старіння змінив свою суть, і люди похилого віку тепер вимагають для себе права залишатися повноцінними членами суспільства, аніж "бути випханими на пенсію" молодими. Ці зміни мають велику політичну, а не тільки соціальну вагу. Дедалі більше людей похилого віку від загальної кількості населення потенційно стала групою, що претендує на активну участь у здійсненні політичної влади.

Резюме

1. Соціологія тіла зосереджує свою увагу на тому, як діють на наші тіла соціальні впливи. Виникнення анорексії та інших розладів харчування є одним із прикладів таких впливів. Анорексія та проблеми з харчуванням, які виникають переважно в молодих жінок, пов'язані з фундаментальними змінами, що відбуваються в сьогоднішньому суспільстві; передусім ідеться про зміни в моделях споживання їжі та в становищі жінок у суспільстві.

2. Розлади з харчуванням мають також стосунок до ширшого процесу соціалізації природи. Це означає, що багато явищ, які були суто природними, частиною природних процесів, тепер детермінуються соціальними чинниками та технологічним розвитком. Як приклад можна навести дітонародження. Життя жінки більше не визначається народженням та вихованням дітей, як це було раніше. Сучасні методи контрацепції та інші нововведення означають, що "вибір" прийшов на зміну "природі".

3. Усі суспільства мають свій образ "здорового тіла", іншими словами, мають свої уявлення про здоров'я і про захворювання. Вивчення проблем здоров'я та захворювання — одна з головних ділянок дослідження соціології тіла.

4. Соціологічні студії виявляють тісний зв'язок між захворюванням і соціально-економічною нерівністю. В індустріальних країнах бідніші групи мають коротшу середню тривалість життя і частіше хворіють, аніж представники заможніших прошарків. Багаті країни мають також більшу середню тривалість життя, аніж країни бідніші.

5. Проте не всі недуги частіше виникають у середовищі біднішого населення. Скажімо, СНІД у індустріальних країнах більш поширений серед людей із вищих суспільних верств. СНІД сьогодні перетворюється на глобальну епідемію. Ми ще не знаємо ліків проти цієї загрозливої і, як видається, зовсім нової пошесті,

6. В різних суспільствах існують різні системи охорони здоров'я. Сполучене Королівство має добре розвинену систему державної охорони здоров'я — Національну службу охорони здоров'я. У деяких інших країнах, таких як Сполучені Штати, служба охорони здоров'я набагато більше залежить від усіляких приватних структур, а діяльність держави у цій галузі відіграє значно меншу роль. Чимало дискусій виникає щодо того, в якому напрямку служба охорони здоров'я має розвиватися в майбутньому.

7. Екологічні чинники, вірогідно, дедалі більше впливають на моделі здоров'я та хвороб. Забруднення повітря, наприклад, може зашкодити здоров'ю тисяч, мільйонів людей. Тому служба охорони здоров'я в майбутньому має зосередити свої зусилля на створенні сприятливіших екологічних умов для життя та праці людини.

8. Ще одна важлива галузь соціології тіла — це вивчення проблем старіння. Соціалізація природи радикально вплинула на процес старіння. Суспільні фактори дедалі більше впливають на старіння; в середньому люди живуть тепер набагато довше, ніж у минулому.

9. Старіння надає людям чимало можливостей визволитися від тяжкого примусу праці. Але воно також створює соціальні, економічні та психологічні проблеми для індивідів (а часто й для їхніх рідних). Для більшості людей вихід на пенсію — це велика переміна в житті, яка звичайно означає втрату свого соціального статусу. Людина, що виходить на пенсію, може почуватися самотньою й дезорієнтованою, оскільки їй доводиться докорінно міняти усталений розпорядок свого життя.

10. В останні роки люди похилого віку, які тепер становлять в індустріалізованих країнах велику частку населення, почали вимагати, щоб суспільство приділяло більше уваги визнанню їхніх специфічних інтересів та потреб. Боротьба проти ейджизму (дискримінації людей похилого віку) є важливим аспектом цього розвитку.

Священна цінність людського життя— це також головний аргумент, який спрямовує розвиток систем охорони здоров'я в сучасних суспільствах. "Здоров'я" і "захворювання" — це поняття, які визначаються з соціального і культурного поглядів. Різні культури по-різному визначають "здорове" й "нормальне", як уже показало наше обговорення проблем, пов'язаних із розладами харчування. В усіх культурах існували свої уявлення про фізичне здоров'я та про захворювання, але більшість тих досягнень, які ми сьогодні об'єднуємо під назвою "медицина", стали можливі лише внаслідок розвитку західного суспільства за останні три сторіччя. В досучасних культурах головною інституцією, яка давала раду хворобам та лихові, була сім'я. Завжди були люди, котрі спеціалізувались як зцілителі, використовуючи як звичайні ліки, так і магічні заклинання; чимало з таких традиційних систем лікування досі практикується у незахідних культурах у всіх куточках світу. Наприклад, аюрведійська медицина (традиційне цілительство) практикувалася в Індії десь на протязі двох тисячоліть. Вона ґрунтується на теорії рівноваги між психологічними та фізичними аспектами особистості, розбалансування якої лікують травами та застосуванням усіляких дієт. Китайська народна медицина аналогічним чином опирається на концепцію загальної гармонії особистості, а в лікуванні застосовує цілющі відвари з трав та акупунктуру — спеціальну техніку, при якій голки за певною схемою вколюють пацієнтові під шкіру.

Сучасна медицина сформувала таке поняття захворювання, виникнення та лікування якого має фізичну природу й може бути пояснене науково. Застосування досягнень науки в діагностиці та лікуванні було головною характеристикою розвитку сучасних систем охорони здоров'я. Іншими такими характеристиками, тісно пов'язаними з першою, стали запровадження практики стаціонарного лікування в спеціально обладнаних закладах для особливо тяжких хворих і виникнення лікарської професії як такої собі корпорації з визнаним етичним кодексом та істотним соціальним впливом. Науковий погляд на захворювання пов'язувався з вимогою, щоб медична освіта була систематичною і тривалою; зцілітели-самоуки до медицини не допускалися. Хоча професійна медична практика й не обмежується лікарнею, лікарня стала тим середовищем, у якому лікарі-початківці мали змогу лікувати та вивчати велику кількість хворих за обставин, які дозволяли сконцентрувати в одному місці медичну технологію.

В добу середньовіччя головними недугами були інфекційні захворювання, такі як сухоти, холера, малярія і чума. Чума, або чорна моровиця, яка спалахнула в чотирнадцятому сторіччі (вона розповсюджувалася через бліх, яких розносили пацюки), винищила чверть населення тодішньої Англії і спустошила великі регіони Європи. Сьогодні інфекційні захворювання спричиняють не так багато смертей в індустріалізованих країнах, а кілька з них пощастило радикально викоренити. В індустріальних країнах люди найчастіше вмирають від неінфекційних захворювань, таких як рак і серцеві напади. Тоді як у досучасних суспільствах найвищий відсоток смертності був серед немовлят та малих дітей, сьогодні цей відсоток (пропорція людей, що вмирають щороку) зростає з віком.

Попри авторитет, здобутий сучасною медициною, досягнення у медичному обслуговуванні населення призвели до помітного зниження рівня смертності лише в двадцятому сторіччі. Ефективні санітарні заходи, краще харчування, поліпшення каналізації та гігієни дали набагато помітніші наслідки, що особливо вплинули на значне зниження відсотка смертей серед немовлят та малих дітей. Медикаментозне лікування, розвиток хірургії та винайдення антибіотиків стали помітно позначатися на зниженні рівня смертності вже ближче до середини двадцятого сторіччя. Антибіотики вперше стали застосовуватися для лікування бактеріальних інфекцій у 1930-х і 1940-х рр., а техніку імунізації (проти таких хвороб, як поліомієліт) було опрацьовано ще пізніше.

В індустріальних суспільствах існують разючі відмінності в поширенні основних хвороб. Близько 70 відсотків смертей у західних країнах спричинені чотирма головними видами захворювань: раком, серцевими нападами, інсультами та хворобами легень. Було досягнуто деякого поступу в розумінні причин їхнього виникнення та контролюванні їхніх наслідків, але жодна з цих недуг не може бути ефективно вилікувана. А що ступінь поширення цих чотирьох хвороб різний в різних країнах, реґіонах та прошарках населення, то видається очевидним, що вони пов'язані з дієтою та стилем життя. Особи, які посідають вище соціоекономічне становище, в середньому здоровіші, вищі, міцніші й живуть довше, аніж ті, хто перебуває на нижчих щаблях соціальної драбини. Найбільша різниця тут спостерігається в рівнях ранньої дитячої смертності (діти, які помирають на першому році свого життя) та загальної дитячої смертності, проте бідніші люди наражаються на більший ризик померти в будь-якому віці, аніж люди заможні.

На це існує кілька причин. Люди з багатших прошарків суспільства, як правило, краще харчуються і мають більший доступ до медичного обслуговування, а також уміють отримати з такого доступу більше користі. Умови праці також безпосередньо позначаються на здоров'ї. Ті, хто працює в офісах або в домашніх умовах, менше ризикують дістати виробничу травму або стати жертвою нещасного випадку при роботі з небезпечними матеріалами. Обсяг виробничих захворювань часто буває важко обрахувати, бо не завжди е змога визначити, чи хвороба стала наслідком нездорових умов праці, чи спричинена чимось іншим. Проте деякі виробничі захворювання вже добре задокументовані: захворювання легень широко розповсюджені в гірничій промисловості, як наслідок вдихання пилу; доведено, що праця в середовищах, де використовується азбест, спричиняє деякі види раку.

Джейк Неджмен нещодавно проаналізував питання зв'язку стану здоров'я з економічною нерівністю. Він також спробував з'ясувати, яку стратегію найкраще обрати для поліпшення здоров'я бідніших груп суспільства. Після вивчення матеріалу з багатьох різних країн він дійшов висновку, що для людей, які входять у 20 відсотків найбіднішого населення (обраховані з погляду доходу), смертність у 1,5—2,5 рази вища, аніж для тих, хто входить у 20 відсотків найбагатших людей. Причому щодалі цей контраст радше зростає, аніж зменшується. Те саме можна сказати і про очікувану тривалість життя — вік, до якого людина в середньому має шанси дожити.

Як можна боротися з впливом бідності на здоров'я? Одна з таких можливостей — широкі освітні програми в галузі охорони здоров'я та запобігання захворюванням. Але такі програми здебільшого мають успіх тільки серед заможніших, освіченіших прошарків населення і в будь-якому разі спричиняють лише незначні зміни в поведінці. Збільшення доступу до медичного обслуговування, певно, допомогло б, але тільки до певної межі. Єдиною реально ефективною політикою тут було б, як вважає Неджмен, атакувати саму бідність, щоб значно зменшити різницю в прибутках між багатими й бідними.

59.